Григорій Степанович Холошин
Григорій Степанович Холошин проживає в селі Українському. У його жилах тече кров російського пастора і польської панянки. Місце народження – Уругвай. За його біографією можна вивчати карту світу. А ще – він майстер спорту із гирьового спорту, володар незчисленної кількості кубків і медалей. Особливе захоплення і любов – коні.
Знають у районі Григорія Степановича як майстра верхової їзди, його виступи прикрашають святкові заходи району. «Батьки говорили, що верхи на коня мене вперше посадили в три роки, – посміхається Григорій Степанович. – З того часу не мислю себе без цього захоплення».
Григорій Степанович розповідає про свій рід, про його мандри та поневіряння, про пошуки щастя за океаном.
Батько родом із Поволжя, потім переїхали в станицю Мар’їнську Ставропольського краю. За часів царської Росії тут була створена релігійна організація «Новий Ізраїль». Коли членів організації почали переслідувати, лідер руху зібрав більше 50 сімей, і всі разом вони переселилися в Уругвай, де була потреба в робочих руках, тому до емігрантів там ставилися лояльно. А переселенці мріяли знайти щастя за океаном. Тут для них виділили землю і вони почали господарювати.
Було це у 1913 році. І до цього часу в Уругваї існує колонія, заснована емігрантами з Росії. Жили тут росіяни та українці.
Григорій Степанович розповідає про свій рід, про його мандри та поневіряння, про пошуки щастя за океаном.
Батько родом із Поволжя, потім переїхали в станицю Мар’їнську Ставропольського краю. За часів царської Росії тут була створена релігійна організація «Новий Ізраїль». Коли членів організації почали переслідувати, лідер руху зібрав більше 50 сімей, і всі разом вони переселилися в Уругвай, де була потреба в робочих руках, тому до емігрантів там ставилися лояльно. А переселенці мріяли знайти щастя за океаном. Тут для них виділили землю і вони почали господарювати.
Було це у 1913 році. І до цього часу в Уругваї існує колонія, заснована емігрантами з Росії. Жили тут росіяни та українці.
Тут батько зустрів польську дівчину теж із сім’ї переселенців. Звали її Катерина Шарловська. Вже пізніше вдалося встановити родинні зв’язки – корені роду були з Луцька.
Там, на землі Уругваю, й народився Григорій. Перші роки життя пам’ятаються нечітко. Та чомусь запам’яталося ранчо, на якому працювали батьки. А ще те, що доводилося далеко їхати на конях до школи. Коні були невід’ємною частиною господарства. Це був і транспорт, і робоча сила. А верхом проїхати на конях для хлопців було справжнім щастям.
Та не судилося знайти щастя за океаном родині Холошиних. Батько став відвідувати зібрання комуністичної партії. Знайомий шериф попередив, що будуть жорсткі умови і переслідування, то краще разом із сім’єю виїхати з країни. «Поезжай в Расею! Иначе всех здесь пересажают!». «Ми землероби! – казав батько. – Ми знайдемо собі місце для проживання і роботу».
Знову поневіряння, знову пошук країни для проживання. Багато сімей тоді виїхали з Уругваю та загубилися у просторі. Довго ще потім розшукували рідних батьків по світу: в Польщі, в Аргентині, в Канаді.
Майже два місяці пересувалися із Уругваю. Батько хотів знайти землю, де буде тепло, де можна займатися сільським господарством.
Так потрапили в Казахстан. Спочатку й правда було тепло. Та ніхто не сказав, які бувають суворі зими. Жили в землянках. Доглядали вівців. Всюди балки та кущі. Все було сіре, непривітне, бідне. Місцеві жителі розповіли всю правду про життя і порадили: тікайте!
І знову через поневіряння, знову пошуки землі, придатної для життя.
Так урешті потрапили на Дніпропетровщину і приїхали в радгосп. Григорій навчався у Першотравенській школі. Продовжив навчання в Новоселівській школі. У школі Григорій захопився спортом. Всі районні й обласні змагання були для нього звичними.
Щоразу здобував перемоги та призові місця із легкої атлетики, з метання диску. Особливо подобалися силові вправи. Згадує із вдячністю вчителя праці та фізкультури Василя Микитовича Шевченка. Вчитель сам займався спортом, вів здоровий спосіб життя і був прикладом для своїх учнів. У школі була штанга 25 кг, з неї і почали тренування. Зацікавив вчитель гирьовим спортом, важкою атлетикою.
Штанга, гирі, гантелі – для учнів школи були головними. Всі хотіли бути сильними.
Зізнається Григорій Степанович, що хотілося якомога більше знати про ці види спорту.
- Як зараз пам’ятаю, – згадує Григорій Степанович, – взяв у бібліотеці книгу «Юний важкоатлет», перечитав декілька разів. А взагалі цікавився усіма видами спорту. Любив командні види спорту – футбол, волейбол.
Після 9-річки вирішив вступати в технікум в Ясиновату. Тільки вступив, а тут зустрічають із райво і пропонують повернутися: скоро обласні змагання.
Спортивну залу у школі відкрили лише в 1965 році. А то всі уроки були на вулиці: лижі, ковзанка. А ще в коридорах.
Навчався в училищі й тренував хлопців. Захоплення спортом передавалося й іншим.
Повернувся Григорій у село, призначили його комсоргом, бо на цій посаді займалися організацією спортивної роботи. Це був час найбільш активної спортивної роботи. Будувався Будинок культури, планували при ньому відкрити й спортивну залу. На території радгоспу було 11 спортивних колективів. У кожній організації був відповідальний за фізкультурно-масову роботу. Змагання проводилися згідно із планом регулярно і з усіх видів спорту. В селі Українському було три майстра спорту по гирьовому спорту і по штанзі: Григорій Холошин, Сергій Приходенко, Олександр Ольгін. А до того ще 20 кандидатів в майстри спорту.
Українське мало славу спортивного села на рівні району.
Директор радгоспу Лященко Іван Федорович підтримував спортсменів та активно пропагував фізичну культуру у селі.
У радгоспі почали розводити коней, а отже почали розвивати кінний спорт.
Із Покровки привезли породистих жеребців.
Про коней Григорій Степанович розповідає із повагою:
- Коні завжди були незамінними в господарстві. Верхи на коні переганяли худобу, пасли корів та овець. За допомогою коней перевозили сіно. У 1953-му році розформували кавалерію і коней передали в господарства. Коні й були основною силою. Доводилося й мені з 4-го класу працювати на конях.
Григорій із дитинства залюблений у коней, із радістю взяв на себе навчання цьому виду спорту. Поїхав на навчання по коневодству в Рязань, потім вчився спортивній їзді в Межирічі.
Після того, як освоїв основу спортивної верхової їзди, почав готувати свої кадри.
Спортсмени Українського посідали призові місця на
Всеукраїнських змаганнях. 6 січня 1990 року перейшли в нову конюшню. Тоді було 70 коней, доглядали за ними 4 конюха.
А лікувати й слідкувати доводилося Григорію Степановичу самому. Усім секретам навчив батько. Батько вмів ладити із мустангами в Уругваї.
Всього 40 чоловік займалося верховою їздою.
Сумно згадувати 1999-й рік, коли радгосп із мільйонера став банкрутом.
- Продавали все – зерно, племінний завод. Вдалося відвоювати конюшню.
Особливо про ті часи й говорити не бажає. Має Григорій Холошин вдома коня естонської породи, із задоволенням відгукується на запрошення побувати на святкових районних заходах. А його виступ прикрашає свято динамічністю та красою.
