Жінка в шахтарській спецівці – не дивина. Жінки Присамарського краю вже давно освоюють гірництво, мають успіхи в професії. І хоч під землею немає зірок, якими можна милуватися, та земні надра можуть розповісти більше за зірки. Про романтичну професію шахтного геолога розповіла наша землячка Тетяна Бондаренко.
З дитинства мріяла про романтичну професію
Тетяна народилася й проживає в селі Олександропіль, їй 32 роки, 10 з яких жінка працює на шахті дільничним геологом. Стати геологом мріяла ще школяркою. У дитинстві дивилася різні передачі про природу, надра, усе це дівчинці дуже подобалося, але вона й гадки не мала, що у майбутньому стане геологом саме в шахті. Оскільки в школі Тетяну більше приваблювали географія та гуманітарні предмети, то вирішила й у виші вивчати щось цікаве, природне й історичне. Вибір зупинила на геології. Навчалася Тетяна в Національному Гірничому університеті в м. Дніпро на спеціальності «Інженер – гідрогеолог».
Це були незабутні роки студентства: під час навчання Тетяна проходила практики в Криму. Ходили в походи в гори з рюкзаками, ночували в наметах, вивчали та створювали мапи місцевості. Студентські роки Тетяни були наповнені цікавими моментами, про які вона й досі згадує з посмішкою.
Після закінчення університету Тетяна пішла працювати за спеціальністю та ось уже цього року святкує свій професійний 10-річний ювілей у шахтоуправлінні Першотравенське .
- В університеті нам казали, що геологія - найромантичніша професія, але працюючи у шахті розумієш, що ця професія дуже складна та інколи небезпечна, - говорить Тетяна.
У перший день на роботі одразу спустилася у виробку
Свій перший спуск у шахту Тетяна пам’ятає добре й досі. Зараз згадує перший робочий день із посмішкою, а тоді саме усвідомила на скільки важлива й нелегка в неї професія.
- У перший день на роботі одразу спустилася у виробку. Пам’ятаю, мені дали чоботи на десять розмірів більші, але то, мабуть, тоді мені так здавалося. Після першого подолання важкого шляху я навіть засумнівалася, що ця праця - для мене. Але коли дійшла до виробки, я усвідомила всю важливість та відповідальність роботи геолога. Тому зібралася та почала працювати, - говорить Тетяна.
За 10 років роботи в шахті Тетяна настільки втягнулася в професію, що навіть не уявляє себе в іншій сфері діяльності.
- Коли мене брали на роботу, головний геолог одразу запитала чи впевнена я, що мені не буде страшно. А мені з першого дня не було страшно. Головне - вивчити шляхи, а їх в шахті ой як багато. А до своєї праці звикаєш, і вона стає звичною, - розповідає Тетяна.
Шахтний геолог – робота творча
Зараз у колективі шахтних геологів працює чотири жінки: головний геолог, два дільничних геологи та технік-картограф. Геологи не лише вивчають породи, від них залежать і показники добутку, й безпека шахтарів.
- Технік-картограф працює на поверхні та займається обробкою графічних документів. А головний та дільничні геологи спускаються в шахту, у глибину підземних виробок для того, аби дізнатися якість пластів вугілля, потужність, контролювати об’єми видобутку вугілля. Ми робимо заміри вугільних ( шарів) пластин, дивимося на те, щоб виїмка вугілля вироблялася повністю, - пояснює Тетяна.
Велику небезпеку несуть тектонічні деформації - зміни в умовах залягання, текстурі й структурі гірських порід земної кори. Ці порушення ускладнюють процес роботи шахтарям, можуть траплятися вивали породи, в таких місцях треба контролювати, щоб виробка мала стійкість. Усі ці процеси контролює геолог.
- Місця тектонічних порушень ми називаємо небезпечними зонами. Їх дуже пильно треба контролювати, щоб робота шахтарів у цих зонах не була травматичною, - каже Тетяна.
Тетяна в шахті
Перед підготовкою нової лави Тетяна як геолог має проконтролювати та вказати в документах кількість небезпечних зон та на яких горизонтах вони знаходяться. По цим даним розробляють низку заходів для того, щоб робота шахтарів була безпечною.
- Під час підготовки лави ми плануємо яка буде кількість вугілля, яка буде потужність пласту, які будуть ускладнення, - говорить геологиня.
Працювати жіночкам доводиться з різними видами пристроїв. Наприклад, для замірювання використовують звичайну рулетку, вона є основним приладом у роботі геологів. При зіткненні з тектонічними порушеннями використовують кутоміри. Гірський компас - для визначення правильного направлення. Також використовують геологічні молотки, аби відібрати зразки породи. Породи між собою не дуже відрізняються, але важливо визначити їхню якість.
- Усі відібрані зразки порід ми відправляємо до лабораторії та інститутів для визначення міцності, схильності до розмокання. Фізичні якості порід важливо знати для того, щоб спланувати як поставити там кріплення, рами, які мають стояти в шахті роками, - пояснює Тетяна.
