Саме так. Якщо ви з нами, якщо ви читаєте «Степову зорю» та сайт Петропавлівка.City, — ви наші однодумці. Наші співавтори. Наші натхненники.
Бо саме ви надихаєте нас писати. Про вас. Про людей. Про наш Присамарський край — землю, яка має свою історію, свою красу і головне — людей, якими можна пишатися.
Цьогоріч Україна відзначає 35-ту річницю Незалежності.
Тридцять п’ять років тому ми отримали свою державу. Але за цими тридцятьма п’ятьма роками — ще й понад дванадцять років боротьби. Понад 4500 днів від початку російської окупації Криму та частини сходу України у 2014 році. А з лютого 2022-го — повномасштабна війна, яка триває й досі.
Ми говоримо — Україна бореться.
Але насправді бореться український народ.
Це ми з вами не здаємося. Це ми з вами не віддаємо свою незалежність. Не дозволяємо забрати в нас право називати свою землю українською, говорити своєю мовою, пам’ятати свою історію, ростити дітей на своїй землі й самим вирішувати, яким буде наше завтра.
Я живу в Петропавлівці. Від початку повномасштабного вторгнення не залишала своєї батьківщини. Не їхала шукати іншого краю. Ситуація дозволяла залишатися — і я залишалася.
Живу. Працюю. Дивлюся навколо.
Бачу людей, які тримають тил. Бачу наших односельців, які стали на захист України. А тепер, коли війна підійшла зовсім близько до кордонів Дніпропетровщини, бачу ще більше людей, які стали на захист країни.
І щоразу переконуюся: нас багато.
Багато тих, хто всім серцем любить свою країну. Свій край. Своє село чи селище. Свою вулицю. Свій дім.
Ми пережили не один блекаут. Не одну холодну зиму. Працювали, коли було страшно. Відкривали двері редакції, коли навколо лунали вибухи. Друкували газету, коли здавалося, що звичне життя вже ніколи не повернеться.
І я знаю одне: інформаційно ми завжди були з вами.
«Степова зоря» була поруч тоді, коли було важко. І залишається поруч зараз.
Війна для кожного своя.
Хтось виїхав, бо більше не міг витримувати тривогу. Хтось залишив рідний дім через примусову евакуацію, рятуючи дітей. Хтось виїхав, побув десь далеко — і повернувся. Бо не зміг без своєї землі. Бо тут дім.
У наших чотирьох громадах — Петропавлівській, Миколаївській, Українській та Богинівській — залишається наш інформаційний простір.
І залишаються ви. Наші читачі. Наші герої публікацій. Наші сусіди, друзі, знайомі.
За ці роки змінилися наші репортажі.
Колись ми писали про врожаї, свята, нове будівництво, відкриття, людей праці, дитячі перемоги. Тепер у наших матеріалах — обстріли, понівечені будинки, спалені війною поля, евакуації, втрати. Але серед цих текстів незмінно залишаються люди Присамарського краю. Ті, хто сіє. Хто рятує. Хто лікує. Хто волонтерить. Хто служить. Хто вивозить сусіда з-під обстрілу. Хто тримає господарство. Хто просто щоранку відчиняє свою хвіртку і продовжує жити.
Можливо, саме в цьому і є наша незалежність.
Не лише в даті 24 серпня. Не лише в державному прапорі.
А в тому, що ми залишаємося собою на своїй землі.
І поки в наших селах звучить українська мова, поки люди чекають «Степову зорю», поки хтось телефонує до редакції й каже: «А напишіть про наших…», — наш край живе.
А значить, живе Україна.
У цей День Незалежності я хочу побажати нам простих речей.
Аби наші діти росли без страху. Аби наші захисники поверталися додому. Аби у наших селах знову було більше дитячого сміху, ніж вибухів. Аби поля знову асоціювалися лише з урожаєм, а не з вогнем. Аби ми мали можливість просто жити — працювати, любити, зустрічатися, читати газету, сперечатися про важливе й планувати наступний день.
Аби одного дня ми озирнулися назад і зрозуміли: ми вистояли.
Ми зберегли Україну.
І зберегли себе.
А «Степова зоря» буде поруч. Бо наша незалежність — це не щось далеке й абстрактне. Вона починається тут: із нашої землі, наших людей, нашого слова і нашого права називати цей край своїм.
З Днем Незалежності, Україно!
Зі святом, дорогі читачі.
Тримаймося. Бережімо одне одного. І бережімо свою Україну.
Ірина Ситнік,
головна редакторка «Степової зорі»
та сайту Петропавлівка.city
