У редакції сайту Петропавлівка.City та тижневика «Степова зоря» гостя — волонтерка Альона Лебедєва. Ми продовжуємо вітати людей, яких номінували на конкурс «Людина року Петропавлівщини 2024». Молоду панянку Альону жителі краю не вперше номінують на участь у нашому конкурсі. І ми розуміємо чому, бо не помітити кропітку волонтерську роботу Альони не можливо. Маскувальні сітки, кікімори, окопні свічки, воскові запалювальні диски, допомога з поселенням людей… Ця неймовірна людина щоденно допомагає захисникам та захисницям нашої країни. Ми також помітили цю невтомну панянку, тож підготували для неї подарунки.
Вручаємо Альоні диплом учасниці конкурсу «Людина року Петропавлівщини 2024». Маємо для волонтерки й спеціальну відзнаку від народного депутата України Сергія Северина, який щороку підтримує наш конкурс та фінансує спеціальні призи для наших неймовірних людей. 2024 року Альона також у списку відзначених волонтерів, тож вручаємо їй грамоту та подарунок — пауербанк.
«Працювала й буду працювати. Будемо наближати перемогу. Наша допомога дуже потрібна нашим захисникам та захисницям», — говорить Альона.
Продовжуємо розмову вже за чашечкою чаю. Хотілося більше дізнатися звідки волонтерка черпає енергію та натхнення безперервно допомагати Збройним Силам України.
Лютий 2022 року: поїхала в Дніпро і повернулася
22 лютого дівчина, як і всі українці, дізналася про початок повномасштабної війни.
- Про війну мені повідомили по телефону. На той момент я хворіла, ця новина мені здавалася ще страшнішою. Я метушилася, щось намагалася робити, думала про те, що треба закупити продукти. Але згодом це минулося. Я не виїздила з Петропавлівки. У мене ще є мама, яка без мене не впорається. Максимум куди ми виїздили з дитиною, це до Дніпра. Але там мені спокою не було. В грудях давило. Я повернулася назад додому і думала: буде що буде, — згадує Альона.
Сирена за сиреною лунали над селищем. Інколи охоплював страх. А потім долучилася до волонтерської ініціативи й страхи відійшли.
- Мені зателефонувала знайома й запитала чи не бажаю я піти в будинок творчості плести маскувальні сітки. Я звісно згодилася. У дорозі нас застала «Повітряна тривога», не знала куди себе подіти. Але переборола страх і ми почали ходити плести маскувальні сітки постійно, — каже дівчина.
Коли в будинку творчості перестали плести маскувальні сітки, Альона з подругою долучилися до ліплення вареників для захисників у церкві «Нове життя». Та невдовзі знову повернулася до плетіння маскувальних сіток.
- Запросили мене до Петропавлівського будинку культури плести сітку. І з тих пір, з осені 2022 року, я щоденно ходжу до Петропавлівського будинку культури, в нас є група активних людей «Незламна Петропавлівка», яка й займається волонтерськими справами, — розповідає Альона.
Маскувальні сітки на «Хаймерси» та дула
У групі «Незламні Петропавлівка» Альона разом з такими з натхненними волонтерською справою жінками розпочали майже безперервне виготовлення маскувальних сіток. Починали плести маскувальні сітки зі звичайної тканини. Основою були рибацькі сітки, які приносили місцеві рибалки.
- Із дому виносили все, що можна: постільну білизну, футболки, сорочки. Ходили в секонд-хенд та викуповували там речі, які підходили як матеріал для сіток. Усе несли в наш пункт. Рибалки нам сітки привозили, — згадує Альона.
Маскувальні сітки були і є на вагу золота для наших захисників та захисниць. Тож Альона, виступала ініціаторкою плести сітки тільки за потрібною технікою та з підходящих матеріалів.
- Півтора року як ми плетемо маскувальні сітки зі спанбонду. Ця тканина є в різних кольорах і її можна під замовлення купити. А ще ця тканина легка й водонепроникна. Хлопці розповідали, що сітки зі звичайної тканини, коли намокають, то стає важкою, і непросто знімати та накривати такими сітками техніку. Тож ми почали збирати кошти на купівлю саме спанбонду, - говорить волонтерка.
У волонтерській групі «Незламна Петропавлівка» Альона, як наймолодша учасниця групи впроваджує власні ініціативи. Так поспілкувавшись із захисниками та захисницями, зрозуміла, що техніка плетіння сіток також має значення. Тож знайшла відеоуроки з потрібної техніки плетіння, сама освоїла навичку та навчила інших волонтерок.
- Ми на початку робили сітку зав’язуючи вузлики. Хлопці казали, що такі сітки звисають, важкі після дощу. А от сітки зиґзаґами були те що треба. Я передивилася відео-урок, ледь дочекалася ранку та прийшла в наш волонтерський пункт. Спробувала плести і все в мене вийшло, я показала як треба плести сітку зиґзаґами, і досі плетемо саме цією технікою, — говорить Альона.
