Ще один рік – і волонтерський рух церкви «Нове життя» в Петропавлівці відзначає чергову річницю своєї діяльності. Усе почалося з маленької ініціативи – ліплення вареників для українських військових.
«Плюс ще один рік», — говорить засновниця волонтерського руху під дахом церкви «Нове життя» Юлія Моісеєнко.
Улітку 2022 року під дахом церкви «Нове життя» в Петропавлівці розпочалася ініціатива з приготування домашньої їжі для українських військових. Тоді група активних жінок та дівчат вперше зібралася, щоб гуртом наліпити вареників і передати їх на фронт. Ініціаторами стали настоятель церкви Валентин Моїсеєнко та його дружина Юлія, яка й досі координує роботу волонтерського руху.
Спершу волонтерки збиралися раз на тиждень: приносили продукти та обладнання для приготування їжі й готували страви для місцевих волонтерів, які доставляли їх військовим на передову. Згодом гурт перетворився на сталу команду господинь, які щосуботи організовано ліплять вареники, пиріжки та інші домашні страви.
За ці чотири роки сотні людей різного віку, у тому числі вимушено переміщені жінки та підлітки, долучилися до кулінарного фронту. Кожне зібрання стало своєрідним конвеєром: замішування тіста, нарізання начинок, ліплення та варіння страв. За час роботи команда приготувала тисячі вареників та сотні інших страв, які відправлялися в різні регіони країни.
— Так і вийшло: згуртувалися і вже чотири роки продовжуємо збиратися для цієї доброї справи. Зараз дехто від’їхав, але це лише декілька людей, які навіть по приїзді додому обов’язково приходять ліпити вареники. Більшість команди на місці — ліпимо незмінно, — розповідає Юлія Моісеєнко.
Протягом останнього року графік роботи волонтерів трішки змінився:
— Ми зараз збираємося по четвергах і наразі більше співпрацюємо з нашим волонтером Олександром Бороданьовим. Він по п’ятницях їде на фронт, тож ми ліпимо вареники на цей день. Буває, хтось із військових просить — ліпимо, віддаємо й вони відвозять хлопцям, — каже Юлія.
З лютого минулого року варениками пригощали усіх проїжджих військових, розгортали кухню просто обабіч траси на в’їзді в село Слов’янка. І щотижня працювала кухня: годували подорожніх.
— Зі Слов’янки починали, поки можна було, робили виїзну кухню для військових. Останню кухню розгортали у парку в нашому селищі на ГРП. На жаль, з того часу небо стало небезпечним, тож виїзну кухню ми перестали робити через загрозу, — згадує Юлія.
Підрахувати точну кількість виготовлених страв складно, бо робота була масштабною. Як і важко підрахувати вареники, які щотижня ліплять.
— Коли ми починали виїзну кухню, в нас там було три палки ковбаси і пару буханок хліба. А потім, знаєте, Бог благословляв, і просто люди допомогли: хтось ніс хліб, хтось — ковбасу. З дівчатами збиралися та ліпили вареники, пельмені. Колектив Петропавлівського ліцею №2 дуже багато пекли нам на кожен виїзд — так і працювали.
Юлія підкреслює, що волонтерство – це не лише про їжу, а й про згуртованість громади.
— Дякую людям за те, що долучаються до ліплення вареників та інших наших ініціатив, незважаючи на те, що стало небезпечніше в селищі. Люди приходять ліпити, приносять борошно, кошти; хто чим може, той допомагає. Це все безоплатно: люди жертвують своїм часом, — говорить Юлія.
Минулого року церква організувала ще одну ініціативу – безкоштовну пральню для військових. І тут теж без підтримки жителів не обійшлося. У пральні волонтерять близько десяти людей.
— У пральні цілий день людина працює: з 10:00 до 18:00, крім неділі. Люди просто йдуть і викладаються на повну. Люди — основний ресурс у будь-якій справі. Є посвячені люди, в яких горить серце, і вони розуміють, що в цьому є потреба, — говорить Юлія.
Така праця людей надихає, бо саме у гурті вони роблять добру справу, а ще й самі тут здоровішають.
— У нас навіть жіночки приходять, буває, щось із здоров’ям не ладиться, а вони ліплять вареники — і забувають про все, що болить. Одна волонтерка розповідала, що її діти виїхали й питають: «Коли ви приїдете?» А вона відповідає: «Та як ми кинемо ліплення вареників — не можемо поїхати». Дякувати Богові, що в нашому селищі є милосердні люди, — говорить засновниця волонтерського руху.
Підтримка надходить не лише від місцевих, а й з усього світу:
— Кожен потроху, і воно так працює, — зазначає Юлія.
Юлія підкреслює значущість цієї річниці волонтерського руху.
— Це один із найстійкіших колективів волонтерів, які залишилися. Багато волонтерів починали діяльність у селищі, а потім пороз’їжджалися. А ми тримаємося, і це дуже добре. Це все залежить від людей — звичайні люди, але такі щирі і віддані, — говорить Юлія.
Чотири роки волонтерського руху церкви «Нове життя» – це історія маленьких кроків, згуртованості та віри в спільну справу. Вареники та пельмені, приготовані з любов’ю, стали символом турботи громади про своїх захисників та прикладом того, як звичайні люди можуть зробити великий внесок у перемогу.
Сьогодні волонтерський рух церкви «Нове життя» триває. Щосуботи жінки та дівчата з Петропавлівки та сусідніх сіл збираються разом, щоб приготувати страви для українських військових, вкладаючи в кожен вареник частинку турботи, віри та підтримки. Ініціатива довела свою життєздатність і стала важливим прикладом локальної солідарності та активного внеску громадян у захист країни.
