Світ не без добрих людей...
Нещодавно я зверталася до жителів краю з проханням допомогти солдату доїхати ввечері з Дніпра до Петропавлівки, аби він зміг зустрітися з родиною. Історія виявилася дуже цікавою. До нас звернулася вимушена переселенка Альона. Жінка питала чим можна доїхати до Петропавлівки з Дніпра пізно ввечері. Виявляється, що ввечері до Дніпра приїздить з Умані брат чоловіка Олександр. Він - військовослужбовець, отримав лише один день вихідного, щоб побачитися з родиною. Власне вся родина військового – це брат і його сім’я, які волею долі також вимушені були покинути свою рідну домівку та опинилися в Петропавлівці.
Олександр
Тож написала оголошення на наших сторінках у соцмережах «Степової зорі» та Petropavlivka.City. Шукали хто зможе забрати солдата з міста та доправити до Петропавлівки. Це оголошення набуло швидкого розголосу та неймовірно великої підтримки. Близько тисячі людей поділилися ним у соціальних мережах. Писали коментарі підтримки та хвилювалися, щоб знайшовся спосіб доїхати. Навіть отримали повідомлення родини з Дніпра, яка запропонувала переночувати солдату в них, якщо не знайдеться транспорту. Це було неймовірно.
На щастя знайшлись люди, що допомогли солдату доїхати додому. Героєм дня виявився Олександр Зорін. Чоловік зателефонував і повідомив, що може довезти військового. У той день Зорін їхав з Дніпра до Петропавлівки, щоправда їхати з міста збирався ще вдень. Але, почувши, що солдату немає чим дістатися додому, вирішив змінити свої плани та дочекатися солдата. Військового довезли, і родина зустрілася.
Багато людей відгукнулося та хвилювалося за долю солдата, тому вирішила зустрітися з героєм дня та розповісти історію Олександра. Хто ж він, той загадковий солдат, за якого так вболівала Петропавлівщина.
Родина разом
Звичайний водій-механік став універсальним солдатом
Солдата звати Мороз Олександр. Минулого року його забрали на строкову службу, після місяця навчання перевели до військової частини під Києвом. Служба йшла добре, тому хлопець хотів зв’язати своє життя з армією, підписати контракт та у подальшому піти вчитися на вище звання. Усе було добре поки до нашої країни не прийшов агресор.
- Дякувати Богу, що є такі як ми, контрактники чи строковики, не має значення. Ми разом стояли пліч-о-пліч і тримати оборону Київщини. Ніхто не покинув своїх позицій. Трималися до останнього, незважаючи на втрати, які на жаль були, – говорить Олександр.
Хлопець розповів, що його товариша по службі в окопі вразила ворожа снайперська куля, солдату-строковику було лише 21 рік. Такі втрати важко усвідомлювати. Але наші захисники вибили ворога з Київської області, та віримо, що звільнять усі окуповані території.
- Ми молимося за хлопців з Маріуполя, вони показують усю свою мужність, наскільки їм важлива наша країна. Україна, якщо так подивитися, була не дуже відома, але саме батальйон «Азов» показав, що треба до останнього триматися. Умови, у яких вони знаходяться, жахливі, -говорить Олександр. - Навіть у найстрашнішому сні ми не могли очікувати такого від окупанта, який називав себе «старшим братом». Брат, який говорив, що допоможе, тільки руйнує наше життя, окуповує наші міста. Увесь світ ще після 2014 року побачив, яку допомогу надає цей братській народ, відбираючи наші землі.
- Дуже вдячний тим, хто не виїхав за кордон, залишився вдома та допомагає нам захищати нашу країну, – каже солдат.
Хлопець зауважив, поки в нас є такий народ, такі добровольці, допомога країн, вони будуть воювати за нашу країну та повертати окуповані території.
Сам Олександр зізнається, що до повномасштабної війни був водієм в армії, але з 24 лютого працює з усіма видами зброї, пройшов навчання під час служби, чудово володіє зброєю.
- З 24 лютого ми стали і гранатометниками, і кулеметниками, і артилеристами. Нас до цього привела доля. З того дня звичайний водій-механік став універсальним солдатом, – говорить Олександр.
Їхав додому, а родина евакуювалася
Олександр зі Слов’янська Донецької області, батька в нього немає, мати виїхала за кордон, але є брат та близькі родичі. Олександр не бачив своїх рідних уже кілька місяців. Хлопець хотів зустрітися з рідними вдома, але так сталося, що брат зі своєю родиною, жінкою та дітьми, також залишили домівку.
9 травня брат Олександра з родиною були вимушені покинути дім через обстріли у Краматорському, тому вони також не на рідному місці. Хлопцю довелося їхати не до рідного дому, а до Петропавлівки, де зараз перебувають рідні. Та й на побачення з рідними мав лише одну добу.
Олександр з братом
- Я звернувся до свого керівництва, щоб хоч на добу відпустили мене зустрітися з рідними, і мені дозволили. Пробувши в своїй частині 3 місяці я мав лише день на зустріч з близькими, - пояснює Олександр. - Незабаром з’являється проблема, з якою без вашої допомоги не зустрівся б з родиною.
Солдата відпустили лише на добу, мав приїхати о 18:00 до Дніпра, доїхати до Петропавлівки більше нічим, а лишатися в місті немає сенсу, бо мало часу на зустріч з рідними. Спільними пошуками добрі люди знайшлися та навіть трішки змінили свої плани, щоб дочекатися солдата.
- Дуже дякую людям, які відгукнулися та допомогли зовсім незнайомому хлопцю потрапити додому. Для мене це було надважливо.
У дорогу їхав з коханням та пропозицією
Виявляється, що в Олександра є дівчина Даша, яка також виїхала з рідного міста через війну та оселилася в Олександрополі. Хлопець заздалегідь зробив коханій пропозицію руки та серця, тому на цю добу та зустріч чекали всі, адже на такий короткий проміжок часу молодята запланували одружитися.
- Якби не воєнний стан, я б так не просився в командування поїхати до дому, та й одруження могло б почекати… Але зараз такі обставини, невідомо як доля розпорядиться, тому вирішили не гаяти часу та одружитися, - говорить Олександр.
Олександр і кохана Даша
Наступного дня після зустрічі молодята все ж таки встигли одружитися, але Олександру довелося одразу залишити наречену з батьками та поїхати назад до військової частини. Найважливіше, що родина хоч на мить змогла зустрітися та побути трохи разом.
Одружилися
Одружилися
Вражає, яка кількість людей згуртувалася та зробила щасливими велику родину та нову українську сім’ю. Історія Олександра доводить, що в Україні є багато відважних та чуйних людей. Дякуємо кожному. Саме з таким народом ми разом і до перемоги!
