Кожен місцевий житель знає затишне місце в Петропавлівці - кафе “Пікнік”. Переобладнали й будівельний магазин, аби зробити ігроленд для наймолодших жителів селища. Це одне з найпопулярніших сімейних кафе у селищі. Ми розпитали у власників кафе Олександра та Олени Кравченків, який шлях вони пройшли, аби втілити свою мрію в життя.
Олександр та Олена Кравченко одружені вже 17 років. Мають двох синочків Олександра та Данила, яким 8 і 6 рочків. Шлях Олександра як підприємця розпочався ще із продажу будівельних матеріалів на ринку. Коли пара одружилася, то й Олена приєдналася до роботи. Допомогали з бізнесом і в продуктовому магазині матері “Світлана”. Та в якийсь момент Олександр вирішив заглибитися в напрямок будівництва та вже самостійно відкрив свій бізнес: будівельну фірму та магазин “Будмак”. Назву для магазина вигадала дружина Олена. Спочатку продавали лише будівельні матеріали, але з часом фірма почала надавати й будівельні послуги.
Проте мрія відкрити сімейне затишне кафе вже давно переслідувала Олександра. Як фірмі було 12 років, то подружжя почало замислюватися над утіленням своєї мрії.
- Думаю, у якийсь момент ми вже доросли думками до цього, упевнелись у собі та своїх силах і вирішили, що час настав, - ділиться Олександр.
- На той час у нас були ще зовсім маленькі дітки, і в Петропавлівці та й у сусідніх селах не було такого місця, де можна відпочити як батькам, так і діткам разом. Щоб, наприклад, залишити їх гратись, а самим пообідати. Тому в нас у планах було зробити у своєму кафе саме такий дитячий куточок, - розповідає Олена.
Олександр шукав приміщення під кафе. Були думки про оренду якогось приміщення, але врешті таку думку відхилив.
- Якось я побачив покинутий пустир і закинуте приміщення в нашому старому парку. Подумав, що тут можна втілити всі свої мрії: гарна місцевість, вихід у парк. На той момент коштів викупити будівлю в мене не було. Але я мав машину Honda Accord, якою й розрахувався за покупку, потім цілий рік був без автомобіля. Доплатив ще 30 тисяч і викупив ділянку, - розповідає підприємець.
Наші герої розповідають, що, коли купували ділянку, то не могли навіть зайти в середину будівлі, бо дошки з покрівлі попадали, і пройти було нереально. Вони не зробили навіть кроку всередину, аби подивитися споруду, але все одно купили, бо мали чітке уявлення, що можна з неї зробити. З того моменту почали поступово будівлю відновлювати та приводити до ладу. На це пішов рік.
- У цій будівлі майже нічого не було, одні стіни. Підлоги та даху не було, всередині росли клени та акації, різні рослини. Довелося робити капітальний ремонт усієї будівлі, - говорить підприємиця.
Після загального ремонту частину будівлі планували здавати в оренду, навіть знайшлися охочі, аби орендувати кімнату, але люди все відтягували цей момент, тому Олександр вирішив: час будувати кафе. З того моменту розпочалося найцікавіше: вигадати дизайн, розробити меню, знайти меблі, персонал та купу інших дрібниць.
Завітавши в кафе “Пікнік”, можна відчути особливу атмосферу закладу. Велика зала, м’якенькі дивани, неймовірні декорації на стінах. Антуражу додають ковані квіти, якими декоровані барна стійка, стіни та вікна, місце для одягу. Окрім приміщення, відвідувачі в теплу пору року можуть розміститися на веранді на вулиці: тут своя затишна атмосфера, кожен столик відокремлений, дерев'яні меблі. Особлива атмосфера панує ввечері, коли вмикаються ліхтарики, які звисають по всьому двору закладу.
З однієї сторони кафе сидять літні жінки, які прийшли поспілкуватися та перекусити, з іншої - дітки, які святкують день народження.
- У першу чергу ми керувалися не заробітком, а щоб зробити максимально затишне та комфортне кафе. За 3 роки існування в нас не було ніяких п’янок, гулянок та гучних скандалів. Ми не хочемо такого безладу в нашому кафе та дуже цінуємо свою репутацію. Особисто знаємо випадки, коли люди гналися за великим грошима, і їх репутація знищувалась. Тому й сьогодні ми тримаємо марку, і всі люди знають, що вони можуть прийти та спокійно в нас відпочити, поспілкуватися та смачно поїсти, - говорить подружжя.
Дизайн та лого свого кафе власники розробляли самостійно. Назву вигадав Олександр, та спочатку його ніхто не підтримав: ні друзі, ні родичі. Але він все ж наполіг на своєму:
- Я уявляв собі цю назву та наш логотип саме з деревом.
Багато ідей та інформації власники черпали з інтернету, дізнавалися через знайомих, щось вигадували самі, багато в яких кафе були та брали щось собі на замітку. Барну стійку Олександр збирав сам.
- Якось я стояв і думав над плануванням. У мене були обрізки пластику, я розклав їх на підлогу, подивився, як я бачу та сам вигадав і скрутив, - розповідає власник.