Зазвичай маскувальні сітки плетуть на замовлення. Тож підбирають і відповідний колір і розмір.
- Колись був запит на рідку сітку, бо ми плетемо щільно та густо, а треба було з дірочками. На Лиманський напрямок хлопці просять зазвичай жовто-коричневого кольору сітки. Зараз така зима, що немає снігу і ми не плетемо білих виробів. Але минулого року найдовшу сітку, яку ми сплели – була саме біла. Ми плели її майже тиждень з білого ганчір’я, повитягали з дому все що було біле. Нам замовили сітку 20 на 20 метрів. А вийшла вона в нас 24 на 24 метрів. Розкласти повністю сітку в приміщенні будинку культури місця не вистачило, — згадує Альона.
Найдовша та найширша маскувальна біла сітка була виготовлена для маскування мобільного артилерійського ракетного комплексу «Хаймарс». А з найцікавіших запитів були маскувальні сітки на бронетранспортери та дула бойової техніки. І з цим завданням волонтерка теж упоралась.
- Ми зробили сітки та БТРи і хлопці попросили прикрити й дула. Це був цікавий запит, робили для бригади мого племінника, тож впоралися швидко, — згадує волонтерка.
Коли треба терміново сітка, то зупинити волонтерок не може ні час, ні обставини.
- Чесно не підраховувала скільки сплели сіток. Буває, що це треба вже на вчора. Коли треба було терміново сітку, ми кидаємо все і плетемо. Наприклад ми плели сітку для Юрія Городецького на конкурс «Людина року Петропавлівщини». Тоді в нас приміщення Будинку культури вже було підготоване до свята. Але ми одразу при вході виставили сітку й швидко гуртом сплели, — пригадує Альона.
Найкращі окопні свічки
Останні два роки Альона займається не лише плетінням маскувальних сіток. Дівчина також виготовляє окопні свічки, розпалювачі з ватних дисків
- Коли немає сухого папірця аби розтопити піч чи буржуйку, тоді в нагоді стають розпалювачі. Тож я захопилася й цими виробами, їх легко зробити з воску чи парафіну та ватних дисків, — говорить дівчина.
А от окопні свічки від Альони захисники розбирають, як гарячі пиріжки. Бо буде подобається якість свічок.
- Наші свічки теж хлопці вподобали, бо не димлять і не коптять. Свічками в нашому волонтерському пункті та вдома займаюся я сама. Бо наша волонтерська група — це жінки старшого віку й дихати їм випарами воску не бажано. То я сама це роблю. Подруга брала наші окопні свічки для чоловіка, то він був дуже задоволений: головне що вони коптять і вигорають до кінця. Тож хлопці не дихають шкідливим димом і дим не викаже їхніх позицій. Наші свічки дуже хвалили. Це дуже приємно. Я себе тішу, що наші захисники в окопах, в негоду цілодобово знаходяться, тож мають чим погратися, — розповідає волонтерка.
До виготовлення окопних свічок долучається молодь, приходять підлітки допомагати крутити основи під свічки. Альона ділиться своїм досвідом та проводить майстер-класи.
Має волонтерка і власний рекорд — 143 виготовлених окопних свічок за добу. Уявіть скільки наших найкращих захисників отримали тепло з рідного дому.
Камуфляж для ЗСУ
На досягнутому Альона не спиняється. У соціальній мережі знайшла відео-уроки як виготовляти кікімори – найкращий наближений до природнього камуфляж для ЗСУ. І одразу ж взялася до роботи.
- У хлопців попитала, чи треба їм кікмори, сказали, що потрібна річ. Тоді я подивилася, як їх робити. Там треба зробити дерев’яні рамки (50 на 50 сантиметрів). Прийшла до чоловіка й кажу йому: «Роби!» Саша в мене навіть не питає, треба то треба. Колись знайома попросила кікімору сплести для сина-захисника. Я питаю, а він що там сам служить, іншим не треба. Жінка передзвонила і каже мені: «А можна чотири зробити?» І я роблю, бо їм це потрібно, а мені це приємно, — каже Альона.
Уся робота волонтерів у «Незламній Петропавлівці» безкоштовна. Волонтери передають і маскувальні сітки і кікмори, і окопні свічки або військовим, які замовили, або волонтерам Олександру Бороданьову та Дмитру Вербовському. Вже волонтери везуть усе до хлопців на фронт.
- Якось у мене військові спитали: скільки коштує кікімора та сітка. Я відповідаю, що безкоштовно. Вони так здивувалися. А я сама розчулилася. Хочеться ж їм хоч чимось допомогти, — говорить Альона.
Волонтерські будні
Питаю в нашої волонтерки чи багато людей долучається до плетіння сіток. Бо робота кропітка і потребує додаткових рук.
- Було більше людей на початку війни. Зараз плести сітки приходить наша стала група. Це більше наші вчительки, які нині на пенсії. Вони приходять постійно, допомагають нарізати тканину на стрічки. Звісно наша Зоя Василівна Корнєва, яка усіх згуртовує, добуває нам і парафін, і тканину. Є в нас вимушено переміщені жінки, які теж постійно приходять і допомагають. Коли приходять підлітки. Але в цілому дуже мало нових людей, — говорить Альона.
