Російсько-українська війна стала випробуванням для українців та особливо бізнесу. Хтось втратив назавжди справу свого життя. Хтось адаптувався на новому місці та розпочав наново свою справу. А є приклади того, як бізнес став рушійною силою в маленькому прифронтовому селищі, бо колектив згуртувався й почав працювати так, аби ЗСУ допомогти, став місцем сили для своїх. Свою історію нам розповіли Сергій та Олена Тюрі - подружжя, яке разом відкрило сучасний “Стоматологічний центр” у Петропавлівці, Миколаївці та разом зі своєю командою стали волонтерами.
Він - із Петропавлівки, вона - з Першотравенська. І хто б міг подумати, що саме лікування зубів зведе їх пару разом.
- У мене був складний випадок, і я поїхав лікувати зуб до міста Першотравенськ, потрапив до стоматолога Олени. Зуб вилікував та заодно познайомився з гарною лікаркою, - згадує чоловік.
- Сергій був моїм пацієнтом, який тоді довірився мені, та довіряє вже понад 15 років, - говорить дружина Олена.
Одружилася пара у 2009 році.
Олена Тюря - стоматолог за професією, закінчила Дніпропетровську державну медичну академію. Пропрацювала в Першотравенську 8 років.
У 2014 році пара задумалась над відкриттям власного стоматологічного центру. Знайшли приміщення та вже у 2015 облаштували свій кабінет. Спочатку пані Олена була єдиним лікарем, та вже з часом почали набирати спеціалістів, так поступово і збільшився колектив.
- Пам’ятаю, першим до нас доєднався Антон, далі Максим, і вже зараз працює 7 лікарів-стоматологів та 2 медсестри, - розповідає власниця.
Антон Маринченко та Максим Бабін - одногрупники, у яких окрім навчального закладу, співпало й місце роботи.
- Я з Нікополя. Поїхав звідти у 18 років. Спочатку армія, потім медичний коледж у Кам’янському, далі навчався в медичній академії у Дніпрі. Трохи попрацював у місті, запропонували вакансію в цій клініці. У 2016 році переїхав у Першотравенськ, орендував квартиру та почав працювати. Уже створив тут свою сім’ю, - ділиться з нами Антон.
Окрім Антона й Максима, тут працюють лікарі-стоматологи Ірина Мельник та Юлія Самборська, медсестри Світлана Губарєва та Катерина Казновецька, адміністраторка Надія Москвітіна.
2020 року Сергію та Олені вдалося відкрити філію свого стоматологічного центру в сусідній громаді - у селі Миколаївка, де працюють Андрій Маркуш, Ірина Бровко та медична сестра Інна Лантух.
ПЕРША ДОПОМОГА. ПЕРШИЙ ВЕЛИКИЙ ДОНАТ
Стоматологи й волонтери. Так, це саме про команду стоматологів із Петропавлівки, бо саме ця команда та родина Тюрі під час повномасштабного вторгнення взяли на себе ношу допомагати бійцям безкоштовно лікувати зуби на фронті. А ще невеликий колектив придбав три автівки для виконання військових завдань для наших захисників.
- Розпочали допомагати ще у 2014 році. Першу автівку ми придбали навесні 2015 року для товариша Володимира, який воював на Донеччині, він був серед військових, хто утримував Донецький аеропорт. Автомобіль-позашляховик Land Rover Freelander. Це була моя ініціатива, бо я сам їздив у ті місця та допомагав і бачив, що там відбувається. Свій внесок зробив у придбання автомобіля і мій друг Іван. Мабуть, це був перший серйозний донат, - розповідає Сергій Тюря.
Це був перший, але далеко не останній великий донат від підприємців.
ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ПРОЄКТ “ТРИЗУБ”
Волонтерити лікарі-стоматологи почали із 2018 року. Першим пунктом, куди їздили, стало село Карлівка Донецької області, де лікарі брали участь у проєкті “ТриЗуб Дентал” — волонтерський проєкт, метою діяльності якого є надання стоматологічної допомоги бійцям, що виконують завдання за призначенням на сході України в районі проведення ООС.
