50 років тому Олександр та Любов познайомилися через своїх друзів. Товариш Олександра у той час зустрічався з подругою Любові, тож перша зустріч вийшла само собою, невимушено. Але те знайомство стало запорукою міцного і щасливого родинного життя. І вже цьогорічної вересневої пори подружжя Троян відсвяткували золоте весілля.
Сама Любов Олександрівна є уродженкою Петропавлівки, а от її майбутній чоловік приїхав здалеку – з Вінницької області. Такі неймовірні збіги у житті людей стаються не часто, але, на щастя, таки бувають.
- Усі два роки служби Олександра в армії ми з ним листувалися, – розповідає про перші дні знайомства Любов Троян. – А потім прямо з лав армії він до мене і приїхав. Я тоді працювала у Дніпрі на фабриці. Не довго роздумуючи, Олександр зробив мені пропозицію. Я відвідала його батьків та родичів, і ми одружилися.
Головне зі свого подружнього життя Любов Олександрівна та Олександр Петрович вкладають у кілька речень: «Прожили 50 років разом у злагоді, двох дітей виховали. Тепер вже маємо двох онуків. І зрозуміли, що правду кажуть люди: життя прожити – не поле перейти».
Згадує подружжя, як долали труднощі у важкі роки становлення незалежної України, як на роботі не давали заробітну плату. Бувало, не знали, чим жити далі, але, якщо маєш підтримку один одного, то будь-які проблеми можна вирішити. А побутові – й поготів. Таким цінностям навчали і своїх дітей.
- Коли вже після одруження ми оселилися в Петропавлівці, я стала працювати нянечкою у садочку №1, – розповідає далі Любов Олександрівна. – А чоловік якийсь час був працівником у Дорвідділі та Сільгосптехніці. Пізніше, як народився у нас синочок, пішов на шахту. Там до самої пенсії і пропрацював.
У 1972 році в Олександра та Любові народилася донька Валентина. Меншого сина Олександра лелека приніс до хати молодого подружжя у 1978 році. Зараз діти вже дорослі, мають свої родини. А бабуся і дідусь втішаються успіхами онуків і увесь час цікавляться їхнім життям.
- Онук Роман – це наш футболіст, зараз він навчається у 9-у класі, – з гордістю говорить бабуся Люба. – А старший онук Ігор нині працює і живе в Москві, там у нього і своя сім’я. Ми хвилюємося за кожного. Та й вони завжди телефонують нам, вітають зі святами, діляться своїми життєвими досягненнями.
На питання «Що допомагало їм усі ці 50 років створювати сімейний затишок?» подружжя Троян впевнено відповідають: «Наше взаємне кохання. І, найголовніше, турбота і підтримка один одного у щоденному сімейному житті».
- Нічого поганого, дякуючи долі, між нами не було, – відверто говорить Любов Троян. – Та й часу ми з чоловіком не мали про щось інше думати, окрім дітей, роботи, облаштування своєї домівки. Зараз на пенсії маємо більше вільного часу, але теж кожна хвилина немов розписана – робота в будинку, на подвір’ї, на городі.
Якщо потрібна допомога, обов’язково приїдуть діти і всі гуртом вирішують нагальну проблему. «Діти у нас хороші, – говорять Олександр та Любов, – Виросли добрими, працелюбними людьми, шанують старших. Й своїм дітям заповідають найкращі сімейні цінності». А найбільше Любов Олександрівна полюбляє зі своїм чоловіком, коли всі з’їжджаються до них на гостини.
- Я на такі зустрічі готую свої фірмові пиріжки, – говорить Любов Олександрівна. – Напікаю багато, щоб на три сім’ї вистачило. Передаємо дітям у Першотравенськ. Онуки завжди замовляють мені пиріжки у духовці з різними начинками – вишнями, яблуками, повидлом.
До пиріжків обов’язково подають власного приготування компот. До нього заготовляють велику кількість фруктової сушки. Бабусин компот виходить не тільки смачним, але й дуже корисним. А глава сім’ї Олександр Петрович дбає про забезпечення усіх рідних свіжою рибкою, він – затятий рибалка. Крім того, Любов Олександрівна зимовими вечорами займається шиттям.
- Нічого особливого, все – як і в кожній родині, – говорять подружжя Троян. – Єдине – ми все завжди робимо удвох, не розділяємо на твоє-моє. І ще – без поваги та любові будь-яке діло чи справа не матиме успішного завершення.
Відчувається у словах Олександра і Любові Троян дійсне переконання, що так воно і є. І кожне сказане ними слово підтверджене не одним роком їхнього спільного сімейного життя.
Вони точно знають, як краще оминути «гострі кути», знайти потрібні слова підтримки. А ще – нагадати один одному: їхнє щасливе родинне життя зародилося 50 років тому, саме з кохання і поваги.
