Війна на сході України змусила донеччан Кирила і Марину Брагіних виїхати з рідного міста до невеличкого села Ніжиловичі під Києвом. Фермерство з хобі перетворилося на основне заняття їх життя. Віра в себе не дозволила їм виїхати з України.
ІЗ МЕГАПОЛІСУ - У СЕЛО
Розкішний триповерховий будинок замінило власноруч зведене приміщення з грубкою. Його господарі будували під курник, але в одній кімнаті з Кирилом та Мариною свого часу тулилися кізочки та курочки. Їх та ще двох мисливських собак вдалося вивезти з окупованої території. Приблудився до нових мешканців і кіт Васька, якому теж знайшлося місце в невеличкій оселі.
Тимчасове житлове помешкання, майбутній курник
Сільські простори замінили міський гамір, тепер їхню оселю оточують не багатоповерхівки, а густі хвойні ліси.
«Яке гарне тут небо. Здається зірки ніколи не були такими близькими, а заходом сонця та світанком можна милуватися вічно. Лосі, олені, дикі кабанчики спокійно розгулюють узбіччями доріг. А який це кайф: натаскати та наколоти дров, самому розтопити піч…», - ділиться враженнями Марина.
ДОНЕЦЬКІ ФЕРМЕРИ
Сенсом життя молодої пари стало невеличке фермерське господарство. Ще в Донецьку подружжя утримувало невеличку ферму: вирощували кіз та овець, виготовляли сир. Тож коли постало питання забрати найцінніше з окупованої території, в Газелі під обстрілами перевозили кіз.
За чотири роки господарство розрослося: кури, вівці, кози та поросята. Побудували курники, свинарники, загороди для кіз. Завдяки виграному від міжнародного фонду «Відродження» гранту на розвиток підприємницької діяльності господарі придбали холодильники та сироварню. Тепер знову виготовляють смачний домашній сир та радують екологічним продуктом вибагливих покупців.
Фермери говорять, що зараз в економіці склалася асиметрична ситуація. Усі говорить, що треба розвивати зовнішній ринок. Господарі ж упевнені, що країну врятує внутрішній ринок.
Господарі говорять, що кожен українець сьогодні може заробити кошти власними руками: утримувати господарство, виготовляти продукцію та продавати. Така ж ситуація і в країні.
«Швидко відновити промисловість та сільське господарство важко. Але можемо сьогодні, не зважаючи на кризу в країні, не опираючись на глобальні інвестиції, впроваджувати технології, які піднімуть кожного українця і країну в цілому. Працювати над технологіями переробки сировини і постачати світу готовий продукт. Про це говорять іноземні експерти. Але ми не чуємо», - каже Марина.
Марина на господарчому подвір’ї зі своїми годувальницями - кізоньками
Зараз Марина і Кирило вкладають кошти у своє господарство, живуть на заощадження. Нелегко господарювати, набивають гуль, але випробування їх лише загартовують. Розпочали будівництво будинку, заклали сад. Реконструюють старенький дерев’яний будиночок: для гостей. Вони не говорять про те, що було, не загадують, що буде. Живуть і працюють сьогодні.
Реконструкція старенької хатинки в будинок для гостей
ТРЕБА ДІЯТИ КОЖНОМУ НА СВОЄМУ МІСЦІ
Про майбутнє країни Марина та Кирило говорять, що лише тоді, коли ми всі зрозуміємо: в нашій країні є ресурси, є люди, Україна почне економічно, політично та духовно відроджуватися.
«Нам нав’язують, що хтось винен, у тому, що на сході країни йде війна. Нас запевняють, що хтось має за нас діяти. А хто за нас буде працювати? Все починається з віри. Віри в будь-що – у свою справу, в свою країну, в себе. Віриш у себе - значить ідеш правильним шляхом. Віриш, що ти побудуєш державу, то ти її побудуєш. Все в нашій свідомості», - ділиться думками Марина.
А ще Марина та Кирило запевняють, що варіанту облаштовувати нове життя в іншій країні навіть не розглядали:
«Можна шукати кращу країну, а можна свою країну зробити кращою. Якщо хочете, щоб ваші діти і онуки з гордістю говорили: «Ми - українці», тоді треба діяти сьогодні, кожен на своєму місці».
