З юності Ольга захоплювалась технікою та працювала в колгоспі на тракторі. Голки в руках не тримала, як вона сама говорить, а тепер створює незбагненні вишивки гладдю.
- Виросла з хлопцями, брати завжди в мазуті копалися в моторах - і я біля них. Навчилася на мотоциклі їздити. А найбільша була мрія - спробувати водити трактор, - із посмішкою Ольга розповідає, що з ранніх літ її цікавила техніка.
Ольга Зензура
Трактористи дозволяли, не вірячи в серйозність намірів: "Чим би дитя не тішилось - аби не плакало!
Коли мимо їхали трактори - місця собі не знаходила. Все прохала спробувати поїздити на тракторі. Трактористи дозволяли, не вірячи в серйозність намірів: "Та хай спробує! Чим би дитя не тішилось - аби не плакало!"
Побачив на тракторі молоду жінку агроном Олександр Пашковський і каже:
Ольга Зензура
Невдовзі Оля отримала посвідчення механізатора. З новенькими документами щаслива Оля прийшла до агронома. Здивувався Олександр Олександрович оперативності майбутньої трактористки! Та відмовити вже не було причин. І з'явився в трудовій книзі Ольги Зензури запис: "Механізатор"
Два роки-з 2002-го до 2004-го - пропрацювала Ольга механізатором, виконувала всі роботи по обробці землі трактором МТЗ, вміло справлялася із ремонтом машини. Все, чому вчили досвідчені трактористи, швидко схоплювала. І виконувала завдання краще за всіх.
- Була у мене, певне, якась жилка, що мені так легко вдавалось ладити з технікою, - позповідає вона зараз.
Нове захоплення. Теж - раптово і не підлягає поясненню
Напрацювавшись вдосталь від душі у полі на тракторі, Ольга залишила це захоплення. "Збила оскому" - як вона сама говорить.
У Дмитрівці почав працювати пункт прийому зерна, тож Оля стала там оператором обробки зерна. Тут і працює вже 14 років. Не забуває ветеринарні навички: люди звертаються до неї за допомогою, вміє Оля й рану обробити домашнім тваринам, й уколи зробити.
А чотири роки тому з'явилось нове захоплення. Теж - раптово і не підлягає поясненню.
- Товаришую я з жінками, старшими за віком, - розповідає Ольга. - Якось зайшла у гості в будинок до Галини Іванівни Рябокобили, і здивувалася як гарно вмостилися на ліжку вишиті подушки.
Вишиті Ольгою подушки
Галина Іванівна й підказала, до кого звернутися. Пішла Ольга до Віри Лисяк, побачила, як вона вишиває гладдю, попросила показати, як це вона робить. Майстриня неохоче відповідала, що скільки не показувала - ні в кого не виходило.
- Два стьожка вона мені лиш і показала, - говорить Ольга. - А прийшла додому й почала згадувати. Намалювала квітку, почала вишивати. Зрозуміла, що не так: треба кожну пелюстку окремо вишивати і слідкувати з напрямом кожного стьожка.
Вишивка Ольги Зензури
Перша вишивка була невдалою. Згадує Ольга, що мало хто вірив, що зможе вона зайнятися рукоділлям. Знайомі недовірливо посміхалися. Адже раніше Ольгу не цікавили такі заняття, бо звикла вона з гайками та ключами справлятися.
Та не з тих Ольга, що буде здаватися. Квіти перші змальовувала з гардин. Лиш побачить гарну квітку - а уява вже малює її в кольорах. Ольга говорить, ніби новий, уявний світ їй відкрився.
Для вишивання купувала нитки акрилові, а частіше - платки шерстяні яскравих кольорів, розпускала нитки, щоб вишивати. Насамперед вишила свою мрію - хотілося їй, щоб на ліжку височіли білі подушки з вишитими квітами. А потім вишила для доньки весільні рушники. Прикрашає кімнату вишита картина: серед квітів снігурі й сова.
Вишивка Ольги Зензури
Хотілося, щоб онучатка спали на веселих подушечках. І ось уже з'явилися вишиті звірята: жираф, левенятко, жабенятко, поросятко, бджілка. А за ними - сонечко, колобок. Купує для цього майстриня дитячі книжки-розмальовки, а яких бере картинки для вишивки. Головне, щоб всі вони посміхалися й були життєрадісними.
Онучки Світланка та Насточка радіють бабусиним подарункам: на вишитих бабусею подушках солодше спиться. Тішаться й доньки Оксана й Надія - адже мамині вишиті роботи додають міським квартирам неповторного колориту.
Де ж знаходить час для такого таїнства? І на роботу вона ходить, і вдома порається. У сільської жінки завжди багато клопіт.
- Де присіла на хвилинку перепочити - берусь за голку і вишиваю. Намагаюсь домашню роботу швидше переробити, щоб взятись за улюблену справу. Спати теж не ляжу, щоб хоч трішки не повишивати. А коли вишиваю казкового героя, то не можу зупинитись, доки не побачу його обличчя. Сон тоді приходить далеко за північ.
У своєму ж будинку Ольга облаштувала одну кімнату в народному стилі. Свекруха принесла стародавні рушники, які лежали у скрині. Ольга випрала їх, вигладила і розвісила на стінах. На підлогу теж простелила домоткані ряднинки. На ліжку - подушки на подушках виставлені. Картини вишиті на стінах.
- Заходжу до цієї кімнати, і стає радісно. Відходять буденні клопоти, відлягає від душі, і світлішає на серці.
