16 січня в Україні відзначався День пам’яті захисників Донецького аеропорту, або, КІБОРГІВ, як їх назвали самі окупанти, спостерігаючи як мужньо вони відстоюють кожен клаптик рідної землі. Кіборги встояли – не витримав бетон. Та, напевно, мало хто знає, що серед цих, вилитих із металу хлопців, був і наш земляк Олексій Олексійович Острянин. Про нього ведемо сьогодні мову.
Народився Олексій 8 жовтня 1983 року на Донбасі в місті Алчевськ у сім’ї новопавлівця Олексія Івановича Острянина та Наталії Вікторівни Патутіної. А дитинство та юність пройшли в нашій Новопавлівці.
З батьками
Після закінчення школи в 2001 році, вступив до Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. З 2005 року працював інспектором з пожежного нагляду в різних державних пожежних частинах Дніпра. У 2011 році, по закінченні контракту, звільнився у званні капітана та організував з однодумцями ТОВ «ТРИАВАНТ». Почали надавати послуги по забезпеченню пожежної безпеки як юридична особа. Одружився з коханням юності і всього життя Світланою. 21 лютого 2013 року народилася донечка, яку теж назвали Світланою.
- Моя дружина – це моє Сонце, а коли народилася донечка, світла в моєму житті стало вдвічі більше, - розповідає Олексій Олексійович. - Та не пройшло і року, як це світло почали затьмарювати всім відомі нам події – вторгнення російських військ у Крим та Донбас. Я не міг миритися з таким свавіллям ворога. Не хотілося мені жити під диктовку Російської Федерації. Та і батьки живуть впритул до Донецької області. Хто їх захистить? І 21 лютого 2014 року, в перший день народження донечки, я прийняв остаточне рішення: йти на захист кордонів України. В цей же день прийшов до війсккомату і записався в лави добровольців.
З родиною
Олексій був направлений в 93 механізовану бригаду до містечка Черкаське для двотижневого бойового злагодження.
Перший взводно-опорний пункт був на прикордонній заставі Білолуцька Луганської області, де виконували бойові завдання за призначенням. Потім воювали в місті Щастя.
На першу ротацію прибули в середині червня у місце розташування бригади. Був Олексій у третьому батальйоні. Потім перевели його в другий батальйон. Знову пройшли бойове злагодження. А потім потрапив у Донецьку область.
- Перший взводно-опорний пункт був у мене в Ясинуватій. А мої товариші по службі з третього батальйону були відправлені в Іловайськ. Ніхто не знав, де що кого чекає. З Іловайська повернулися лише чотири побратими з дев’ятнадцяти. Я ж у Ясинуватій вперше був поранений, це сталося на мамин день народження, 27 серпня 2014 року. Це були осколкові поранення рук, ніг і контузія від міни, яка розірвалася поруч, - розповідає Олексій Олексійович.
Після лікування в Костянтинівській лікарні Олексій повернувся до виконання обов’язків командира інженерно саперного взводу. А вже після другої ротації у вересні, його призначили командиром протитанкового взводу і направили обороняти Піски, Щастя, Авдіївку, Верхню Кринку, Нижню Кринку та дорогу життя до Донецького аеропорту. Захищаючи цю дорогу, отримав другу контузію.
- 2014 року контузія мабуть була у всіх, хто воював, тому що «рвалося» багато і скрізь. Щоб підтримати побратимів у аеропорту ми обстрілювали ворожі позиції, наступи, зривали заплановані військові операції ворога, прикривали та супроводжували вантажі з їжею та боєприпасами для захисників аеропорту, вивозили загиблих та поранених з поля бою. А це можна було зробити тільки «дорогою життя», - розповідає Олексій Олексійович.
«Дорога життя» – це близько 4 км відкритої ділянки дороги, яка легко прострілювалася ворогом, як тільки на ній з’являлася якась українська техніка. Дальність польоту ворожих снарядів становила 4-4,5 км. Тому при русі на аеропорт техніка була дуже вразлива. На цій дорозі кожна друга одиниця техніки українських військових знищувалася ворогом.
- У ті роки все це ми робили за покликом серця і безкоштовно. Товариші з «ТРИАВАНТ» забезпечували нас і формою, і бронежилетами, і їжею. А батькам не казав, що я воюю аж до першого поранення, а потім вже діватися було нікуди, довелося зізнатися, - згадує Олексій.
Демобілізувався Олексій 30 березня 2015 року, але зв’язок з побратимами не втратив. До 2017 року (поки була в цьому велика необхідність) активно допомагали бійцям на передовій. З того часу армія дуже змінилась в кращий бік, стосовно забезпечення. Зараз ТОВ «ТРИАВАНТ» опікується двома дитячими будинками.
Відповідно до Указу Президента України, Олексію вручили медаль «Захиснику Вітчизни». У 2016 році брав участь у параді в місті Київ. Має медаль учасника військового параду.
- До сьогодні, хоча б раз чи два на рік зустрічаємося з побратимами. Відвідуємо могили загиблих, спілкуємося, намагаємося не бути осторонь. Прапор нашої 93 механізованої бригади, яка мужньо захищала Донецький аеропорт у 2016 році об’їхав навколо світу. З цим стягом відзнято усіх послів України в інших державах світу в рамках інформування про ситуацію в Україні - згадує Олексій.
Дуже скромно розповів Олексій Олексійович про свою нелегку службу. Та і з цієї розповіді ми розуміємо, що батьківщина для наших новопавлівців на першому місці. Такий народ неможливо скорити. Україна понад усе. Слава Україні! Героям слава!
Автор Лідія СОТНИК, с. Новопавлівка
