У вересні минулого року команда учнів Петропавлівського ліцею №1 долучилася до проєкту «Імпульс» від «Навчання для України», присвяченого розвитку ментального здоров’я у школах. Із 120 команд до фінального етапу відібрали лише десять — серед них і команда Петропавлівського ліцею №1.
До команди увійшли п’ятеро учениць та координаторка: учениці Колесник Ліза, Карпенко Оля, Діденко Соня, Юдіна Надя та Лубенська Наталя. Координаторка проєкту — Юлія Скрипник. Їхнім завданням було створити власну ініціативу підтримки ментального здоров’я у школі.
Координаторка проєкту Юлія Скрипник згадує, що все почалося з триденного навчання у Львові.
— Нас навчали різним способам розвантаження, заземлення, як заспокоїти дітей. Особливо звертали увагу на прифронтові території, на яких ми якраз знаходимося, — розповідає Юлія Скрипник.
Спочатку учасники планували проводити зустрічі офлайн — у лісі, музеї, кафе, школі. Перший такий день відбувся просто неба.
— Варили кашу, їздили на квадроциклах, ловили рибу, грали у волейбол. Перша найкраща зустріч відбулася у лісі, — каже координаторка.
Та згодом територію Петропавлівської громади віднесли до зони можливих бойових дій, і всі ініціативи довелося переводити в онлайн-формат.
— Думали, що через монітори не вийде зацікавити дітей. Та виявилося навпаки: дітям через екран було легше розказувати про свої відчуття, — ділиться вона.
Так з’явилися онлайн-Talk-time «Майбутнє без паніки» і «Кінодіалог та чашка чаю» — зустрічі за чашкою чаю або кави, де школярі могли говорити про емоції, страхи та переживання. Ще однією ініціативою стали перегляди фільмів і мультфільмів про ментальне здоров’я з подальшим обговоренням.
— Ми запитували дітей: що відчувала героїня? Хто її підтримав? Кому можна довіряти? І діти ділилися своїми спостереженнями. У кожного були свої роздуми про фільми, — говорить Юлія.
Протягом дев’яти місяців команда проводила щомісяця чотири зустрічі: дві — із дітьми, ще дві — для підготовки амбасадорів проєкту.
— Не встигла я тільки сказати: «Хто буде криголами проводити?» — одразу: «Я!». «Хто покаже мультфільм?» — «Я!». Було класно працювати з моїми амбасадорками, — усміхається Юлія Скрипник.
Головне відкриття проєкту — дітям критично не вистачає простору для щирого спілкування.
— Не вистачає вільного спілкування, де вони могли б поділитися своїми переживаннями, тим, що в них сталося. Під час однієї із зустрічей школярів попросили розповісти, як вони справляються з тривожністю. Один хлопчик показав на камеру фігурку з повітряного пластиліну. Каже: «Коли я стривожений, я гладжу його животик — і мені стає спокійніше», — розповідає Юлія.
А ще учасниці проєкту створили «Щоденник амбасадорів» — книгу про весь шлях проєкту: від навчання у Львові до фінальних ініціатив та поїздки до Києва.
— Ми прописали від початку до кінця все, що з нами відбувалося, — говорить координаторка.
На фінальній зустрічі в Києві всі десять команд отримали відзнаки. Команду Петропавлівського ліцею №1 відзначили за креативність — зокрема за «день у лісі» та створення «Щоденника амбасадорів».
На церемонії вручення дівчата отримали гарні відгуки від організаторів проєкту.
Анастасія Коновалова, заступниця Міністра освіти та науки України:
— Дякую, що ви, підлітки, сьогодні берете на себе відповідальність і творите своє сьогодення. Що ви не чекаєте чогось чи когось, не чекаєте ідеальних умов, аби почати говорити про свій стан, а самі створюєте проєкти з підтримки ментального здоров’я однолітків.
Ілля Бачурін, соціальний психолог, тренер і mental health консультант, член експертного кола Премії, пояснив свій вибір команди Петропавлівського ліцею №1. Ілля вручав премію і сказав, що обирав креативну команду яка придумає щось нестандартне:
— Хочу сказати одну правду. Вона полягає у тому, що ніхто з дорослих не знає точно, як жити і прожити це життя класно, наповнено і цікаво у тих умовах, у яких ми знаходимося. Тому коли я почав оцінювати заявки як частина Експертного кола Премії, у мене був хитрий мотив: я думав — «А може молоді люди побачать чи придумають щось таке, що за стільки років ніхто не знайшов?
Проєкт, каже Юлія Скрипник, змінив і самих учасниць.
— Дівчата стали більш впевненими. Їх вчили виступам на публіку, як не боятися, як говорити про свої відчуття. Я часто пишу дітям: мрій, живи, люби, дружи, йди до своєї мрії. І вірю, що одного разу вони напишуть це вже тобі.
І головне, що винесли для себе підлітки: майбутнє може бути чудовим, незважаючи на війну.
Надія Юдіна: «Ми звикли шукати привід для починань, але хіба факту нашого існування недостатньо?»
Оля Карпенко: «А що, якби море соромилося свого шуму»
Наталі Лубенська: «Будь собою, всі інші ролі вже зайняті»
Ліза Колєснік: «Здоров'я це не програми і правила, це власне розуміння себе»
Соня Діденко: «Ваш голос має значення лише тоді, коли він не є відлунням чужих думок».
У час, коли дитинство українських школярів проходить під звуки тривог і новин про війну, у Петропавлівському ліцеї №1 довели: навіть проста розмова може стати опорою. Іноді достатньо чашки чаю, спільного перегляду фільму чи кількох щирих слів, аби дитина відчула — її чують, розуміють і вона не сама.
Проєкт «Імпульс» для цих підлітків став не лише навчанням про ментальне здоров’я, а й простором, де вони самі навчилися підтримувати інших. І, можливо, найцінніше у цій історії — те, що дорослі не просто говорили дітям про важливість турботи про себе, а дали їм можливість самим створити місце довіри й підтримки для своїх однолітків.
Бо навіть у непрості часи підлітки продовжують мріяти, шукати себе, дружити й вірити у майбутнє. І саме з таких маленьких ініціатив народжується велика внутрішня стійкість цілого покоління.