- Усе своїми руками. Навіть дивани робили самостійно. Замовляли тканину, робили каркаси, шили, клеїли, зварювали. Задумка диванів була така, щоб вони були високі і людям було комфортно, ніхто не заглядав один до одного, - розповідає власниця.
Уже 17 липня 2021 року двері закладу відкрилися для відвідувачів. Як тільки почали налагоджувати свою роботу, то розпочалася нова хвиля Ковід-19, і люди стали менше відвідувати кафе. Заклад працював тільки на доставку, двері були зачинені.
Та найбільшу кризу кафе довелося пережити з початком повномасштабної війни.
24 лютого родині зателефонувало багато знайомих і родичів із пропозицією виїхати.
- Ми не планували нікуди виїжджати, бо тут народилися, мали бізнес і навіть у думках нічого подібного не було. Ми були впевнені, що залишаємося на місці, що все налагодиться. З першими сиренами ми жили в підвалі. Спустили туди ліжка, запаси їжі та воді. Тільки сирена, ми одразу з дітьми в підвал. Та в якийсь момент, уже в березні, наша сестра, яка також має діток, наполягла, аби ми поїхали разом з нею. І вже через 8 годин після дзвінка ми з дітьми покинули селище. Я не хотіла виїжджати, але чоловік наполіг їхати в безпечне місце. Не було нас 2 місяці, - ділиться Олена.
- З моменту початку війни наші двері не були зачинені жодного дня. Було дуже важко. Дружина, яка все контролювала, поїхала. Весь колектив піддавався паніці та хотів також виїжджати. Але я намагався всіх заспокоїти та максимально керував ситуацією. Коли всі “сиділи на валізах” і не знали, що робити, то я взяв пасажирський бус, заправив повний бак, пригнав у двір кафе та залишив ключі на барі. Я сказав колективу, що, якщо десь буде приліт або ситуація вийде з-під контролю, то ви всі можете організуватись і поїхати. Ми точно нікого би не кинули, були всі згуртовані. Весь час, поки не було Олени, я був у кафе з персоналом, підтримував їх, - розповідає Олександр.
Господарі діляться, що було дуже важко з логістикою. Багато складів та заводів зачинилося, деякі продукти та обладнання були в дефіциті. Але вони все пережили.
- Моя сестра також займається кафе, тільки в селищі Межова, тому вона багато з чим допомагала. І в Першотравенську маємо знайомих, з якими по сьогоднішній день спілкуємось і підстраховуємо одне одного, виручаємо, коли треба, - ділиться власниця.
- Перші 2-3 тижні заклад працював у мінус, але я всім сказав: працюємо, нікого не звільняємо. Зменшили робочий час, економили електроенергію, але працювали всі. Я не хотів, щоб хтось залишився без грошей у такий складний час. Бувало, людей зовсім не було, то ми збиралися всім колективом за столом пообідати та постійно обговорювали, як нам працювати, - говорить власник.
Звісно, що в паніці людям було не до смачної їжі, тому наші мешканці практично перестали відвідувати заклади харчування. Та через якийсь час почали з’являтися перші військові, а потім і переселенці.
- Перший місяць війни - це був самий важкий час за всю історію існування кафе. У ковід навіть не було так складно, хоч нам і довелося тоді трохи перекваліфікувати свою роботу, - розповідає подружжя.
Стабілізуватися ситуація почала із припливом нових мешканців. З новими відвідувачами з’явилися й нові запити та потреби. Тож власники почали розширювати меню та підлаштовуватися під клієнтів. Якщо на початку в них були тільки піца, роли та деякі салати, то зараз уже є перші та другі страви, м’ясо й таке інше.
- Роботу свою я дуже люблю, уже набралася досвіду, знаю, як знайти підхід до людей. Клієнти до закладу приходять різні, я працюю ніби психологом, усіх треба почути та вислухати. Найбільш кризовий момент, який я застала - це перший місяць війни. Страх і паніка, люди пропали. Уже з часом вони почали спокійніше реагувати на ситуацію у країні, яка склалася та повертатися. Зараз усе стабільно, як і до війни. Пам’ятаю, коли ми тільки відкрились, то реакція людей була дуже цікавою. Бо такі заклади були тільки в Першотравенську: з ролами та піцами. З’явилося місце, де можна на вулиці посидіти, тому люди були приємно вражені. Нашим клієнтам були цікаві та в новинку подачі страв, як їх обслуговує офіціант. Наші робітники вчилися вже по ходу роботи разом з усім колективом, допомагали одне одному. Наші управляючі дуже всім допомагали, ми дуже цінуємо наших власників Олену і Олександра. Вони завжди чують свій колектив, добре ставляться, допомагають, щоб не сталося, не ображають і йдуть на зустріч, підтримують, - розповідає Одінцова Марина бармен-адміністратор кафе, яка працює з моменту відкриття.
У Олександра та Олени однією з цілей було зробити куточок для найменших відвідувачів, щоб дітки також могли розважитися та відпочити. Тому підприємці облаштували дитячий куточок у залі. Та за рік вони побачили і зрозуміли, що цього мало. Діткам було замало простору, і батьки також не могли спокійно посидіти. Тому Олександр вирішив зробити окрему кімнату, де бешкетникам було б весело, а батькам спокійно.
