На зустріч з випускниками 1973 року Петропавлівської школи №1 поспішала на запрошення організаторів заходу. Дорогою обдумувала, про що запитаю. Та коли в очах дорослих людей, які майже всі на заслуженому відпочинку, розгледіла юний шкільний запал, відчула себе не під час виконання професійних обов’язків, а ніби й сама повернулася у шкільну юність.
10-А Петропавлівської школи №2, останній дзвінок 1973р
У кожного з нас є своя шкільна історія зі своїми власними враженнями, спогадами, почуттями. А свою особливу шкільну історію розповіли мені випускники, які в цьому році відзначають 45-річний ювілей закінчення шкільного навчання. Тож розмову веду від імені самих випускників-ювілярів.
Під час спілкування вони згадували і колективно, і поодинці, але абсолютно всі із піднесеним настроєм, весело, з вдячністю до життєвого періоду під назвою шкільне життя.
1973 року було чотири випускні класи. 10-А клас став першим в історії України педагогічним класом при школі. Дванадцять учнів присвятили своє життя освіті.
10-А Петропавлівської школи №2, 1973 року
У випускному 10-А класі навчалося 33 учні. Навчалися учні із Петропавлівки, Лозівського, Самарського, Богинівки. Це не було перешкодою для спільного навчання, для дружби і підтримки. Зараз випускники 1973 року мешкають у різних куточках світу — це більшість областей України, Крим, Прибалтика, Росія.
10-А Петропавлівської школи №2, 1973 року
Але майже всі тримають тісний зв’язок із батьківщиною. Вони так здружилися зі шкільної парти, що не можуть розлучитися і у житті. Ось уже впродовж 45 років кожну ювілейну п’ятирічку зустрічаються. І навіть зустрічалися в особисті ювілеї, коли однокласникам виповнювалось 30, 40 чи 50 років. А на межі тисячоліть у 2000 році була зустріч усіх чотирьох випускних класів.
2000 рік, зустріч випускників.
10-А клас випуску 1973 року був особливим класом з педагогічним нахилом: учні вивчали психологію, педагогіку, етику, естетику та піонерську справу. Після закінчення здавали екзамени з цих предметів. Випускникам вручали посвідчення, що мають право і перевагу для вступу до педагогічних вищих навчальних закладів. Випускники цього спецкласу майже всі здобули вищу освіту. А хто не вступив до вишу, мав право працювати у школі та вступити на заочне відділення.
2000 рік, з учителями.
Серед однокласників-ювілярів не тільки педагоги, а й інші спеціалісти: є, наприклад, два чудові медики з вищою категорією Сергій Юрченко, Тетяна Нагорна, яка, до речі, була єдиною золотою медалісткою на чотири випускні класи, бо в той час було важче довести високі результати навчання. Наталя Шпак (Бевз) акушерка — допомогла з’явитися на світ не одному поколінню. А Наталя Роздорська приїхала на зустріч аж із Черкас, там вона майже все життя працювала на хімічному комбінаті «Азов».
Випускники діляться враженнями
З вуст самих ювілярів почула багато прекрасних слів на адресу вчителів, однокласників, школи. Ось що вони говорять про своє шкільне життя і про зустріч.
Василь Паєвщик, інженер-механік, пенсіонер, все професійне життя працював у газовій службі:
"Зустрічі випускників не пропускаю. Намагаюсь завжди приїхати, бо тут заряджаєшся позитивними емоціями до наступних зустрічей".
Тетяна Тюря (Грушко), працює бактеріологом ЦРЛ:
"Щаслива тим, що долею подаровані мені такі чудові однокласники. І взагалі мені на життєвому шляху майже завжди зустрічаються тільки хороші люди. Переконана, що зустрічі випускників необхідні. Домовилися з однокласниками: скільки вистачить духу — стільки й зустрічатимемося (сміється)".
Зустріч випускників 20 років
Анатолій Панков, працював у галузі сільського господарства, пенсіонер:
"Шкільні роки — найщасливіші роки життя. Наша шкільна дружба триває і по тепер. Багато хто з однокласників стали кумами. Крім ювілейних зустрічей, бачимося часто у повсякденному житті, звичайно, не з усіма, а з тими, хто проживає у нашому районі. Але і з тими, хто мешкає в інших регіонах, також підтримуємо зв’язок, вони для нас теж найрідніші".
Тетяна Матвієнко (в дівоцтві — Чересло), працювала у школі, нині має власний бізнес, постійний організатор зустрічей однокласників:
"У мене є абсолютно всі контактні дані учнів мого випуску: адреси, телефони, інтернет-сторінки. Але тримаємо зв’язок не тільки напередодні зустрічей. Намагаємося спілкуватись часто — і у будні дні, і у свята. У нас так: концерт —телефонуємо один одному, зустрічаємося. Або: засумували один за одним — знову зустрілися. І, повірте, ніколи ніхто не відмовляється. Завжди є теми для спілкування, бо ми постійно один одному цікаві, раді".
