Історія Сашеньки, яка мріє ходити

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Сашенька – улюблениця сім’ї. З нею охоче грається брат-десятикласник Діма. Для неї готує найкращі подарунки з міста Харкова сестричка Владислава. Нею тішаться дідусь і бабуся, коли зустрічають у селі Хороше. Ясні очі та щира посмішка прикрашають обличчя дівчинки. Вона весело щебече й розповідає вірші, любить малювати й вирізати з паперу.  Ось лише ніжки не хочуть ходити…

Саша з мамою та бабусею

Сашеньці 10 років, все своє життя вона пересувається в візочку. Лікування, обстеження, операції, реабілітаційні центри… Скільки було їх за ці 10 років. Скільки болі й страждань довелося пережити дівчинці. А ще більше випало її мамі Альоні. Випробовування, яке не кожен може гідно витримати.

Справжній материнський подвиг, який називається просто маминою любов’ю. 
Альона Страшна, жителька міста Павлограду, погодилася розповісти про ці десять років, протягом яких вона разом з донечкою долає цей важкий шлях до одужання. Вона зізнається:

- Найважче було прийняти  думку, що моя дитина не така як всі. Не хотілося до останнього вірити, що це саме з моєю дитиною трапилась така біда. 

…Старші діти Діма та Влада із нетерпінням чекали народження сестрички. Дівчинка народилася раніше, вага була замалою. Майже місяць мама з донькою знаходилися в лікарні, доки дитя набирало вагу. Після лікарні вдома все було, як у звичайних дітей. Мама помічала, що дівчинка слабує, але лікарі заспокоювали: дитина розвивається нормально. Мама звертала увагу лікаря, що сидіти дівчинка почала лише ближче до року. Але знову ж лікарі запевнили, що так теж буває. 

- Медичну картку своєї дитини я побачила тільки через декілька років, - розповідає Альона. -  Була шокована тим, що всі записи велися дуже грамотно й розвиток дитини був записаний мов з підручника педіатрії: сидіти почала в 6 місяців, ходити в 1 рік. Вразило те, що лікарі, виявляється, не лише не  запідозрили щось неладне в розвитку дитини, а й немов навмисне замовчували проблему й записували неправдиві дані про здоров’я й розвиток. 

Справжнім ударом для мами були слова, які вона почула від лікаря із обласної дитячої лікарні: "Вам повідомили у пологовому будинку, що у дитини під час пологів трапився крововилив у мозок?" Серце зупинилося й тремтів голос: "Ні…"

У дитячій лікарні, мама вперше почула діагноз своєї дитини

Тут, у дитячій лікарні, мама вперше почула діагноз своєї дитини – ДЦП. І ще одне повідомлення від лікаря довело до розпачу: при такому діагнозі до року треба було зробити операцію, і про всі проблеми зі здоров’ям дитини  забули б через рік. Хто винен? Кого й де шукати? Витрачати час на судові розборки мати дитини не стала: треба було негайно почати лікування.

Єдине, чим міг втішити лікар – інтелект не постраждав. Це мама бачила й сама: до року Сашенька вже говорила, а у три роки знала напам’ять вірші. "Казку перед сном мені розповідала донечка, а не я їй, - згадує Альона. – Вона переказувала всі казки слово в слово".

Повернувшись з обласної дитячої лікарні з медичною випискою на руках, Альона зрозуміла, що вона лишилася сам на сам зі своїми  проблемами, своїми думками й переживаннями. До кого звертатися? Кому вірити? Як рятувати найдорожче – своє дитя?

На жаль, лікарі не могли чи не хотіли ні порадити, ні допомогти. Допомагало спілкування з мамами таких же діток. Саме від них вона дізнавалася про медичні заклади й реабілітаційні центри. У обласній лікарні сказали, що дитині необхідно робити декілька операцій. Все це коштувало неабияких грошей. 

На жаль, знову ж довелося впевнитися, що в Україні лікування дітей не безкоштовне. Всім миром збирали  гроші для операцій.  Віддали все, що могли, дідусь та бабуся, допоміг товариш по службі дідуся Василь Дулінов. На шахті попрохав про допомогу дядя Сашеньки, збирали гроші працівники автобази у Павлограді, де працював батько дівчинки. 

- Я зверталася до всіх, хто міг допомогти – до депутатів, благодійних організацій. Для мене це була непідйомна сума. Але завдяки добрим людям вдалося здійснити рекомендовані операції, - говорить Альона. 

Сашеньці зробили всього 21 операцію, під час  яких ставили на місце вивихнуті суглоби, рівняли кістки, вставляли пластини. Дитина півроку знаходилася в гіпсу. Велика кількість операцій, а відповідно велика кількість наркозу. Дівчинка почала втрачати зір, слабшою стала пам’ять. Лікарі говорять, що побічні дії наркозу тривають до року. А як буде в ослабленої дівчинки – не можуть прогнозувати. 

Медики стверджують, що організм дитини піддається лікуванню, що є позитивні зрушення і дають втішні прогнози: дівчинка буде ходити. Варто лише продовжувати курс лікування, вчасно проходити курс реабілітації, регулярно робити вдома фізичні вправи.