- Хотіли, щоб були не тільки розмальовки та конструктори, але й різні лазанки, кульки, батути. Щоб дітям було так само цікаво прийти в кафе, як і батькам. І обов’язково, щоб за ними наглядали, - розповідає подружжя.
Уже через рік існування кафе відкрили дитячий ігроленд. А потім ще через рік – розширили його вдвічі.
- Ми побачили, що діткам стало нудно, бо вони вже звикли до маленького ігроленду. Тому вирішили розширювати його. А зараз, після оновлення, буває заходять навіть дорослі та просяться з гірки спустится в кульки, а потім лежать там і радіють, фотографуються, - говорить пані Олена.
- Коли відкривали ігроленд, то на його місці був будівельний магазин, тому я пожертвував половиною магазину, закривши його. Розпродав товар, деякий вивів із продажу, - ділиться Олександр.
- Будівля Т-подібна, у цій частині в нас кафе, а в іншій - будівельний магазин. Тепер узагалі довелося весь магазин пожертвувати під ігроленд і переносити його в інше місце. Оновлений ігроленд відкрився вже на початку квітня цього року. Розширюватись було не страшно, ми віримо в Збройні сили України та дуже сподіваємось, що все буде добре, - додає Олена.
Тепер на такому великому острівці розваг точно вистачить місця для всіх діток. Є місце, де побігати та пострибати, полазити по скелі, спуститися з гірки та навіть порулювати байком та покататись на каруселі. Саша та Даня дуже полюбляють там бавитися й запрошують до себе й інших діток.
Час від часу в кафе проводили різні майстер-класи для дітей, Олена розповідає:
- Майстер класи організовували й безкоштовні, готували сюрпризи для дітей, солодощі. Але, чомусь, вони не дуже активно на таке йшли. Наприклад, на малювання, ліпку та подібне. Мабуть, їм більше хочеться побігати й побавитись...
- Хотілось би, щоб більше дітей відвідувало. Зрозуміло, що зараз вони навчаються та мають мало часу на відпочинок. Та сюди якраз приходять відпочити, поганяти й розважитись. Батькам стало простіше, але з маленькими дітками ми запрошуємо й батьків, бо зараз ігроленд розширився, і ми можемо фізично не встигнути за всіма приглянути. Потік діток дуже великий, особливо на вихідних. У нас є зона для батьків, де вони можуть сидіти та спостерігати й фотографувати своїх діток, - розповідає Євгенія, яка наглядає за дітками.
Сімейному кафе “Пікнік” довіряють святкування своїх найособливіших моментів: днів народження, весілля, хрестин, ювілеїв.
- Приїжджають люди навіть із Павлограду. Святкувала своє весілля військова пара. Часто збираються школярі на свята й не тільки. Молодіжна організація проводила в нас захід. Ми одразу йдемо назустріч, не вагаючись. Ми дуже підтримуємо дітей і все, що їх стосується. Хто їм ще допоможе, як не дорослі, - говорять Олександр та Олена.
Редакція Петропавлівка Сіті та Степової Зорі також неодноразово співпрацювала із закладом. У кафе було проведено два заходи “Людина року”. Олена та Олександр із цього приводу говорять:
- Цікаво спостерігати, як це все відбувається. Ми підтримуємо такі заходи, і це добре, що люди збираються, а ми можемо їм допомогти. Мешканці згуртовуються, а такі моменти допомагають розбавити їх життя. Вони обов’язково мають бути, хто би що не говорив, і хотілось би, щоб їх ставало більше. Ми підтримуємо розвиток у всьому. Хочеться давати більше позитиву та радості.
Наші герої поділилися, що мали грандіозні плани, яким не судилося втілитись.
- Я бачу, що наші підлітки постійно не можуть знайти собі місця, як пустельники. Уже неодноразово помічав їх за старим кінотеатром, сидять собі та вогонь у бочці палять. Тому я пішов до голови селищної ради із пропозицією купити будівлю санстанції та зробити для підлітків невеликий спортзал із душевими, щоб усе було цивільно. Заохотити їх так, щоб вони хотіли ходити туди кожен день. Також просив, щоб дали мені парк біля нашого кафе, щоб створити з максимальним розмахом зони відпочинку для різних вікових груп. Поділити на 3 відділи: для зовсім маленьких діток, для підлітків та для дорослих. Встановити вуличні тренажери, зробити пісочниці, гойдалки та багато іншого. Але все змінилося, територію отримати не вдалося. Я вже навіть зробив проєкт для цього парку та будівлі санстанції. Я був упевнений, що до нас приїжджали б навіть із сусідніх сіл. Але не сталося. Комусь ця територія знадобилася більше, - ділиться з нами Олександр.
Та не дивлячись на всі труднощі, які пережили власники, вони впевнені, що, якщо горіти душею до справи, до ідеї та мати величезне бажання, то будь-яку справу можна відкривати та робити.
