Таню Юрченко знають усі Богданівці! Весела життєлюбка, завжди яскраво одягнена жінка. Про таку, як Таня говорять, що старість її вдома не застане.
І дійсно, швидкості, кмітливості та непосидючості цій жінці не позичати! Не жінка, а вогонь! Привітна, добра , щира та весела - ось головні якості героїні нашої розповіді.
- Я просто люблю людей, - говорить Таня, - от вірите, у мене навіть ворогів немає. Я всіх люблю та поважаю. І життя люблю в кожному його прояві!
А от життя Таню Юрченко, а по паспорту Танзілю, не балувало...
- Я своє ім’я за паспортом не використовую, некрасиве воно якесь, та й незвичне для цієї місцевості, от і називаюся Танею, так краще! - посміхається наша співбесідниця.
Народилася вона в Казахстані, у місті Кустанай Кустанайської області.
- Своїх батьків я не пам’ятаю. Ще зовсім маленьку мене разом із братиками та сестрами віддали до дитячого будинку. Чому батьки так зробили, для мене навіть і досі залишається загадкою. Адже я не можу уявити, як можна лишити своїх дітей. Але тепер не засуджую... тільки не можу збагнути, чому, - бідкається Таня.
Життя в дитячому будинку хоч і було не безхмарним, та все ж із теплотою відгукується в серці нашої героїні.
- У нас було майже все, що повинно бути у дітей. І речі, і одяг, й іграшки, і харчування. Вихователі намагалися дати нам любов і підтримку, опіку та достойне виховання. Ми там ні в чому не мали потреби.
Ще з дитинства Таня мріяла про міцні, щирі сімейні стосунки. Тому, коли там же в Казахстані зустріла своє перше кохання, красеня Сергія Щербину, навіть не задумуючись, вийшла заміж.
- Це була моя любов на все життя, - продовжує розмову Таня.
У довершення цього кохання в 1982 році в пари народився син Ваня.
Потім у 1985 році було нелегке рішення про переїзд до України, а саме в село Богданівка, де проживає й дотепер. Нове місце, нові знайомства, нові люди. Це трішки лякало й турбувало. Але характер у нашої героїні м’який і поступливий, тому вона з легкістю зійшлася з новими для себе людьми. Пішла працювати. У 1988 році син пішов до першого класу. Клопотів додалося.
- Пам’ятаю нелегкі 90-ті роки, - згадує Таня, - усе було в дефіциті! Не було в що одягнути дитину, от мені і стало в нагоді уміння в’язати й шити. Я з легкістю могла зв’язати будь-яку річ для сина. Сиділа вечорами, в’язала шкарпетки, жилети, светрики...
Незабаром жінка народила другого синочка.
- Степан - я дуже люблю це ім’я! Тому і другого синочка саме так і назвала.
Він для мене став нагородою та втіхою. А от основним захопленням усього життя Тані стало рукоділля. Незліченна кількість виробів у доробку майстрині.
Це й ляльки-мотанки, ляльки, в’язані гачком, іграшки, в’язані на спицях, обереги. А скільки шкарпеток, капелюхів, светрів створено, - і не злічити! Таня часта й бажана учасниця самодіяльності в Богданівському будинку культури й бібліотеці. Чимала кількість виробів майстрині представлена на загал в Богданівській бібліотеці. Запальний і веселий характер завжди приваблює оточуючих, тому Таня залюбки бере участь у різноманітних ярмарках, виставках і концертах в Богданівському старостнинському окрузі.
А от два сини-соколи Іван та Степан ще з перших днів війни добровольцями вступили до лав збройних сил України. Вони й зараз боронять нас від ворогів. Любляча мама з нетерпінням чекає нашої Перемоги та повернення синів додому.
- Мені ніколи нудьгувати та впадати у відчай. Я кожного дня щось шию чи в’яжу, і для синочків у першу чергу, щоб їм було хоч трішки тепліше й затишніше в далині від рідного дому. Сини втілили в життя заповітну мрію Тані - подарували електричну швейну машинку, з допомогою якої майстриня творить добро власними руками, доводячи, що серце матері відчувається у всьому, до чого торкаються її руки.
Ольга ГОЛЯНИЧ
