8 жовтня жахлива звістка сколихнула колектив «Чумацького шляху»: на 63-му році життя перестало битися серце Іванченко Миколи Івановича. Микола Іванович був найстаршим волонтером і до свого останнього дня не полишав свого бойового волонтерського посту.
«Не вірю, що Миколи Івановича більше немає, він був душа нашого колективу, наша зірочка», - згадує Миколу Іванченко найтеплішими словами Наталя Біловол.
Микола та Валентина Іванченко з перших днів повномасштабного вторгнення прийшли волонтерити на «Чумацький шлях». Дружина чергувала по змінах, а чоловік щодня на своєму волонтерському посту.
- Наша родина дуже давно знає Миколу Івановича. Мій чоловік Анатолій дружив з ним, вони часто спілкувалися, ми ходили родинами в гості. Пані Валентина навчала мене, була моєю вчителькою української мови. Ми здружилися давно, а потім війна і спільна мета об’єднала нас ще більше на волонтерському шляху. Микола Іванович з першого дня війни прийшов на «Чумацький шлях» і запропонував свою допомогу. Я тоді зовсім не знала, що ми будемо робити, бо готувала їжу на невеликій плиті. Але цього було замало, вирішили готувати на мангалі і Микола Іванович взяв одразу ініціативу в свої руки, - згадує перші дні війни Наталя Біловол.
Микола та Валентина Іванченко
З того часу Микола Іванович щодня на волонтерському пункті, будував, майстрував, рубав дрова, топив піч, а слідкував аби все було до ладу на «Чумацькому шляху».
- Дуже хазяйновитий чоловік, він вмів все, приготувати, почистити овочі, підготувати дрова, змайструвати поличку, а ще скомандувати, щоб навколо був лад. Він завжди пропонував нашому колективу ідеї, запропонував баню для хлопців і сам її змайстрував. Микола Іванович – людина для якої не було нічого неможливого. Він завжди знаходив вихід з будь-якої ситуації.
Фото Нелі Шайхутдінової
Король узвару на «Чумацькому шляху» - саме так називали Миколу Іванченко на волонтерському пункті. І все через його здібності смачно готувати гарячі напої.
- Наш колектив навіть вигадав для нього свою професію – компотоварщик, Микола Іванович варив неймовірний смачний узвар із сухофруктів, мав свій фірмовий рецепт і завжди варив узвар сам. Взагалі він усе вмів: випікати, солити, готувати, вдома буває напече смаколиків і приносив нам спробувати.
Встигав Микола Іванченко поміж волонтерською діяльністю займатися й домашніми справами, був хазяйновитим, мав власну пасіку, виноградник та господарство. Попри купу справ удома, щодня зранку поспішав на «Чумацький шлях».
- Я називала Миколу Івановичу «моя зірочка» і він так завжди цьому тішився. Тільки він заходить і у всіх одразу з’являється настрій. Навколо нього завжди спілкування, жарти та бойовий дух. Без «Чумацького шляху» свого життя не уявляв, завжди хутко робив домашні справи і йшов до нас, - згадує чудову людину Наталя.
Микола Іванович на "Чумацькому шляху"
8 жовтня 2023 року серце Микола Івановича зупинилося. Раптово та неочікувано велике горе увірвалося у життя родини Іванченко та колективу «Чумацького шляху».
- Він так чекав нашої Перемоги… Завжди казав: «Наварю компоту і буду зустрічати наших хлопців з шашликом». Вірив, що війна ось-ось закінчиться і щодня докладав до цього максимум зусиль. Микола Іванович, наша зірочка, наша права рука. Я й досі не можу усвідомити, що його більше не буде поряд… З нами назавжди лишається його вислів, який він проговорював щоразу, коли йшов зі зміни до дому: «Мана-мана». Уже ми ніколи цього не почуємо, пішов наш найстарший волонтер у засвіти.
Вічна світла пам'ять пану Миколі!