Згадую, як Зоя Корнєва, в розмові згадувала Альону. «Було таке на дворі і сніг, і дощ, а Альона біжить до Будинку культури, бо треба сітки плести. Бачу, що вже калюжі в неї чоботах. А вона все одно плете». Сама ж дівчина теж пригадує такі дні.
- Прибігаю в наш волонтерський пункт, бо сітку треба доплести, я це знаю і вдома всидіти не можу. Зоя Василівна сварить мене. І все ж шукає мені сухі шкарпетки, якесь взуття. Поки я плету сітку, моє взуття просихає на батареї. Такі бувають будні у волонтерів, — згадує Альона.
«Скільки вам платять за плетіння сіток?»
Бували такі менти, коли сама нарізала тканину, натягувала основу і плела сітку... Коли треба зробити, то приходить і робить.
- Якось до нашого пункту зайшли жінки — вимушено переміщені люди. Побачили, що плету сітки і спитали: «Скільки платять за плетіння сіток. Скільки нам заплатять?» Я здивувалася, не могла цього зрозуміти. Одразу в голові думки: хлопці в окопах сидять, їм допомога треба, а тут про заробітки питають. Відповідаю: «Мені достатньо того, що я живу у своїй хаті, в своєму рідному селі».
Жінки пішли, а Альона продовжила плести маскувальну сітку з думкою про те, що ця сіточка захистить воїнів десь там далеко від дому.
Сітки, то обереги
Волонтерка зізнається, що плести сітки, виготовляти окопні свічки — це їй в радість.
- Мені подобається все це робити. Особливо, коли хлопці приїжджають і розповідають, як допомогла наша сіточка їм на фронті. Одна з історій: у нашу сітку потрапив та заплутався ворожий дрон. Уявляєте, який оберіг ми сплели? — посміхається Альона
Натхненні само мене знаходить…
- Я не знаю, звідки в мене беруться сили: просто встала вранці й пішла плести сітки, робити окопні свічки, бо треба. Уже ловлю себе на думці, що покупки додому треба робити зранку. Бо коли я прийду в наш волонтерський пункт, то звідти виходжу лише надвечір. Зараз, коли з’явилася офіційна робота, на волонтерство маю три вільні дні й намагаюся провести їх у волонтерському пункті, — розповідає Альона.
Як позбувається втоми, відповідь проста:
- Бувало якось, що зранку прокидаюся і думаю: не піду нікуди. Але вже за годину-дві я біжу в Будинок культури, лечу як метелик, бо знаю, що наші хлопці, які там в окопах, більше втомлюються за нас. Я думаю кожен деякою мірою допомагає ЗСУ й повинен допомагати. Ось ця думка знімає будь-яку втому. Мені не важко. Хлопцям там складніше. Я дивлюся новини, відео з різних пабліків, де гинуть наші герої, тоді хочеться робити ще більше. Ще більше дати їм захисту.
Бувають моменти, які пригнічують, але дівчина вже звикла їх швидко переживати.
- Якось одні «добродії» сказали мені, що якби мені не платили, то я б не ходила волонтерити. «Якщо тобі не платять, то навіщо ти туди ходиш?» — заявила сусідка. Відповідаю: «Якщо тил закине фронт, там буде досить важко. Чим можемо — допомагаємо», — говорить Альона.
А от «Повітряні тривоги» дівчина вже навчилася спокійніше переживати.
- Вже не так лякають звуки шахедів. І навіть наш собака звик, тоді як у сусідів, вони з Донбасу приїхали, то собака плаче, коли шахеди летять, певно тварина теж пережила страшні дні. намагаюся не думати про щось погане, — говорить волонтерка.
Майстерня удома
«На хворіти часу не маю», — говорить Альона. Місяць як захворіла, то дуже хвилювалася, що треба свічки.
- Удома моя улюблена альтанка вже не для чаювання, бо там моя майстерня. Чоловік жартує: «Ти до дому приходиш переночувати та переодягатись». Тільки за вечерею зустрічаємося. Я вже звикла до такого ритму життя, що я маю бути або у волонтерському пункті. Або продовжити роботу вдома, — зізнається волонтерка.
Хвилюється Альона, що не вистачає постійно парафіну, то просить долучатися усіх до придбання.
- Постійна проблема з парафіном, швидко закінчується. Для розуміння: 1 кілограм парафіну – це фактично залити 4 баночки з-під консервованої кукурудзи. Прохання до всіх долучатися. Мити та приносити баночки, потрібен віск та парафін. І звісно, робочі руки.
Наразі Альона продовжує займатися волонтерською діяльністю і зазначає:
«Нашим захисникам на фронті набагато гірше. Тому ми не маємо права себе жаліти, скаржитися на таке чи не таке життя, треба працювати і працювати. Маємо створити надійний тил».
