Ольга Голянич – молода поетеса з Межівщини. Народилася у селі Тарасівка. Зараз працює художнім керівником в Будинку культури села Богданівка. Любить співати, а віднедавна здивувала односельців своїми віршами, якими почала ділитися в соціальних мережах.
Знайшовся благодійник і шанувальник творчості – директор ТОВ «Чугуєво» Микола Гаврилов, який запропонував свою допомогу у виданні книги. І ось дорогоцінна збірочка побачила світ!
Голова літературно-громадського об’єднання Петропавлівського району Тетяна Конюшенко впорядкувала, вичитала та підготувала до друку вірші Ольги Голянич. 8 листопада у Богданівському Будинку культури поетеса зустрічала гостей на свою першу в житті презентацію книги. «Така як є» - назвала свою збірку Ольга. І всі присутні упевнилися у тому: вона щира, відверта, доброзичлива.
Ольга Голянич
Відверто розповідала поетеса про своє життя, уподобання, думки й почуття. Із такою визначною подією вітали друзі, рідні. Слова захоплення почула поетеса від любителів поезії.
Пропонуємо нашим читачам добірку віршів із збірки Ольги Голянич «Така як є»
Поетеса щирими словами щедро ділиться у своїх віршах своїми думками та почуттями. Поезія Ольги Голянич різнобарвна, кожен вірш – окреме послання у Всесвіт. Піднесені патріотичні рядки про Україну, зворушливі ніжні про рідних людей, відверті про кохання,
Її вірші хочеться перечитувати, вчитуватися у кожне слово. Бо саме там, у звичайному слові, криється життєва таїна. Тісно переплітаються поетичних рядках романтичні почуття й буденні реалії, щемливі спогади й крилаті мрії. І постає перед читачем рідна Богданівка, сільські простори, дорога матуся і любий синочок.
Ольга Голянич
В одвічному храмі любові поетеси немає грат і перепон. Вічне почуття, вічна рушійна сила, що обертає планету. Героїня інтимної лірики не шкодує сил і часу заради високого почуття, не обертається на оклики сторонніх. Бо її любов – безмежна, без берегів, висока й неземна.
Пісні вишневого краю – так назвала свої вірші Ольга Голянич. Своє рідне й неповторне, глибоко душевне й дороге виспівала у своїх поезіях молода поетеса. Це її перша збірочка. Але її палка душа, що говорить віршами, вже не зможе не дарувати свої поетичні рядки своїм читачам. А читачі, які прочитають і неодмінно полюблять твори молодої поетеси, із нетерпінням будуть чекати наступних видань.
Вірші Олі Голянич
Я вірую в небо святе
І в сонце, зорю світанкову!
І в поле оце – золоте!
І в росу холодну, ранкову!
Я вірую в спів солов'я
І в мамині лагідні очі!
І в ту колискову, що я
Співаю синочку щоночі!
Я вірую в щирість людей
І в прадіда слово правдиве!
Я вірую в очі дітей –
Хай буде дитинство щасливе!
Я вірую в завтрашній день,
Що світлою буде дорога!
Віршами і дивом пісень –
Отак я звертаюсь до Бога!
Я В СЕРЦІ З УКРАЇНОЮ
Я в серці з Україною жила,
Мене, мабуть, так виховала мати,
Щоб я кістьми за правду полягла,
Щоб іншого й не думала шукати.
Ну що ж та доля, коли в серці біль?
І піднімає руку брат на брата.
І чути голос горя звідусіль:
Навіщо ж долі легшої шукати?
Я в серці з Україною живу,
І не потрібна загодована Європа,
Та й нас не ждуть ні в сні, ні наяву,
Хто хоче в гості зубожілого холопа?
Прокиньтесь! – крикну до своїх людей.
Нам не потрібний постріл автомата.
Я хочу чути тільки сміх дітей,
Бо скоро буде ні з кого спитати.
Кістьми лягти за правду, за людей,
Не гнути перед заходами спину.
Садить сади, ростить своїх дітей
І будувати кращу Україну!
******
Моя земля свята… Ба ні! – священна!
В мені давно корінням поросло.
Моє буття, життя моє щоденне
Укорінилось й навіть зацвіло.
Закрию очі: чути спів пташиний
І аромат полів після дощу.
Це дух землі, навіки він єдиний,
Ніколи я його не відпущу.
І кожен звук мені до сліз відомий.
