Дзвін кришталевих келихів із шампанським, весільний вальс наречених, щасливі обличчя, привітання та квіти від гостей – із дотриманням усіх традицій рідні, близькі, односельці привітали Барибіна Миколу Миколайовича та Макагонову Ніну Іванівну із золотим ювілеєм подружнього життя. 50 років тому, 11 червня 1970-го року, Микола та Ніна зареєстрували шлюб.
На час реєстрації шлюбу Миколі було 28 років, Ніні – 27. Юні та щасливі молодята розпочали самостійне життя у селі Троїцькому. Працювали у колгоспі. Пізніше Ніна закінчила педагогічне училище й стала вчителем початкових класів. Після виходу на пенсію за вислугою років перейшла в колгосп, працювала на пекарні. Микола трудився у колгоспі на меліоративних роботах, у ревізійній комісії, на заслужений відпочинок пішов із шахти.
Народили та виховали двох дітей – сина Олександра та доньку Світлану. Мають трьох онуків. Родину поважають у селі.
Діти та онуки вирішили подарувати найріднішим на золоте весілля справжнє свято. Зять походить із активних учасників змагань КВК, тож і взяв ініціативу у свої руки, його доньки, онучки ювілярів, охоче підтримали та почали готувати концертну програму.
Знаючи, що Ніна Іванівна завзята шанувальниця художньої самодіяльності, вирішили залучити і колектив Троїцького Будинку культури. Зателефонували до директора закладу Людмили Губанової, і дізналися, що й вони готують сюрприз до золотого весілля. Вирішили об’єднати зусилля.
Ідеї, телефонні розмови, дистанційне написання сценарію – і до свята готові! На весілля покликали рідню та знайомих. Про деталі проведення золоті молодята, звісно, не знали. І про те, що на свято прийдуть учасники вокального ансамблю, навіть не здогадувалися.
Золотих ювілярів урочисто завели до святково прикрашеної зали.
Ведучим свята був зять Микола. Він перед гостями розповідав про історію знайомства, про життєвий шлях і запропонував закрити очі і танцювати весільний вальс. У цей час на сцену вийшов вокальний ансамбль і почав співати пісню. Коли ж ведучий дозволив відкрити очі, здивуванню не було меж – Ніна Іванівна гадала, що це звучить запис пісні, а тут були усі свої, рідні, з якими вона співала увесь вік на сцені.
Людмила Борисівна провела церемонію реєстрації ювілейного року подружнього життя. Молоді отримали посвідчення та стали на рушник. Тепер, через 50 років спільного шлюбного життя, вони отримали почесне право називатися «Золота дружина» та «Золотий чоловік». Зворушлива церемонія викликала і посмішки, і сльози радості на очах присутніх. Вітали друзі та знайомі, читали вірші, дарували квіти. Племінниця приготувала весільний торт. Була присутня на нинішньому святі й дружка, свідок іхнього весілля, – Макогон Галина Іванівна, теж вчитель початкових класів Троїцької школи, нині пенсіонерка. Приємних сюрпризів було багато. Застілля із танцями, концертна програма пісень вокального ансамблю та східні танці молодшої онучки.
Донька Світлана ділиться своїми думками:
- Мама й тато гармонійно доповнювали один одного. Мама не уявляла свого життя без сцени, була завжди учасницею усіх заходів у селі, артисткою в усіх жанрах – драма, гумор, художнє читання. І звичайно, пісні. Голос у мами гарний, мелодійний, сильний. Колись, ще у радянські часи, поїхала в гості до сестри на день народження у Москву. Коли почули як мама співає, хотіли залишити її і пропонували роботу. Та мама відмовилася, бо не може без рідної землі. А пісня була завжди з нею. Жодне свято не відбувається без мами. Декілька років тому колектив Троїцького БК їхав у Київ на фестиваль. Запитує мене мама: «Чи їхати мені? Як не як вже 70 років!» Я їй однозначно сказала: «Обов’язково їдь!» Так що співала наша мама і в Києві. А тато був завжди в лавах її шанувальників. Приходив на всі концерти, пишався тим, що вона співає, підтримував. З нами, малими, сидів, коли мама на репетиції ходила. Все говорив: «Йди, Ніночко, не хвилюйся, вдома буде порядок».
Розповідає донька, що музичний талант передався і онукам – всі навчалися у музичній школі. Старша онука Даша, як і бабуся, обрала педагогічну професію – навчається у педагогічному коледжі, онук Діма – гітарист-віртуоз – закінчив музичне училище. Наймолодша онучка Марійка навчається в 4-му класі і захоплюється східними танцями.
- Я, мабуть, як тато, працівник закулісся, – посміхаючись, продовжує Світлана. – А мій чоловік активний учасник команди КВК. А ось від мами мені передалася любов до приказок та приповідок. Мої знайомі дивуються, говорять: хоч записуй за тобою. А я відповідаю: та ні, записувати треба за моєю мамою. Вона у нас творча, народна творчість із неї рікою йде.
Порають Ніна Іванівна та Микола Миколайович невелике господарство – кури, кози, город. Микола Миколайович все життя займається пасікою.
Переступивши 50-річний рубіж подружнього життя, «золота» пара Ніна Іванівна та Микола Миколайович, як і бажали гості на золотому весіллі, дружно й впевнено, із позитивним настроєм, почуттям гумору, піснею та приповідками, взяли курс на наступний ювілей.
