- Ви знаєте, як сосни цвітуть? А який аромат навкруги! Ні з яким іншим запахом не зрівняєш! - говорить Микола Олексійович.
Колись давно він розгорнув бульдозером чагарники за хатою та й насадив сосен. Піднялись ті сосни до неба, радують чистотою повітря і господарів, і перехожих, прикрашають подвір'я та вулицю.
Садиба Некрасових
Садиба Некрасових знаходиться на околиці села Хороше. Мимо проходить дорога на хутір Причепилівка, з іншої сторони - шлях на село Осадче. Відразу за садибою зеленіють поля, які зливаються на горизонті з небом. Будинок знаходиться на пагорбі і все село Хороше згори мов на долоні. А за ним видніє й село Лугове, й дорога на Петропавлівку.
- З юності мріяв збудувати дім на такому визначному місці, - розповідає Микола Олексійович. - Ви тільки погляньте: який простір! душа радіє! Облюбували стареньку хатинку, яка стояла на цьому місці, та й купили садибу. Було це в 1978-му році, вже 40 років тут і живемо.
- Щойно одружились, - додає дружина Любов Петрівна, - та й почали подружнє життя із створення свого гніздечка. Все своїми руками зробили. Тим, хто тут раніше жив, не подобалось, що дім при дорозі, то й заходять, чи води напитися, чи просто відпочити. А що ж тут такого - нехай заходять! Не дати подорожньому води - гріх.
Микола Некрасов
Збудували будинок, господарські будівлі, погріб. Викопав господар два колодязя: один у дворі, а другий - на городі, щоб поливати городину.
Будинок у Некрасових добротний теплий, на шпалах. Микола Олексійович з батьком будували. Між шпалами - очерет та глина. Любов Петрівна розповідає, що вночі після роботи потроху стіни мазали, допомагали рідні з обох сторін. А потім будинок цеглою обклали.
Будинок знаходиться на підвищенні, а город - на схилі. Попередні мешканці продавали садибу, бо, як вони самі говорили, городу немає. Місця для городу було достатньо, та врожайністю не могли похвалитися.
А зараз по-іншому говорять:
І це дійсно так! Картопля у Некрасових найсмачніша. Колись хтось поділився відром гарного сорту для посадки. Господарі дбайливо посадили, доглянули й почали вирощувати. А тепер вже й всім рідним роздають.
Микола Некрасов та дружина Любов Петрівна
Згадують з усмішкою, як майже випадково, щоб засадити ділянку городу, посадили кавуни та дині. А вони вродили на славу! Син возив продавати на базар.
- На ті гроші - на мільйони кавунів продали! - жартують господарі.
На городі є ділянка з малиною. Відновили ділянку з виноградом. Дали землі відпочити й знову насадили.
24 сорти винограду, возили продавати на Південний ринок Першотравенська. Покупці не вірили, що виростили його на Петропавлівщині. Здивовано розглядали величезні грона та говорили: "Для чого його видумувати! З Криму привезли на продаж, а говорять, що свій" Не стрималась Любов Петрівна - запросила до себе в гості подивитись на виноградник.
- І приїжджали! - сміється Любов Петрівна. - Водили на екскурсію, розказували та показували, як росте виноград та які плоди бувають. Одне гроно ледь в 8-літрове відро поміщалося!
Любов Петрівна
Та все ж найбільша пристрасть, мрія і любов господаря дому - сосни.
- Мабуть від батька передалось оте бажання садити дерева. Він насаджував по селу осокори, вишні. А для мене улюблене дерево - сосна.
Поїхали разом з дружиною в ліс сосновий, накопали саджанців і разом з грунтом привезли додому. Почали доглядати. І ось вже за 22 роки за будинком виріс сосновий бір. Та свого заняття не лишає Микола Олексійович - знову ж таки з лісу привозить сосенки і саджає їх. За високими соснами розмістились навколо будинку і маленькі. Всього росте на садибі більше 50 сосен.
Розповідає про своє захоплення Микола Олексійович з вогником в очах. Дбайливо оглядає кожен пагін, говорить, як порахувати по гілках, скільки років саджанцю. Виявляється вгору росте деревце лише навесні, а влітку лише формується голка - росту немає. Головне для молодого дерева перші три роки. Воно майже не росте. А починає активно розвиватися після п'ятого року.
- Вирубати на свято дуже легко, - сумно зітхає Микола Олексійович, - а до цього треба довго й довго рости.
Є шкідники і в сосни, виявляється. Личинки розташовуються на зрілих голках і вибирають сок. Тож доводиться й хвойні обробляти від шкідників.
За десятиліття роботи з соснами зумів Микола Олексійович розвінчати міфи.
Микола Некрасов та дружина Любов Петрівна
Для того, щоб ріс хвойний ліс, особливого грунту не треба - лише достатня вологість.
- Склалась думка, що сосни ростуть на пісках. Це неправда. Вони ростуть там, де легше їм дістати воду. Скільки не саджав дерева, жодного разу пісок не додавав в грунт. А ось поливати треба систематично. Особливо перші два-три роки. І землю навколо рослини обов'язково розпушувати.
До всього слід докладати зусилля і працю, вважає Микола Олексійович. Коли рослину вткнути в землю й забути - толку не буде.
Вирішив господар ще й горіхами зайнятися: купив сортових горіхів, посадив. І вже на присадибній ділянці росте 60 горіхів.
Неспокійна вдача Миколи Олексійовича не дає змоги сидіти склавши руки. Начебто все є наподвір'ї. А тепер захотілося добудувати до будинку відкриту терасу. Залишилось вже небагато. До ювілею дружини обіцяє презентувати об'єкт.
Мріє господар, щоб збиралися тут рідні, друзі за чашкою кави. Щоб можна тут було з дружиною, сином та донькою справи обговорити, з онуками поспілкуватися.
- Місце ж яке гарне! За чотири десятки прожитих тут років не втомлююсь про це говорити. Звідси видно, як сонце встає з-за річки, як луки зеленіють. Підростуть сосни, будуть заглядати на терасу. Хіба ж не радісно так жити! Сяду тут після трудового дня і ніби набираюсь позитиву для наступної праці.
У Миколи Олексійовича своя філософія, передана батьком, людиною чесною, совісною й працелюбною. Не було в селі, напевне двору, у якому б не було його праці. Все вмів робити , і будь-який інструмент в його руках оживав. Любов до життя, до людей, до праці перейшла в спадок сину.
- Працелюбство - основа життя, - говорить Микола Олексійович. - Коли працювати добросовісно й старанно, можна вижити у будь-якій ситуації. І не просто вижити - а жити гідно. Так як і повинна жити кожна людина. Не треба лаяти владу та державний устрій. Кожен сам відповідає за своє життя і за те, що залишиться після тебе. Для декого здається дивним, що я продовжую садити сосни. Питають: для чого? для кого? Чи діждусь, коли вони виростуть? Я про це не думаю. Може нас і не буде, а сосни будуть!
