До редакції сайту Петропавлівка.City та газети «Степова зоря» надійшов лист від жительки Петропавлівки Тетяни Ягодки. Публікуємо його зміст.
«Вітаю мешканців Петропавлівки. Я абсолютно не публічна людина. Мені не подобається писати і викладати історії про своє життя, про родину, про те, що ми робимо і кому допомагаємо. Проте сьогодні, вибачте, змовчати не можу.
Щороку на початку весни ми збираємося і прибираємо територію біля колишнього маслозаводу аж до перехрестя. У цьому році багато місцевих виїхало, тому на прибирання зібралося небагато людей. Проте й невеликою групою на кілька годин нам вдалося навести бодай трішки ладу на своєму крайку. І поки прибирали, не вистачало слів обурення…
Люди, я все розумію: війна, всі виснажені, важко. Проте так не можна… Що тільки під час прибирання у нашій річці не було…
Я розумію, що хлопці часто роблять зупинку біля річки — стакани, пластик, пляшки, папір… Проте, шановні, памперси вони точно не викинуть. Пакети з собачим лайном, інше побутове сміття… Навіщо ви привозите це все до річки?
А потім ми говоримо, що навколо брудно? Та не потрібно прикриватися війною. Я ж не пропоную садити троянди, але елементарно — не смітити навколо. А ще вийти і прибрати хоч трохи далі свого двору, по вулиці.
Вам подобається те, що робиться у нас у центрі? Думаю, ні. Гарно всі розповідали, як люблять Петропавлівку на річницю селища! Тож давайте не на словах, все ж таки залишатися нормальними людьми».
Важко не погодитися з авторкою листа.
Так склалося за роки війни, що наше селище стало більш людним. До нас переїхало багато людей із прифронтових територій. І ми добре розуміємо, чому вони тут — бо тут відносно безпечніше, бо тут можна жити, працювати, ростити дітей.
Водночас багато місцевих жителів були змушені виїхати. Хтось шукає роботу, хтось рятує дітей від обстрілів, хтось просто не витримав постійної напруги. І це теж правда нашого часу.
Зима завжди залишає по собі безлад. Однак цієї весни він особливо помітний. Сміття, пластикові пляшки, пакети, сухе листя, ґрунт, що зійшов із доріг, — усе це нині можна побачити не лише біля колишнього маслозаводу, а й у різних куточках селища, у лісі, на річці.
Раніше було простіше зібрати толоку — людей було більше. Завжди знаходилися ті, хто готовий узятися за лопату, граблі чи мішок для сміття.
Тепер це робити значно складніше: жителів поменшало, а комунальна служба у селищі фактично мінімальна — людей, які щодня дбають про порядок, одиниці. До того ж небо стало небезпечним, і зрозуміло, що важливо враховувати безпеку власного життя, намагаючись тримати лад.
Однак правда й у тому, що чистота селища залежить від кожного з нас. Не потрібно великих подвигів. Досить елементарно не смітити, не залишати пакети на узбіччях, не перетворювати річку та лісосмуги на стихійні смітники — це під силу кожному.
Можливо, зараз не той час, щоб говорити про масову весняну толоку. З міркувань безпеки це важливо. Навіть якщо прибрати лише кілька дворів на одній вулиці — вже добре. Навіть якщо кожен прибере лише біля свого будинку або на найближчому узбіччі, це буде чудово. Сподіваємося і на Петропавлівську селищну раду, яка вже мала б організувати прибирання території громади, як це вже роблять у сусідніх громадах, селах та містах нашого регіону — настав час наводити лад!
Любов до свого селища, проявляється у щоденних простих речах: не кинути папірець, підняти пляшку, прибрати там, де живеш. І тоді наш край справді буде таким, яким ми хочемо його бачити — чистим, затишним та своїм.
