Старенька хатина обросла кущами. До хати колись прибудували коридор. Вхідних дверей у коридорі немає – лежать поряд з дверним отвором. Наступні двері завішені ковдрою. Старий диван, стародавня шафа для одягу. А в кутках – купи лахміття, сміття, багато пластикових пляшок.
- Вітя любить солодку газовану воду, - пояснює Валентина Бузова, яка супроводжувала до житла. – Багато купує пляшок, а пусті тут же й викидає. Ми разом з соцпрацівником прибрали, а він знову все викидає.
Вітя широко і якось ніяково посміхається: це правда. У кімнаті – темрява. Валентина Іванівна намагається ввімкнути світло – не виходить. Ще недавно електричні прибори працювали, запевняє Валентина Іванівна. «Можливо, проводку перегризли пацюки», - робить вона припущення. Та й правда – глиняні стіни пориті норами.
Проживає Вітя в батьківській хаті, після смерті батьків він лишився зовсім один. Вітя – так називають його у селі – людина із інвалідністю з дитинства. Коли був живий його батько, він працював разом з ним у колгоспі – допомагав перевозити бідони з молоком. Батьки померли. Віктор лишився сам. Хвороба почала прогресувати.
Вади, які були раніше, стали помітнішими. Говорять, що він не може самостійно ні одягнутися, ні вмитися. Навіть сорочку одягає задом наперед. За плату раз у місяць прохають жителя села поголити інваліду обличчя та покупати чоловіка.
Себе обслуговувати Віктор не може. Має дуже слабу пам’ять. Його намагалися навчити елементарним навичкам догляду за собою, але наступного разу він все забував.
У будинку є дрова, минулого року йому виділили вугілля. Але топити у плиті Віктор теж не вміє.
Віктор отримує пенсію по інвалідності. Але розпорядитися грошами не вміє. Знаходяться «товариші», які очікують його після отримання пенсії і обманом виманюють гроші на випивку та закуску.
В будинку Віктора Михайловича
Працівники сільської ради стривожені: йде зима, як він перезимує. Соціальний працівник не може знаходитися з ним цілодобово. А залишати таку людину одного – небезпечно і в холоді, і якщо буде топитися піч.
Валентина Іванівна Бузова говорить, що добре було б відправити чоловіка у спеціалізоване відділення лікарні, де був би за ним надійний догляд. Коли працювало геронтологічне відділення Хорошівської лікарні, чоловік зимував там – у теплі й ситно. Зимував він і в Дмитрівській лікарні. Зараз же це стало недоступним.
За ним закріплений соціальний працівник. Але виконати всю необхідну роботу одній людині не під силу.
Віктор Михайлович
Валентина Іванівна Бузова відвідує Віктора Михайловича. Розповідає, що чоловік незлобливий, агресивним не буває. Допомагає Віктору Михайловичу соціальний працівник Тетяна Попова. Надія Глухова взяла на себе відповідальність один раз у день годувати його гарячою стравою.
- Повертаюсь з роботи, а він вже сидить виглядає.
А на ніч знову йде до своїх розвалин. На порозі напівзруйнованої хати Віктор Іванович попрощався й залишився стояти у напівтемряві, тихо посміхаючись чомусь своєму. Потім, певне, щось згадав й гукнув вслід:
- Приходьте ще!