Графік роботи в шахті буває різним у залежності від того, яка робота буде впродовж дня.
- Коли ми працюємо на поверхні з документами, то робочий день складає 8 годин. У ті дні, коли спускаємося в шахту, робочий графік не є нормованим. Це залежить від відстані до гірничої виробки та складності роботи там, - розповідає дівчина.
Шлях до гірничої виробки геологи долають разом із шахтарями. Спускаються в клітях на відповідний горизонт, далі сідають у вагончик (карету) та доїжджають до штреку, а потім пішки.
Після обстеження виробки таким же чином повертаються на поверхню. Інколи такий шлях доводиться долати наодинці. Після виїзду з шахти робочий день продовжується заповненням книг, які, до слова, передають на зберігання в державні архіви.
- У робочих книжках ми описуємо всі властивості порід, це мають бути зрозумілі та доступні пояснення. Фактично ми малюємо ескіз місця, де був зроблений замір, і додаємо письмовий опис порід.
Неймовірні знахідки
Виявляється, що робота геолога - дуже різноманітна. Треба вміти й рахувати, і малювати, а ще мати хорошу фізичну підготовку.
- Інколи треба пройти близько 10 кілометрів, лаву пролізти 300 метрів на колінах. Фізично важко для людини, яка цим не займається. А ще під час цього треба міряти, копати, записувати. Сама шахта має дуже велику кількість входів та виходів, і, здавалося б, що всі їх вивчити неможливо, але за 10 років сумлінної праці можливо все, - розповідає Тетяна.
У шахтних тропах геологи орієнтуються дуже добре. А от, певно, що шахтарі не знають таких дивовижних місць, які за багато років вивчили геологи. За роки праці на шахті були й цікаві знахідки, які особисто Тетяну вразили.
- У нас на шахті було багато знахідок. Люди на поверхні милуються зірками над головою, а в нас над головою - залишки морських мушель, на які ти дивишся та розумієш, що понад три мільйони років тому тут було море, або коли знаходиш відбиття папороті, їх стовбурів та листя, то розумієш – тут був ліс. Це дуже цікаво, - розповідає наша героїня.
Тетяна в Бахчисараї, 2009 рік
У шахті ви можете не помітити те, що з легкістю бачить геолог.
- З кожним метром проходки щось змінюється, завжди знаходимо щось нове та вражаюче. Кожна виробка має свою історію, і ми пам’ятаємо кожен свій крок у лаві, штреку, - говорить Тетяна.
Кожну нову знахідку геологи віддають до музею шахтоуправління. Зараз же на шахтах почали використовувати новітні технології. Так на одній із шахт ШУ Першотравенське використовують смарт-лампи, на які за допомогою wi-fi зв’язку головний інженер може надіслати повідомлення геологам під землю, щоб скоректувати завдання.
- Наш головний геолог, наприклад, працює з 90-х років. Саме вона застала часи, коли геологи все робили вручну. Коли вже ми прийшли на роботу, то вивчали нові методи, нові комп’ютерні програми, тому нам уже легше працювати, - говорить Тетяна.
Традиції шахтних геологів
Тетяна ділиться своїм досвідом роботи: стала наставницею для новачків-співробітників та студентів. Має жінка грамоти за свою сумлінну працю. Зараз навіть виконує обов’язки начальниці, поки вона у відпустці.
- У нас дуже маленький колектив. Коли один іде у відпустку, у інших об’єм роботи значно збільшується і фізично, і морально. Але ми дуже згуртовані та дружні, завжди допомагаємо один одному, - каже Тетяна.
Мають геологи й свої традиції. Наприклад, у квітні відкривають сезон польових робіт, який співпадає з Днем геолога.
- Для геологів шахти це свій особливий польовий сезон тільки в теплий період року. Це час, коли ми займаємося розвідувальними роботами на поверхні. Працюємо на місці геологорозвідувальних свердловин, - розповідає Тетяна.
Вихідні Тетяна повністю присвячує своєму сину. Улюблене заняття – велопрогулянки.
- Ми з сином беремо велосипеди й катаємося по усім цікавим місцям нашого Олександрополя та розвідуємо околиці села. Син також цікавиться моєю роботою. Коли він був маленький, завжди в кишенях приносив з вулиці різні камінці та запитував, яких вони порід, - говорить жіночка.
Незабаром українці відзначатимуть День шахтаря. Наша героїня бажає всім перемоги й мирного неба, радить берегти себе й своїх рідних. Шахтарям: щоб кількість спусків дорівнювалась кількості виїздів та всі були здорові.
- Я пишаюся, що працюю на шахті. Усі разом ми робимо одне велике діло – забезпечуємо стабільну роботу енергосистеми нашої країни, а це зараз допомагає наблизити перемогу України, - підкреслює Тетяна.
