Вони чотири роки нічого не знали про сина, однокласника, односельця. Сподівалися, що живий, просто треба почекати і він повернеться. Сам не вернувся... Повернули вантажем 200...
Автомобіль з 200-м
Світлий і теплий день, 13 вересня, все як зазвичай... Раптом у центрі селища Петропавлівка помічаю автомобіль з написом "Евакуація 200"! Автомобіль зупинився лише на хвилинку, у Петропавлівці проїздом, їдуть на Харківщину. Серед стурбованих чоловіків Олександр Миколайович Федорченко. Він везе свого сина Вадима до дому з війни. Звісно немає гарячих обіймів і розмови батька з сином. Вадим загинув під Дебальцево.
Батько Олександр Федорченко
Про загибель сина батько лишень каже, що в такій "м'ясорубці" вижити неможливо...
Вадим Федорченко народився 26 грудня 1994 року в родині хліборобів у селі Павлівка, Близнюківського району Харківської області (наші близькі сусіди). Закінчив Верхньосамарську загальноосвітню школу, здобув спеціальність електрозварювальника в Лозівському ліцеї. Мав багато планів на життя та про головний свій обов'язок у своєму житті не забув.
Вадим Федорченко
14 жовтня 2013 року - призваний до лав Збройних Сил України. Після строкової служби, 3 серпня 2014 року, підписав контракт на безстрокову службу. Таким було його рішення.
На війні він був півтора року, а потім довгі чотири роки тиші... Лише коротка хронологія подій говорить про його життя на війні.
Частина, в якій служив Вадим, знаходилася в Краматорську. 2 грудня 2014 року бійця перевели до 101-ї бригади охорони ГШ міста Дебальцево.
9 лютого 2015 року з Дебальцевого в напрямі Харкова через Бахмут вирушила колона український військових. 20-ріний старший солдат Вадим Федорченко кермував КамАЗом, разом із начальником бронетанкової служби окремої бригади охорони Генерального штабу майором Микитою Недоводієвим їхали за шинами до БМП.
Перед поїздкою Вадим говорив з батьком, це був ранок 7.30. Після 9.00 на зв'язок Вадим не виходив...
Куточок пам'яті у школі
Дорога у районі села Логвинове на той момент була не контрольованою українськими військами, блокпост зняли. Колона військових потрапили у ворожу засідку, окупанти розстріляли бійців та обстріляли КамАЗ "Шайтан", яким кермував Вадим. У цьому бою загинуло 26 українських захисників. Двоє вважалися весь час зниклими безвісти, один з них - Вадим Федорченко. Це й була та "м'ясорубка" про яку так важко говорив Олександр Миколайович - батько Вадима.
Рештки солдата із жетоном на ім'я Федорченко В.О. знайшли повесні, присвоїли номер 364-Л та перевезли 13 березня 2015 року з району Дебальцево. Тіло ідентифікували як військовослужбовець 101 бригади охорони ГШ. Поховали солдата як тимчасово не встановлений захисник України (у реєстрі під номером 5752) на Краснопільському кладовищі міста Дніпро.
Краснопільське кладовище
З 2 серпня 2015 року до липня 2019 року Вадима Федорченка вважали зниклим безвісти. Лише у липні 2019 року за дослідженнями ДНК батьків та загиблого солдата підтвердили, що один із захоронений невідомих солдат - Вадим.
Увесь цей час про долю Вадима нічого не знали: спочатку говорили, що зник безвісти, потім запевняли, що живий, але в полоні. Згодом повідомили, що знайшли тіло з жетоном Вадима. Але батьки та односельці до останнього вірили, що їхній синочок, товариш врятувався. Та дива не сталося...
Ховатимуть Вадима сьогодні, 14 вересня, в рідному селі Павлівка на Харківщині.
Тисну батькові руку та співчуваю, а він говорить: "Син - Герой. Герої не вмирають".
Автомобіль з загиблим у Петропавлівці
