- Про винахідника то занадто, – скромно зазначає Микола Іванович. – А в житті сільському треба бути і винахідником, і раціоналізатором.
Таких чоловіків, які із технікою не дружать, у селі взагалі не буває.
Так напівжартома розповідає про себе Микола Іванович Дейнеко, житель села Хороше. За плечима у нього роки роботи трактористом у колгоспі імені Ватутіна, водієм у державній установі. Нині Микола Іванович обробляє свою власну землю, улюблений дідусь для трьох онуків.
Перший винахід – пристрій для саджання картоплі
У 2000-му році змайстрував Микола Іванович пристрій для того, щоб саджати картоплю. Побачив у одного із господарів таку штуку – вирішив і собі зробити. Та не скопіював машину, а удосконалив. Такий собі причеп до трактора із зручною лавицею для працівників, чотири широких труби. На лавицю сідають чотири чоловіка і в трубу кидають по картоплі, доки трактор їде та робить ярок для картоплині, а потім сам же й загортає.
Микола Іванович розповідає, як вперше приїхали із пристроєм в село Осадче, де город садили. Сусіди збіглися подивитися на диво-пристрій. Не встигли й роздивитися що та як – а картопля посаджена! Наперебій почали на свої городи запрошувати.
Так першого ж дня випробував свій винахід на чотирьох городах! Микола Іванович вдоволено посміхався, а осадченці розхвалювали майстра.
А потім вже так садили картоплю і в рідні, і в сусідів.
Старий Колодязь – рідне село
До роботи привчений змалку – виростав старшим сином у багатодітній родині. Рідне село – Старий Колодязь. Батьки – вихідці від перших поселенців на селі Дейнеків та Легкошкурів, – працьовиті, добросовісні, старанні. Такими виховували й дітей.
Згадує Микола Іванович, що у селі було багато дітей, працювала початкова школа. А вже в 5-й клас пішли до Хорошівської середньої школи.
- Дороги не було зовсім! – розповідає, – йшли понад лісосмугою, доки до школи у дощову пору доходили – у багнюці були по пояс. Та то не біда! Було весело, бо йшли цілою ватагою. А вже пізніше нас возили трактором. Батьки учнів облаштували причеп – лави поставили, зверху від дощу накрили. Та були такі часи, що й трактор не міг проїхати. Ми, звісно, раділи, коли доводилося повертатися додому – була поважна причина не йти до школи.
Визначною подією було, коли насипали дорожні служби насип і зробили тверде покриття. Колгосп придбав автобус, і колгоспників на роботу, і дітей до школи возили автобусом. Жалкує зараз Микола Іванович, що від великого села лишилося лише декілька будинків, де проживають в основному люди похилого віку. Навідується часто до мами у рідне село.
Робота на землі – основа селянської праці
Після закінчення восьмирічки Микола закінчив курси ДОСААФ і повернувся у колгосп Ватутіна трактористом. Потім була служба в лавах армії – і знову до рідного колгоспу. Одружився, народилися діти – син та донька. Майже тридцять років віддав важкій колгоспній праці. У часи реформування сільського господарства довелося залишити роботу. А згодом знову повернувся до роботи на землі. Робота селянина не знає ні вихідних, ні святкових днів, ні відпустки. Відзначає Микола Іванович, що самостійно займатися сільським господарством важче.
- У колгоспі як було? Йди куди посилають, роби, що скажуть. А тут все треба самому вирішувати, і від правильності рішень залежить результат.
Майстерність, вміння та навички механізатора допомагають тримати техніку в порядку. Як експонат музею Микола Іванович демонструє комбайн «Нива» 1988-го року виробництва, розповідає про те, як працювалося на ньому у ті далекі часи і як йому налагодити машину на робочий лад, щоб справно працювати в полі.
Передати свої вміння онукам
Любов до техніки передає Микола Іванович онукам. Коли дідусь працює із інструментами, онуки тут як тут. Старший онук Артур закінчив навчання в 4-му класі, а на вихідні та на канікулах не проти і з дідусем на тракторі проїхати. Великі сподівання покладає Микола Іванович на молодшого – трьохрічного Єгора. Із усмішкою розповідають, як старанно копіює Єгор усі дії дідуся, як оглядає трактор, як деталі перебирає та намагається ключем гайки крутити. Онука Діана технікою не захоплюється, але гостювати у дідуся любить, бо з ним цікаво й весело.
І ще один винахід!
- Зараз ідей можна назбирати досхочу в Інтернеті на будь-який смак! – говорить Микола Іванович. – І кожну хочеться спробувати. Ось мені й припала до вподоби така піч-ракета.
Із виду неначебто звичайні труби. Але ж треба все так розрахувати, щоб був результат! Спробував раз – не вдалося, переробив дещо – і піч готова! Невелика, зручна у користуванні, палива треба зовсім небагато і все, що під руку попадеться, – гілки, хмиз, луска. А на великій площині можна готувати будь-які страви.
Уже не один раз Микола Іванович власноруч готував для усієї родині смачні страви – картоплю з грибами, смажені овочі та м’ясо.
Наразі Микола Іванович весь у турботах про врожай, удосвіта й пізно ввечері у полі. Та лише буде перепочинок після польових робіт – і знову займеться цікавими винаходами. ідей йому не займати! А там вже й онуки почнуть підказувати!