А кольори? Нема ніде таких
Серед полів, серед степів знайомих,
На небесах, на нивах золотих.
І Богові я дякую щоденно
За свою долю звичну, не нову.
За землю цю святу. Ба, ні! – священну!
Й за те, що народилася й живу.
Вечір
Вже звечоріло... Білий птах летить.
Над ставом вербам спутало волосся.
Моє село зморилося і спить...
І грім гримить... Чи то мені здалося?
Пора гаряча, бо прийшли жнива!
І чути гуркіт імпортних моторів,
І справа хліборобів ще жива,
Як вічний страж і знак сільських просторів.
******
Заблукало дитинство моє
У далекім загубленім краї.
І співає воно, пізнає,
І веселкою літо стрічає.
Біга босе, шука сон-траву
І з ромашок віночок сплітає.
У будинку, де вже не живу,
Тільки вечір – і спати лягає.
І дитинство такі бачить сни,
Бо кохає і мріє багато.
Досі вірить у чари весни,
Тільки плаче покинута хата.
І така насуває печаль,
І щовечора смуток наводить.
Все відходить, минає… Лиш жаль
В моїх спогадах спокій знаходить.
Хоч на хвильку мені у той край
Доторкнутися і подивитись,
Все минає, іде, і нехай...
Мені б спогадом там залишитись.
******
Де сонце мене привітає,
Де біла хмаринка пливе,
Де вранці синичка співає –
Там рідна матуся живе.
В маленькій, біленькій хатині
Встає на зорі кожен день,
Своїй найдорожчій дитині
Вона назбирала пісень.
Про місяць на небі щербатий,
Про мальви, чебрець, сон-траву,
Про край наш святий і багатий,
Про край, де родилась й живу.
І молиться мама й чекає,
Щоб склалася доля в співця,
Бо пісні й вишневому краю
Ніколи не буде кінця!
МАМІ
Ти чуєш, мамо? Аромат весни
І ластівка влетіла в наші сіни.
Скоріше викидай сумні думки
І діставай із вузликів насіння.
Його багато назбирала ти
Іще торік, прийшла пора садити.
Все буде пахнути й цвісти,
Ми будемо дивитись і радіти.
Посадим чорнобривці під вікном
І паничі, і мальви, руту-м'яту.
Хай квітнуть, хай сплітаються вінком,
Досіємо – насіння в нас багато.
Ось як розквітне наш старенький двір!
Стане таким, що й люди не впізнають.
Все буде добре, мамо, тільки вір,
Та жаль, що твої роки відцвітають.
******
Не шукайте щастя десь далеко,
Воно поряд – руку протягніть!
І коли хапаєте лелеку,
То синичку з рук не відпустіть.
І нехай малесенькій пташині
Не злетіти вище за орла,
Хай співає одвіку і до нині,
Що надії людям додала!
МОВА
Ой мово, мово, моя рідна мово,
Ти наче спів вечірній солов'я,
Ти мами незрадливе тихе слово.
Ой мово, мово... Рідная моя!
Тоді навіщо і чому дербенять,
Тобою затуляють всі дірки?
І язиками безупинно мелять...
Ти ж в моїм серці житимеш віки!
Я з мовою зріднилась добровільно,
З нею жили всі прадіди мої.
Ой мово рідна... І зі мною спільно
Тобі співають пісню солов'ї!
МУЗИ
Мені наснились музи…
Принесли мені вітання від самого Шевченка
І ніжності та зрозумілості рядків,
Якими дихають вірші Ліни Костенко.
Я чула грізність думки від Франка,
Правдиве слово чула я від Стуса.
Тут почалась полеміка така,
Якої не достойна і боюся.
Шановні музи, від мене полетіть!
Де шелестять гаї та сплять діброви,
Думок не хочу – більше не шепчіть!
Сільським поетам сняться лиш корови…
******
Ти побач мерщій моє послання –
То мороз на шибці малював,
Виткане мереживом кохання
Ти його уважно прочитай.
Десь далеко, ще гаряче, б'ється
Моє серце в пастці крижаній.
І його, мені отак здається,
Ти зігрієш у руці своїй.
І воно малесеньке й безсиле
Знову про любов застукотить.
Янголи йому подарять крила,
Серце, наче в юності злетить.
Не турбуйсь про те, що скажуть люди,
Нам не затулити всім роти.
Я тебе чекатиму усюди,
Бо зігрієш серце тільки Ти!
