Найпрестижніша вчительська нагорода сучасності Global Teacher Prize Ukraine заснована за зразком світової премії для вчителів. Це світова щорічна премія вчителів, які зробили видатний внесок у професію, покликана підкреслити важливість педагогів і той факт, що в усьому світі їхні зусилля варті того, аби бути визнаними на найвищому рівні. Організацією конкурсу займається громадська організація «Освіторія».
Цьогоріч на конкурс було подано більше 3000 заявок, з них відібрано близько 700 кандидатур, які заповнили анкети та пройшли телефонне інтерв’ю. З цих кандидатів обрали 50 фіналістів. ТОП-50 кращих учителів України! Потрапити у цей список – великий успіх! Вперше за історію премії у ТОП-50 увійшла вчителька із Петропавлівщини – педагог, викладач англійської мови Миколаївської ЗОШ Вікторія Безверха.
На конкурс кандидатуру своєї вчительки запропонували учні. Вікторія Володимирівна була здивована, коли їй зателефонували організатори конкурсу і повідомили, що її кандидатуру відібрано для участі, і запропонували анкетування. Заповнила анкету, як сама зізнається, задля годиться, бо знає, скільки гідних учителів є в країні. Із цими вчителями вона спілкувалася на різноманітних заходах, тренінгах, конференціях. Із цими вчителями вона підтримує дружні стосунки. Знала, що потрапити в ТОП-50 дуже непросто. Тому про те, що її учні номінували її на цю визначну премію, нікому не розповідала.
А 15 серпня знову дзвінок із «Освіторії». І вітання: експерти відібрали кандидатуру Вікторії Безверхої до списку 50 фіналістів конкурсу! Повідомлення на сайті Міністерства освіти і науки швидко облетіло Інтернет-простором. Вікторію вітали педагоги з усієї України.
Організатори конкурсу обрали вчителів, які не лише діляться своїми знаннями із учнями, не просто проводять уроки згідно з вимогами та рекомендаціями. Сучасний учитель має виходити за межі класу і виводити своїх учнів у широкий світ, вчити їх бути ефективними у глобалізованому просторі та виховувати громадянами Всесвіту із загальнолюдськими моральними принципами. Місія учителя сьогодні: надихати, підтримувати, змінювати.
Саме такою і є вчителька Миколаївської ЗОШ Вікторія Безверха.
Вона мріє, надихає, змінює.
Немає такої сфери у діяльності школи та громади, у якій би не брала участь вчителька англійської мови Вікторія Безверха. Вона – депутат сільської ради, організатор та ініціатор культурних, екологічних, волонтерських заходів у громаді. Її діяльність носить не декларативний, а активний характер. Діяти – головний меседж її життя. Своєю діяльністю вона є прикладом для своїх учнів. Вона вміє довіряти учням, вчить працювати командою і радіти успіхам спільноти. «Своєю місією вбачаю мотивацію людей до саморозвитку та прагнення змін через співпрацю в команді», – говорить Вікторія.
Одним із запитань телефонного інтерв’ю організаторів конкурсу було: «Яку професію Ви обрали, якби не стали учителем?» Вікторія навіть розгубилася: а й правда, ким би вона могла стати?
- Не знаю, не уявляю! Змалку мене оточували книги, конспекти, журнали, розмови про шкiльне життя-буття. Ще малою я гралася з моїми сестрами у школу, де я завжди грала роль учительки. У школі у мене навіть був свiй журнал, де я виставляла оцiнки своiм однокласникам. А яку професiю я ще могла обрати? Тато – учитель iсторiї, мама – учителька англiйськоi мови, бабуся – учителька хiмiї, дiдусь – учитель географiї! Я вдячна моїм рiдним за ту ауру учительства, у якiй я зростала! Саме завдяки своїм рідним я вiдбулася як особистiсть i маю щастя передавати мудрiсть та знання нащадкам. Ми обрали найкращу професiю!
Вчительська сім’я, багатодітна родина
Кращі спогади про дитинство. Місто Старобєльськ на Луганщині. Вчительська сім’я, багатодітна родина. Батьки – Лисенко Володимир Кузьмович та Лілія Михайлівна – своє призначення вбачали у школі, діти жили у цій атмосфері постійного руху до пізнання. Вікторія була старшою донькою, виростала у школі.
