“Наші невтомні Кадети знову завітали з допомогою на Чумацький Шлях! Привезли багато смачних страв, виготовлених власноруч, допомогли чистити, кришити, варити. Неля, як завжди, одягала поранених та роздавала військовим необхідні речі. Дякуємо Вам за допомогу! Разом ми - Сила! Дуже приємно співпрацювати!”
Саме ці слова присвятила головна волонтерка “Чумацького Шляху” Наталя Біловол жителям села Шевченка або Кадетам, як вони звикли себе називати. Власне, заслужені слова вдячності, адже команда Кадетів стала невід’ємною частиною волонтерського руху в Присамарському краї, у тому числі й на “Чумацькому Шляху”.
Два-три дні на тиждень і кожну суботу жінки села Шевченка готують страви для захисників України. Готують удома, а потім вантажать усе приготоване та зібране в автомобіль і везуть у Дмитрівку на “Чумацький Шлях”.
У невтомній дружній команді Кадетів головна волонтерка Неля Шайхутдінова, завжди поряд Оля Ігнатенко, Олена Колєснік, Любов Ничмирьова — жінки працюють у Брагинівському дитячому садочку, у вільний час волонтерять. Ірина Рябоконь — колишня працівниця дитсадка, зараз жінка на заслуженому відпочинку, але в строю разом із Кадетами. Олена Панасенко — домогосподарка й постійна учасниця волонтерського руху. Тетяна Шостак — мама загиблого захисника Сергія Шостака, жінка разом із командою Кадетів готує для захисників з перших днів війни. Людмила Сидоренко, Ярослава Тарковська та Алла Генкіна — незамінні в команді Кадетів.
У команді Кадетів також вимушено переміщені родини: Ірина Реброва та її донька Ксенія, ще Олена Фоменко. Дівчата з Богинівки, але вони постійно печуть торти, печиво та шиють спідню білизну для поранених захисників.
Мають Кадети власну швейну та плетільну роти. У швейній роті Галина Єсіна з родиною. Вони нашили для захисників уже понад півтисячі комплектів спідньої білизни. Шиє одяг для захисників Олена Тимохіна - жінка переїхала до села Шевченка із Часів Яру, вона - професійна швачка, зараз свої навички використовує для фронту.
Працює з Кадєтами й плетільна рота: Любов Трохимівна Рябоконь та Лариса Колєснікова. Жінки в холодну пору забезпечували захисників теплими плетеними шкарпеточками.
Кадети згуртувалися з перших днів війни. 26 лютого перша автівка з гуманітарною допомогою із села Шевченка відправилася на фронт.
- 26 лютого ми зібрали й відправили в Авдіївку перший автомобіль з продуктами та необхідними речами. По цей день ми не маємо вільного дня для відпочинку, це щоденна робота на фронт. Наша команда з почату повномасштабної війни не виїздила ні з рідного села, ні з області, ні з країни, усі лишилися на місці й працюємо на перемогу, - розповідає Неля Шайхутдінова.
Коли на “Чумацькому Шляху потрібна була допомога, жінки села Шевченка доєдналися до волонтерського пункту. Свою варту несуть щосуботи, поділилися на зміни, але окрім того, щоразу готують удома випічку, холодці, салати й везуть усі страви на “Чумацький Шлях”.
Щоразу до Дмитрівки на чергування їде троє жінок, потім інша трійця. Незмінною лишається лише лідерка команди Неля.
- По троє ми їздимо. Я працюю на пункті й одягаю поранених. А дівчата допомагають чистити овочі, готувати їжу. Зараз до волонтерського пункту нас по черзі підвозять жителі села. Я кинула клич, і підтягнулися чоловіки, які мають автомобілі, кожного разу хтось відвозить нашу команду на “Чумацький Шлях”, так усі долучаються до волонтерської справи, - говорить Неля.
З крайньої поїздки на волонтерський пункт Кадети вчергове відзначилися, бо приготували для захисників 12 різних страв.
- Кажуть на волонтерському пункті: “Коли Кадети, тоді й робота ладиться, і працювати всім хочеться”. А солдати приїздять на волонтерський пункт, питають: “У вас тут весілля, бо такі столи тільки на весілля накривають”. На “Чумацькому Шляху” жінкам немає часу готувати по кілька страв. Головне, тут готують борщ та другу страву. Ми, Кадети, у свій черговий день годуємо солдат різноманітними наїдками. У нас стабільно намазка із сала за спеціальним рецептом від Людмили Сидоренко. Хлопці намазку вподобали й чекають тільки на неї. Готуємо холодці та котлети по секретному рецепту з м’яса свинячої голови. Оце знову кидаємо клич у селі, що треба нам голова свині, Уже не знаю, де брати, - із жартами говорить Неля.