- Волонтерили ми на вихідних. Проблема була одна: в окопах холодно, і в бійців виникали запалення зубів. Пам’ятаю, як приїхали в Карлівку, то відчувалося, ніби це інша планета, були зовсім інші люди та атмосфера. Це навіть не передати словами. Ми приймали по 20-30 людей на добу. Робили все: лікували, запломбовували й таке інше. Усіх за власні кошти лікували, їздили зі своїми матеріалами. Це була фронтова лінія, 12 кілометрів до Донецька. Пацієнтів було багато. Тоді працювали Антон, Максим, Андрій і Олена, - розповідає Сергій.
- У “ТриЗубі” було багато студентів, інтернів, які там жили та лікували хлопців. Але рук усе одно не вистачало, тому зверталися за допомогою до нас. Працювали ми з ранку й до пізнього вечора, а потім їхали додому, - додає пані Олена.
- У Карлівці, звісно, не було того комфорту, у якому ми зазвичай працюємо. Були дуже старі стоматологічні крісла. Волонтери хоч і привозили сучасні матеріали, та могло щось не працювати. Нам доводилося там підлаштовуватися під те обладнання, яке було в наявності. Ми працювали навіть без перерв між пацієнтами, голови догори ніколи було підняти, - розповідає лікар-стоматолог Антон.
ПОЧАТОК ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ
Працювати чи ні, виїжджати чи лишатися… Велика війна поставила ці питання всім українцям без винятку. Для лікарів це питання було ще важливішим: треба думати і про родину, і про своїх пацієнтів.
- Перші думки були вивести дитину у безпечне місце, що я і зробив, - згадує Сергій.
- Клієнти відміняли візити, у всіх була паніка. Чоловік відвіз нас із дітьми на захід України та одразу повернувся додому, а в червні я із дітьми також повернулася додому. Колектив вийшов на роботу в повному складі, - розповідає Олена.
Якщо з колективу хтось і виїздив за межі області, то лише на короткий період, дуже скоро повернулися. Стоматологія працювала лише коли зверталися мешканці зі скаргами на гострі болі. Планових лікувань не було.
- Я навіть не думала виїжджати з Петропавлівки. У мене в селищі живе вся сім’я, і ніхто з рідних не покинув домівку. Пацієнтів не було, у стоматологію ми ходили, але в більшості сиділи без роботи. Коли почалися регулярні “повітряні тривоги”, то ми ховалися в укриття, але згодом звикли й до цього, - розповідає Юлія Самборська.
- Я в кутку ховалася, коли тривога була, а адміністраторка мене пігулками заспокоювала. Із селища я таки виїхала із сином, він має інвалідність, за нього більше переживала, але пожили ми на заході країни всього лише 50 днів і повернулися додому, - говорить Світлана Губарєва.
- 24 лютого став шокуючим днем для мене. Я йшов на роботу та не міг повірити, що дійсно почалася війна, і над нами літають ракети, - згадує Максим Бабін.
- Моя дружина була при надії, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Ми вже планували пологи й виїжджати десь за межі області чи країни не бачили сенсу. Я дуже переживав за ситуації, які траплялися на вокзалах, і розумів, що народжувати моя дружина має вдома. Під час війни, у червні 2022 року, я став татом ще однієї донечки, - ділиться спогадами Антон Маринченко.
ДОПОМОГА СОЛДАТАМ ПРЯМО З ОКОПІВ
Сергій згадує перший місяць початку війни. Тоді і йому, і колективу стоматологів довелося круто змінити свої призначення. У квітні почали приймати та лікувати військових.
- Нам зателефонував наш знайомий капелан. Прохання було лише одне: полікувати хлопцям зуби. Було холодно, солдати страждали на гострий зубний біль. Перший раз до нас привезли одразу 15 військових. І зазвичай щоденно ми надавали допомогу близько 20 бійцям, - розповідають Сергій та Олена.
