Розпочалося захоплення цим видом мистецтва зовсім невипадково. Їй дуже захотілося виготовити ляльку Бабу Ягу.
- Можливо, комусь це буде здаватися дивним, - посміхається Ольга. – Але це було саме так. Я прочитала у слов’янській міфології про те, що була така міфічна істота Ягиня. І це не лише казковий персонаж – Баба Яга. Цей символ має сильну позитивну енергетику. Хотілося мені, щоб така фігурка була у мене вдома.
Хотілося Олі, щоб це була не купована лялька, а виготовлена власноруч. Зверталася вона до сусідки Любові Селіної, яка гарно в’яже: "Зв’яжіть ляльку мені, будь ласка!" Але Любов Федорівна теж не знала, як саме виготовити.
Майже три роки Оля виношувала мрію про ляльку. Згадала, що з дитинства любила малювати й поробки виготовляти. Із задоволенням в’язала дитячі речі для дітей – сина та племінників. Тож має і здібності, й талант, і фантазію.
Вироби Ольги Лядської
Врешті вирішила взятися за справу сама. Підібрала матеріал, знайшлися й клапті на одяг, й очі від старої ляльки. Бажання створити свій власний персонаж було наскільки велике, що все ніби само собою робилося, говорить Ольга. Каркас, наповнювач тіла, одяг, обличчя – все вималювалося саме собою.
- Це було неповторне відчуття: очі бачать, руки роблять, а я немов споглядаю зі сторони. Лялька-героїня ніби народжувалася саме у цей час. І вже не я нею, а вона мною керувала. Вона сама підбирала собі одяг, вираз обличчя, - відверто зізнається Ольга.
Коли симпатична й мила Баба Яга поселилася в квартирі Ольги, бажання творити далі тільки виросло. У Інтернеті багато є ідей і підказок, ознайомилася Оля з ними. Якщо вже господиня в домі була, то наступного треба зробити домовичка.
З чого ж починає майстриня? Не з підготовки матеріалів і не з каркаса. Робота над виготовленням ляльки починається з імені. Коли є ім’я, то міфічний персонаж оживає і сам підказує майстрині наступні кроки. Імена теж у її ляльок звучні, співучі, із сивої давнини – Прасков’я, Лукерія. Оля впевнена: її ляльки обирають собі ім’я самі.
Домовичка Оля назвала Степановичем. І відразу з іменем в уяві постав саме він – веселий жартівливий господар дому. Ретельно працює Ольга над одягом. Це теж непросто! Адже те, що є під рукою – клаптики тканини – не завжди підходять до вигаданого одягу.
- Буває скільки клаптів передивишся – і себе, і в подруг напитаєш. А ні – не виходить! Морщиться Домовичок – не до душі йому такий прикид. Доводиться в магазин секонд-хенд завітати, щоб найти потрібний матеріал.
Особливо велику увагу приділяє майстриня дрібним деталям: вона вважає, що це особливо важливо. Наприклад, балалайку для Степановича зробив син Ольги Дмитро з дерева. І хоча музичний інструмент маленький, але розфарбований, мов справжня балалайка.
Для подруги з Донеччини Ольга виготовила дві ляльки українців в колоритних українських костюмах – Вакула та Оксана.
Своїй сестрі Ірині Ольга подарувала теж домовичка по імені Митяй. Персонаж обжився у домі і став справжнім господарем та охоронцем дому. Діти Ірини помітили, що Митяю не подобається, коли в домі шумно, чи хто свариться.
Обличчя ляльки починає хмуритися. І, як сказала племінниця, починають відбуватися дивні речі: падає і розбивається посуд, губляться речі. Навчився домовлятися з Митяєм племінник Максим: він приносить йому цукерки і кладе поруч, шепче йому: "Не хочу йти до школи!" І тут виявляється, що його викликають на тренування, щоб їхати на змагання. "Митяй допоміг!" - впевнений Максим. Ось такого чудового господаря дому подарувала тьотя!
Подруги, дізнавшись про захоплення Ольги, вже замовлять чудових комічних і веселих персонажів. Але поки що майстриня виготовляє лише для свої близьких. У колекції – 9 ляльок. Цікавинкою є Дід Мороз. Це ніби й знайомий для нас образ , а водночас й новий.
Лукер’я, Прасков’я, Хома, Митяй, Степанович – ляльки, які вже прижилися у домі та господарюють – стежать за порядком, оберігають дім. Кожна лялька зроблена з любов’ю, тому й мають вони таку властивість – викликати посмішку та дарувати гарний настрій.
Прадавня казка про кохання Велеса і Ягині
Прадавні українці свято шанували кохання, яке ознаменували два міфічних персонажі слов’янської міфології. Всесильні Боги теж були підвладні земним почуттям. Бог Мудрості і Чародійства Велес покохав Волхву і чарівницю Ягиню, побачивши її в лісі, коли вона бігла в своїх золотих чобітках лісом так швидко, що довге волосся на вітрі розвівалося.
Підійшов до дівчини Велес і не міг і слова вимовити: все забув, коли її побачив. Так і стояли вони мовчки, тільки в очі один одному дивилися. Першим прийшов в себе Велес і сказав всі слова, які приготував для знайомства. А потім взяв її за руки і підвів до коня свого, посадив її, сам поряд сів. І поїхали вони разом в своє майбутнє життя.
Довго кінь ніс їх, і опинилися вони перед палацом. Зайшли вони в палати. Підвів за звичаєм Велес до матері Ягиню і сказав:
- Благослови нас, матінко. Це дружина моя Ягиня.
Нахмурила брови мати:
- Без мого дозволу в дім привів, та ще й благословення прохаєш? Не бувати цьому!
Став Велес чорніше ночі, взяв Ягиню, обняв та повів в хороми. Сказала Ягиня:
- Винні ми перед матінкою твоєю. Будемо один одного любити, насолоджуватися кожним днем життя. Може матінка твоя й подобрішає, й гніватися перестане.
Поїхав Велес на коні в світ справи свої робити, повернувся ввечері – немає дружини. Зрозумів він, що це його мати чари наслала на Ягиню. Кинувся її шукати – ніде немає.
Приїхав до Сварога, низько вклонився:
- Чи не знаєш, де дружина моя, Ягиня? Чи устріну її ще?
Відповідав Сварог:
- Зустрінетеся ви ще, да в іншому обличчі.
А Ягиня, вигнана з дому злою матір’ю Велеса, довго йшла, не відаючи куди її чари злої матері заведуть. Зайшла вона в хащі та й побачила там хатинку невеличку. Зайшла туди й почала жити. Ні до людей не ходила, ні Богів тут не зустрічала.
Коли наткнулися на неї випадково, то не впізнали в ній тієї красуні Ягині. Була це згорьована від бід і нещасть немолода жінка – Баба Яга.