Іноді її брали на уроки, і вона сиділа на останній парті разом із бешкетниками, які просто на уроці пригощали її морквою. Бути на уроці у ролі учениці Вікторії подобалося. Так ще до шкільного віку вона відвідувала уроки географії, хімії, історії, англійської. Любов до англійської увібрала із молоком матері, хоча цій любові довго противилася. Улюбленими уроками у школі були біологія, алгебра, фізика. Історія – це щось велике, грандіозне й особливе.
Тато умів так цікаво розповідати, що не захоплюватися цим шкільним предметом було неможливо. Вікторія до татових уроків готувалася особливо старанно: самостійно вишукувала у домашній бібліотеці цікаву інформацію і з гордістю повідомляла її на уроці. Найбільшою нагородою був схвальний погляд тата. «Мені так хотілося, щоб тато мною пишався!»
Батьки строго ставилися до своїх дітей, особливо на своїх уроках: завжди прискіпливо вислуховували кожну відповідь на уроці. Діти це відчували і старалися не підвести своїх батьків. Усі четверо дітей – три доньки та син – навчалися на відмінно і після закінчення школи отримали золоті медалі за особливі успіхи у навчанні. Серед дітей панувала атмосфера здорової конкуренції, якщо Вікторія отримувала за навчальний день п’ять «п’ятірок», то наступного дня сестри чи брат приносили шість.
«Шафи були заставлені не кришталем, а книгами»
Батьки для дітей були і залишаються зразком служіння професії і своїй справі. Виживати вчительській сім’ї з чотирма дітьми було нелегко. Діти мали все необхідне, але не розкошували. Від весни й до літа усією сім’єю працювали на баштані – прополювали, а потім збирали врожай. Кавуни продавали на базарі. Ночували просто біля прилавків. На вторговані гроші батьки збирали дітей до школи: купували шкільну форму та навчальне приладдя. На решту коштів купували книги. Це був особливий ритуал: поверталися із ринку через невеликі села, заїжджаючи у книжні магазини. У маленьких сільських книгарнях знаходили справжній скарб – світові шедеври. Радість від придбання літератури була неймовірною! Нові книги перечитували по черзі, урочисто ставили на полиці.
- Усі кімнати нашого будинку були заставлені знизу доверху книгами. У нас не було традиційного для тих часів дорогого кришталевого посуду, але у нас було зібрання творів відомих письменників світу. І всі ці книги ми із захопленням читали. Жага до пізнання виховувалася у нас із дитинства, – розповідає Вікторія. – Звідси і початкове критичне мислення: знайти різні факти, порівняти їх і сформувати власну думку. Головними мотиваторами по життю для мене були мама й тато.
Вікторія перечитувала видання класиків, а найбільше любила читати казки, навіть у дорослому віці. Мабуть, звідси у неї віра в добро, уміння поглянути на світ дитячими очима й бажання креативити, фантазувати, мріяти.
«Я не обирала професію – я в ній жила, зростала, розчинялася в ній»
Перша мрія про професію – бути вчителем початкових класів. Подобалося гратися із молодшими школярами, вчити їх, знайомити із навколишнім світом. Любов до англійської мови прокинулася зовсім зненацька: мама обрала доньку для участі у міській олімпіаді із англійської. Після перемоги у місті була перемога на районній і участь у обласній олімпіаді з іноземної мови. Неймовірні відчуття боротьби і перемоги додали нових відчуттів.
- Кожна перемога мотивує і дає сили на наступні звершення. Я це зрозуміла ще тоді, у дитинстві. Після успіхів на олімпіаді я почала із новими силами вчити англійську мову і вже знала, що буду вступати на факультет іноземних мов.
Вікторія обрала Горлівський педагогічний інститут іноземних мов, факультет англійської та російської мов: тут готували вчителів, які будуть учити російської мови іноземців. Це було новим і цікавим. Активне студентське життя, участь у конференціях, обмін досвідом. Навчання у цьому престижному виші того часу відкривало нові горизонти. Після розпаду Радянського Союзу акценти дещо змінилися – і з дипломом з відзнакою вчителя іноземної мови Вікторія приїхала на Петропавлівщину. Перший досвід роботи у Лозівській школі, потім переїзд у Миколаївку і робота вчителем англійської мови.