Це були воїни 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручки, яка була створена 2022 року, тому ще не було нічого налаштовано з медицини на фронті. І допомогли в тому дружні стосунки з капеланом Віктором Шполем.
- Бригаду нашу можна сміливо назвати легендарною. Ми є рекордсменами по кількості набитих орків та техніки за один день і тримали Авдіївку два роки. Я вдячний кожному, хто нашу бригаду підтримував і підтримує. Я знаю особисто Сергія, тож коли в бійців почалися серйозні проблеми із зубами, ми ж розуміємо, що це війна, хлопці хворіють, а зубний біль жахливий, я одразу зателефонував Сергію, та їхній колектив згодився нас підтримати. Кожні вихідні ми привозили купу військових до них на лікування. За весь час через їхню стоматологію пройшли сотні хлопців, - говорить капелан Віктор Шполь.
Кожного тижня два лікарі та чергова медсестра виходили на зміну, аби безкоштовно лікувати зуби хлопців. Перші два місяці, поки на фронті не було умов лікувати воїнів, із зубним болем хлопців везли до Петропавлівки, щоденно, поки один чи два рази на тиждень.
- На вихідних якось до нас привезли бійців просто з окопів, з нульових позицій. Вони були озброєні з ніг до голови, повністю в усьому екіпіруванні та замурзані в багнюці. Одну з наших стоматологічних кімнат ми облаштували як зброярню: хлопці лишали там зброю та очікували прийому лікаря, - розповідають лікарі.
У стоматології хлопців і лікували, і годували. Медсестри встигали кабінети готувати для кожного пацієнта, а ще – чай, каву, бутерброди.
- Моя мама Ліда смажила вдома пиріжки, варила вареники та приносила до стоматології. Принесла якось ціле відро вареників зі сметаною, хлопці були в захваті, - розповідає Сергій Тюря.
- Як до нас приїхали перші хлопці, то хотілося зробити для них все якнайкраще, аби їх нічого не турбувало. Хотілося допомогти хоч чимось, аби їм стало трохи легше. Відчувалося, що хлопці хотіли тиші, відпочити від обстрілів. Бувало, приїжджали чоловіки, яким можна було й за один прийом вилікувати два-три хворі зуба, але вони лікували по одному. Кажуть, це, щоб ще можна було до вас приїхати та трохи перепочити, - говорить лікар-стоматолог Максим.
Лікарі додають, що хлопці були настільки виснажені, що не втрачали моменту подрімати, чекаючи своєї черги, засинали навіть на стоматологічному кріслі.
- Хлопці були дуже змучені: і війною, і зубним болем. Лікували різне - і гострі болі, і просто консультувалися. Вони до нас їхали із задоволенням, бо це була можливість хоча б на день виїхати з-під вибухів і побути в тиші. Спілкувалися, запитували звідки вони: у нас тут з різних куточків України хлопці були. Одному із солдатів ми купили автомобіль для фронту, - розповідає Сергій Тюря.
Перший автомобіль, який у час повномасштабної війни стоматологи придбали за власний рахунок, був призначений для 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручки.
- Навіть коли в нашій бригаді налагодили стоматологічний кабінет, і ми вже не возили хлопців у Петропавлівку, колектив стоматологів із Петропавлівки нам допомагав. Сергій багато передавав нам електроніки, кабелів і навіть автомобіль. Слава Богу, що є такі люди, хай їм Бог допомагає! - говорить капелан Віктор Шполь.
Колектив стоматологів розповідає, що перші місяці повномасштабної війни вони не полишали справу та працювали без зарплати. Усі витрати на військових покривали власники стоматології. Були проблеми з нестачею матеріалів, бо не було поставок, тож усі наявні матеріали, що мали в запасі, пішли в роботу.
- Близько 5 місяців ми лікували солдатів у своїй стоматології. Згодом військові стали часто переміщуватися на лінії фронту, і привезти їх у Петропавлівку вже ставало складніше. Проте деякі продовжували приїжджати самі, - розповідає колектив.
