Галина Михайлюк з родиною вибралася з Волновахи, дивом уціліли.
“Волноваха... Тепер одні руїни лишилися. Ні будинків, ні адмінбудівель. Коли бомбили, ми сиділи чотири доби в підвалах без води, газу, світла. А потім за якихось п’ять хвилин виїхали. Ми не збирали речей, такої можливості не мали. У чому були одягнуті, у тому й виїхали. Два сина, невістка й онук. Доїхали до Дмитрівки, тут нас прихистили, нагодували, і тут вже почули тишу.
пані Галина
Дай Боже, щоб ніхто більше не побачив того, що ми бачили у своєму рідному місті. Мені мої мама та бабуся розповідали, що було під час Другої світової війни. Але те, що ми пережили зараз, це ні з чим не порівняєш. Така зброя використовується: не знаєш, що на тебе летить.
Здається, будинок лише від гулу ракет може впасти. Я не уявляла, що місто все горить, а ми сидимо в підвалі. А коли вирвалися, то Волновахи вже не побачили.
Маємо родичів у росії. Вони нам кажуть, що нас рятують. Росіяни світу розповідають, що йде спецоперація, війни немає. А нашої Волновахи не стало за чотири дні”.
