Захарові Ключику 17 років, він живе в селі Росішки. Навчається в 11-му класі Петропавлівської ЗОШ № 2. Найбільше любить уроки української мови. А ще Захар має цікаві захоплення: в’язання та поезія.
Захар
В’язати спицями Захара навчила мама, ще коли хлопець був у 5-му класі.
- Мені стало цікаво: чи зможу я щось зв’язати своїми руками, так як робить це мама? – розповідає Захар. - Зміг! Це мене дуже потішило, і я вже зв’язав не одні шкарпетки. А ще шарф! Улюблене заняття заспокоює, зменшує дратівливість. А головне – не гаєш дарма часу!
Cвоє хобі – в’язання - довелося «поставити на паузу», як сказав сам Захар, адже в випускному класі на перший план виходить навчання та підготовка до ЗНО. Зацікавився юнак віршотворенням і вже має перші поезії. Карантин, роздуми про дистанційне навчання, ЗНО та майбутнє стали темою для написання цих віршованих творів. Пропонуємо познайомитися із творчістю Захара Ключика.
Після оголошення карантину
Споглядаю одну і ту ж картину:
Не знаю, що мені робити?
Може, щось зі мною не так?
Адже в голові моїй суцільний бардак,
Головне - свій розум не загубити!
Я перейшов на дистанційне навчання,
Але вчитися не було такого бажання.
І все ж мене змусила совість.
А потім каже мені воно:
«Готуйся ти краще до ЗНО -
Це тобі точно піде на користь!»
Однак є величезний мінус -
Не можу розслабитися через коронавірус!
І я собі кажу: «Без паніки!»
Набридло довго залишатися вдома:
Відчувається нестерпна ця втома,
Коли поряд немає смачної арабіки.
З цією ситуацією я вже змирився,
Скільки би на це не злився -
Треба до екзаменів готуватися.
Вірю, що людство винайде вакцину,
Розвивати стане новітню медицину –
Потрібно ніколи і нікому не здаватися!
***
Як же хочеться піти до школи!
Залишатися вдома - це вже не приколи.
Карантин мені так набрид,
Що аж хочу сказати: «Єдрид-Мадрид!»
Сподіваюся, що не буде цієї пандемії,
І не будуть погані у світі події.
Головне - не панікувати,
Щоб потім сто разів не жалкувати!