- Навіть зараз, якщо до нас звертаються військові з гострим болем чи терміновим видаленням зуба, то вільний лікар приймає такого пацієнта без черги та оплати, - говорить подружжя.
- Юлії Андріївні вже нікуди цукерки дівати - пацієнти несуть солодощі, бо ми коштів не беремо, - жартують стоматологи.
- Буває, полікували військовому зуб, він питає: “скільки з мене?”. Ми говоримо, що безкоштовно, а він: “ну як таке зараз може бути, візьміть хоч щось”. Ми, звісно, відмовляємося від оплати, а вони потім дарують квіти й цукерки. Додому купу солодощів приносимо, - говорить Юлія.
Після одного з візитів військових Сергій та Олена познайомилися із Сергієм із 110 бригади, який також приїжджав на лікування.
- Друга машина, яку ми придбали, була саме для нього. Сергій із першого дня повномасштабної війни пішов добровольцем. Він провів 1,5 року на нульовій позиції, сам із Червоного Лимана, який наразі окупований. Чоловік звернувся до нас за допомогою. Ми оголосили збір у колективі. Усі, хто міг, склалися коштами, також нам допомагали друзі з Польщі фінансово та в пошуках і придбанні необхідного транспорту. Позашляховик вартував близько 5 000 доларів. Відганяв машину до Покровська я особисто. Автомобіль провоював місяць і підірвався на міні. Але найголовніше, що четверо хлопців залишилися живі. Вижили завдяки машині. Якби вони поїхали на Ланосі, а не на Джипі, то стали б усі 200. До сих пір хлопці дуже вдячні, - додає Сергій Тюря.
Третє авто колектив придбав для нашого земляка артилериста Миколи Карпенка із 23 бригади. Вони розповідають, що бригада шукала авто вже близько року. Тож, об’єднавшись зі своїми друзями з Польщі: Радіоном і Андрієм - харків’янами, які живуть там, закрили потребу.
ВМИКАЛИ ГЕНЕРАТОРИ ТА ПРАЦЮВАЛИ
Попри фронтові поїздки стоматологічна клініка в Петропавлівці продовжувала працювати під час великої війни. Якими б не були труднощі, команда спеціалістів швидко адаптувалась і налагодила процес роботи.
- Умикали генератори та працювали. Світла в людей не було вдома, але ми телефонували пацієнтам і говорили: “Приїжджайте, ми працюємо”. Можна сказати, що у нас був власний пункт незламності, де люди могли й телефон підзарядити, й поспілкуватися, - розповідає Олена.
- Удома був генератор, він перебазувався в наш стоматологічний центр. Не встигали купувати бензин, який на той момент дуже швидко розходився та був у дефіциті. Кожен день вирішували купу питань. Зараз усе налагодилося: ми придбали ще один потужний генератор, - додає Сергій.
До селища поверталися жителі, з’явилися нові мешканці з окупованих територій. Тож стоматологічний центр працює на повну потужність.
- Наразі клієнтів у нас стабільно багато, як і до війни. Звісно, що додалося багато нових, вимушених переселенців, навіть із Києва до нас приходили лікуватися. Постійні клієнти також із нами. Багато хто з приїжджих говорить, що повернуться в нас зуби лікувати, бо ціни приємні та робота якісна, - говорить подружжя.
У “Стоматологічному центрі” в Петропавлівці зібрався молодий і потужний колектив спеціалістів. Чесно, були здивовані, коли дізналися, що в Петропавлівці можна не лише стандартні стоматологічні послуги отримати. Тут роблять усе від хірургії до протезування. Проводять складні операції вже 5 років, такі як: імплантація, нарощування кості, складні видалення зубів і подібне.
- Про це багато хто не знає. Таких складних операцій не робить ніхто з нашого округу, у Першотравенську в тому числі, - говорить Сергій Тюря.
Тому в планах у Сергія та Олени відкрити філіал “Стоматологічного центру” в сусідньому місті Першотравенську. Кабінет уже майже готовий, тож власники в пошуку додаткових спеціалістів.