«Герцівська гора нагадує мені рідні краєвиди Старобєльська»
- Миколаївка прийняла мене. Я сприймаю її частиною своєю малої батьківщини. Краєвиди Герцівської гори за Самарою нагадують мені пейзажі мого рідного міста, – ділиться думками Вікторія. – Я стала своєю у колективі. Дуже вдячна усім, хто допомагав і підтримував мене у перші роки мого становлення як вчителя.
Село Миколаївка стало рідним. Тут виросли її діти. Тут живуть її учні та їх родини. Педагогічний колектив Миколаївської школи – велика творча родина. Разом із колегами Вікторія творить нову освітянську реальність, формує образ сучасного учителя із широким спектром діяльності. Вивчення іноземної мови – мов перепустка у світ без кордонів і обмежень.
У 2017 та 2018 роках її учні здобували перемогу в проєктах GoGlobal GoCamp, у 2019 році увійшли до 25 шкіл-переможниць проєкту Klitscko Foundation ZeroWaste School Ukraine. Напрацювання вчительки стали частиною каталогу «Освітянські здобутки Дніпропетровщини».
«Відвідувати освітянські заходи, щоб черпати енергію для щоденної праці»
Знайомство із вчителькою з Першотравенської школи Іриною Бірюк привело до знайомства із рухом EdCamp. Це був ще один поштовх до саморозвитку.
- Я була у захваті від побаченого й почутого! Скільки нового я дізналася! Скільки ідей запозичила! Своїми знаннями поділилася із колегами, рада, що мене підтримали і у колективі знайшлися однодумці. Методичні прийоми та нові форми роботи із дітьми. Вчительство не має права стояти на місці. Відвідування інших освітянських заходів за межами школи та району – це ще один крок до освіти майбутнього. Такі заходи треба відвідувати, щоб почерпнути енергію та ідеї для щоденної роботи.
Вікторія пропагує ідеї відповідального вчительства від EdCampUkraine серед колег школи, району.
Вікторія відчуває свою відповідальність за те, що відбувається у громаді і те, як громада буде розбудовуватися далі. Шкільні проекти вийшли за межі школи. Шкільний проєкт ZeroWaste School став частиною екологічного напряму роботи школи. Учасники проєкту поділилися своїм досвідом із школами району і успішно реалізують його на території громади. Традиційно проводять ЕКОдень, ЕКОдіалог, ЕКОтренінги. Вікторія Володимирівна довіряє своїм учням проведення таких заходів. Діти цінують довіру і вчаться самостійності.
Вікторія Безверха – успішна випускниця Академії жіночого лідерства та автор і ініціатор проекту «Наша кухня». Це креативний простір, гендерний клуб, де зустрічаються, спілкуються, вирішують проблеми та рухаються уперед жителі громади.
Друзі та знайомі Вікторії знають: де вона – там успіх. Команда зможе реалізувати найважчі завдання, досягти поставлених цілей, якщо серед членів команди – Вікторія Безверха. Сама ж Вікторія вірить у силу командної роботи, у взаємодії, взаємопідтримці, взаєморозумінні.
- Мій успіх – це наш спільний успіх: моїх колег, подруг, однодумців. Я вдячна їм за їхні ідеї, які мені вдалося втілити.
«Якщо досягнеш вершини – йди далі»
За конкурсом Global Teacher Prize Ukraine Вікторія Безверха спостерігала й раніше, знала про переможців, але не думала, що зможе стати учасником. Коли ж її учні подали на конкурс її кандидатуру, а їй запропонували описати свою учительську діяльність, погодилася.
- Згадала усе від початку вчительської стежини, нічого не прикрашаючи і не приховуючи. Свою книгу вчительського життя я назвала «МОРЕ» : М-мотивація, О-оптимізм, орієнтація, Р-реалізація, Е-емпатія, емоції. Моя робота – це море емоцій, море задоволення, море викликів, море проблем і море їх вирішень. Я вірю у свої сили. Відчуваю свої можливості, хочу працювати ще краще.
Коли дізналася, що увійшла у 50 фіналістів, на самоті розплакалася від емоцій та почуттів. Та це була лише мить. Треба було поспішати далі. Того дня у Миколаївській ОТГ проходив велорух, а Вікторія разом із своєю ученицею Дашею повинна була вести екодіалог на галявині Щастя. Вже після успішного проведення заходу на квесті Вікторія підійшла до станції гадання на книгах і взяла аркуш із цитатою. На аркуші були слова:
«Коли досягнеш вершини – йди далі»