Зустріч випускників 25 років
Лариса Осіпова, працювала у школі, директор заочної школи:
"Всі, хто товаришував у школі, залишаються друзями на увесь вік. Я, наприклад, з деякими однокласниками навіть мешкаю по сусідству. Так склалося, що сусіди по садибах були мені й сусіди по партах (посміхається)".
Федір Мартиненко, авіатехнік, борт-механік, пенсіонер:
"Побував у багатьох країнах Європи, Азії, Африки. Але найтепліші почуття тільки від зустрічі з однокласниками. 45 років минули як одна мить. Здається, тільки вчора переступили шкільний поріг, вирушаючи у доросле життя. Дивимось: он високі ялиночки, а коли закінчували школу — їх навіть не було. Час летить нестримно. Пам’ятаю, що нашому випускному А-класу заздрили учні із паралельних класів. Говорили, що ми такі дружні, активні, завзяті. Бачу і на сьогодні ми залишилися такими, як сорок п’ять років тому".
Микола Мацюк, працював у дорожному відділенні Павлоградвугілля, пенсіонер:
"Завжди радий бачити своїх однокласників, бо, якщо хочеш побачити своїх шкільних товаришів, знайдеш і можливість".
Зустріч випускників 40 років
Володимир Зубар, працював у сільгосптехніці, ДОСААФ, на шахті, пенсіонер:
"Багато доброго пам’ятаю зі школи: і уроки, і з ким сидів за партою, і взагалі друзів своїх. І зараз з великою радістю прибув на зустріч".
Надія Лук’янчук (в дівоцтві Новікова), працювала у сільгосптехніці, у податковій службі:
"На всі зустрічі йду із задоволенням. Майже щоразу згадуємо про одне і теж, але кожного разу у нових фарбах, з новими почуттями. Пам’ятаю нашого класного керівника Віру Петрівну Браціло, яка нам у школі організовувала незабутні екскурсії у природу. Після одного з таких походів з вогнищем і печеною картоплею наш клас не просто здружився, а став «нерозлийвода». І, як бачите, по сьогоднішній день".
Сергій Юрченко, лікар на заводі «Південмаш»:
"Шкільне життя — незабутня пора. Наш клас був сформований з учнів різних населених пунктів, та впродовж навчання ми стали, як говорять, однією душею. При кожній зустрічі ми ділимося своїми життєвими здобутками: у кого діти чогось досягли, у кого вже є онуки, правнуки. І знаєте, однокласники завжди щиро порадіють тобі, нададуть життєвої сили".
Зустріч випускників 40 років
Тетяна Воронкіна, працювала вчителем у школі, методистом у відділі освіти, пенсіонерка:
"Ми з класом керуємось девізом «Якщо хочеш повернутися у молодість — організуй зустріч з однокласниками». Підтвердженням цього є веселі вогники в очах моїх шкільних товаришів. Я й зараз відчуваю себе майже на той самий вік, коли ми прощалися зі школою. Ми один одного називаємо все життя тільки «хлопці і дівчата». А ще я дуже щаслива, що була ученицею такого дружного учнівського колективу".
Тетяна Заболотна (Сафронова), працювала товарознавцем, пенсіонерка:
"Із повагою і любов’ю згадую чудових вчителів: Григорія Савелійовича Петюра, Віру Петрівну Браціло, Ніну Григорівну Житню, Наталю Костянтинівну Деревенець, Івана Трохимовича Деревенця, Валентину Василівну Прасол, Галину Григорівну Скорик, Анатолія Трохимовича Овчаренка, Якова Павловича Гайдука…"
Зустріч випускників 40 років
І в цю хвилину випускники-ювіляри наперебій почали згадувати всіх своїх учителів, хто викладав саме у їхньому клас, а хто у паралельних класах. Хто з учителів який предмет читав, який екзамен приймав, які заходи організовував для них. Згадалося всім, що не вивчити урок — це був сором, а прийти до школи не в учнівській формі — так взагалі "не показуйся на очі". Прийшли ювілярам на згадку класні години у формі лялькового театру, тематичні вечори поезії, власноруч виготовлені костюми.
Зустріч випускників 2018 року
Пригадали як брали участь у різних спортивних змаганнях. Які свята відбувалися у школі. Куди їздили, де працювали. Всі, як один, згадали репетиції випускного вальсу за півроку до випускного і сам випускний вечір, особливо скільки "Київських" тортів та морозива довелося з’їсти.
Дівчата-випускниці пригадали і своє випускне вбрання, а найбільше — що майже всі дівчатка були з довгими косами. А слова линули все гучніше і веселіше. Солідні дорослі чоловіки та жінки перетворилися на гамірних хлопчиків і дівчаток, які немов згадували вчорашній шкільний день.
Сповнена теплих, радісних почуттів, я побажала їм: нехай таких зустрічей у вас буде як мінімум ще півстоліття. І обов’язково з усіма однокласниками!