Традиційно жінки села Шевченка готують страви вдома й готове везуть до “Чумацького Шляху”.
- Ми їдемо на волонтерський пункт із причепом, який повністю набитий приготованими стравами: пиріжки, салати, намазки, солені овочі, випічка, перець бочковий наш хлопці за милу душу куштують, а ще одяг та засоби гігієни для військових. Хлопцям ми не лише на стіл страви готуємо, окрім того, печемо випічку: тортики, пиріжки та роздаємо хлопцям, які їдуть на фронт, - розповідає Неля.
Радіють жінки, коли за свої старання від захисників, які ситно поїдять, чують слова вдячності, більшого, кажуть жінки, їм не треба.
Продукти на страви Кадетам зносить усе село Шевченка.
- У кого півник, у кого курочка, яйця просимо кожного разу. Холодець обов’язково варимо. Якщо салати, то це й оселедець під шубою, і Олів’є та інші ситні салати. Ми не лише “Чумацькому Шляху” намагаємося допомагати, а й іншим волонтерським пунктам. Зранку відправила посилку (випічку, пиріжки, котлети) на Петропавлівку до волонтерського пункту в колишню друкарню. Працюємо на всі волонтерські пункти, бо ми - універсальні солдати й підтримуємо всіх волонтерів, - говорить Неля.
Плідно співпрацюють Кадети з Герцевськими господинями, возимо продукти, допомагали з вугіллям та дровами. Натомість мають сухі борщі та супи, які також передають нашим захисникам.
У своєму прагненні допомагати українським захисникам Кадети не одинокі, адже і їм допомагають небайдужі люди.
- Учора Неля та Іван Бобокали завезли нам два ящика стегенець. Це чудово, солдатикам уже нова страва буде. І так щоразу хтось відгукується та допомагає нам продуктами, - розповідає Неля.
Окрім страв Кадети допомагають одягати поранених бійців.
- Одяг привозимо й подарунки до “Чумацького Шляху”: хлопцям веземо набори першої необхідності. Друзі висилають зубні пасти й щітки, рушники, шкарпетки, гелі для душу й вологі серветки, станки для гоління. То ми пакунки гарні складаємо захисникам. У нас в Кадєтах класна швейна рота є, яка шиє для захисників, тому спідня білизна в нас завжди в наявності. Підтримують нас волонтери з різних куточків країни та з Польщі. Маємо співпрацю з Польщею, із Сумами, Києвом, Кременчугом. Нам висилають одяг і маскувальні сітки або просто тканину, а наші майстрині шиють усе необхідне, - продовжує Неля.
Одягати поранених хлопців у пріоритеті у волонтерки Нелі.
- Карети швидкої допомоги зупиняються протягом дня, везуть хлопців з-під обстрілів голих та босих. Ми їх одягаємо. Ось везли хлопця, у нього очі забинтовані, він без документів, брудний, розгублений, не знає, де він, куди його везуть. Я з ним говорю, і він заспокоюється, тоді вже самому хочеться розповісти, що з ним трапилося. У кожного своя історія, - розповідає Неля.
Зізнаються волонтерки, що “Чумацький Шлях” став для них місцем сили.
- Ми їдемо додому, а очі назад дивляться на волонтерський пункт. По-перше, бачимо нашу працю. Бачимо, що те, що ми приготували, хлопці їдять, що вони самі візьмуть із собою наші смаколики, якщо їм треба. Якщо в них машини завантажені або хтось із дому їде, то хлопці кажуть: “Нехай буде наступним, у нас усе є”. Ми бачимо, що наша праця немарна, усе йде в діло. Головне, наша команда Кадетів спокійна: у нас немає суперечок, ми нічого не ділимо. Ми звикли, що люди принесуть до мене продукти, я кажу дівчатам: “Є сир, борошно, яйця. Може, млинців зробимо?”. Усі продукти розібрали по домівках, а на ранок принесли вже приготовані страви. Усе вантажимо в автомобіль і знову до “Чумацького Шляху”, знову до роботи, - каже Неля.
Фронт великий, роботи всім вистачить, тож волонтери села Шевченка продовжують працювати на Перемогу.