Повернувшись додому після операцій, Альона почала самостійно дізнаватися та шукати місце, де можна займатися лікувальною фізкультурою. Медики не змогли нічого порекомендувати.

Було дивне таке ставлення до хворої дитини

- Було дивне таке ставлення до хворої дитини. Випадково від жителів міста дізналася, що у Павлограді є гарний реабілітаційний центр для дітей, який знаходиться в одному із дитячих садочків. Але в якому саме дитсадку – не повідомили. Я з дитиною у візочку ходила від садочку до садочку, щоб знайти саме той, який мені потрібний. 

Таке ж байдуже ставлення  було й в управлінні соціального захисту населення, куди звернулася мама дівчинки, щоб придбати візок для пересування дитини. Працівниця, не вислухавши побажань, не порадивши, кинула каталог з візочками зі словами: "Все, що є".

Урешті Альона замовила на заводі візок з картинки, не знаючи функцій цього засобу. І вже з заводу зателефонували із співчуттям: "У вас така тяжко хвора дитина? Вона не сидить? Бо візок, який ви замовили, для лежачих діток. Невже вам про це не сказали?". Люди на відстані більш співчували, ніж ті, що були поряд. Зробили перезамовлення: замовили потрібний візок.

Тільки з екранів телевізора багато говорять про те, що суспільство допомагає соціалізації дітей

На жаль, дуже часто мамі з хворою дівчинкою доводилося стикатися з байдужістю й небажанням допомогти й порадити саме в тих установах, які покликані допомогти.

Альона говорить, що певне, лише з екранів телевізора так багато говорять про те, що суспільство допомагає соціалізації дітей з особливими потребами. А насправді бачиш, що фізично здорові люди зайняті своїми проблемами й своїм життям і допомогу надають на рівні своїх посадових обов’язків. 

Зовсім по-іншому ставляться до дітей з особливими потребами у лікарні, де робили операції, у реабілітаційному центрі. 

Сашенька проходить курс реабілітації

- Лікарі від Бога, - ділиться Альона. – Дуже уважні, роблять все можливе для покращення стану здоров’я дітей, спілкуються з мамами, розповідають, радять. 

Наразі Сашенька проходить курс реабілітації у Харківському інституті протезування. Цей медичний заклад порадили мами таких діток, як Сашенька.

Альона розповідає, що заздалегідь треба записуватися й чекати призначеного часу. Курс лікування й перебування у лікарні безкоштовний. Дівчинка займається лікувальною фізкультурою, на спеціальному велосипеді та проходить унікальний дитячий реабілітаційний комплекс – локомат, який дозволяє формувати навички ходьби. Сашенька найбільше полюбляє це заняття. 

Заняття проходять за індивідуальним планом

У дитячому відділенні 20 дітей. Всі діти охоче спілкуються один з одним. Увечері для діток влаштовують дискотеки: у коридорах встановлені подвійні поручні, Альона ставить донечку між цими поручнями, дівчинка сильна в руках і добре тримається. Вмикають музику і діти із задоволенням стрибають і танцюють. 

Після проходження курсу реабілітації Альона повернеться з донькою додому, в Павлоград. Сашенька продовжить навчання. Вона – учениця 2-го класу Павлоградського міського ліцею (колишня школа №10). Заняття проходять за індивідуальним планом. Домашні завдання з математики та української мови виконує учениця на планшеті, вміє набирати текст і відправляти по Вайберу своїй вчительці. З дівчинкою працюють фахівці: дефектолог, психолог, логопед.

Мама дівчинки відзначає, що дівчинка полюбила всіх  вчителів і спеціалістів, які працюють з нею, із нетерпінням чекає уроків. Стосунки склалися доброзичливі.

Сашенька вже з усіма познайомилася й називає їх імена

- У цьому закладі раніше вчилася старша донька, тепер навчається син. Вчителі заздалегідь цікавилися Сашенькою, запрошували йти навчатися. Ми пройшли медико-педагогічну комісію, отримали висновки і два роки тому прийшли до першого класу. 

Альона відзначає, що у ліцеї, мабуть, в одному із перших у місті, були створені умови для навчання дітей з особливими потребами.  Тут вже давно були встановлені пандуси, пізніше облаштована ресурсна кімната.  У класних кімнатах є можливість для перебування дитини на візочку.

У ресурсній кімнаті навчаються діти різного віку. Сашенька вже з усіма познайомилася й називає їх імена: "Ліза, Саша-дівчинка, Саша-хлопчик, Аня, Настя". У цій кімнаті діти займаються творчістю, малюють світлом, ліплять, створюють композиції із піску.  

Сашенька – вразлива тонка натура, вміє відчувати емоції

За бажанням дівчинка може навчатися у класній кімнаті разом з усіма учнями класу. Альона говорить, що після реабілітації Сашенька буде навчатися з усіма однокласниками.

Сашенька – вразлива тонка натура, вміє відчувати емоції й почуття рідних, по виразу обличчя знає, який настрій мами, чи стурбована вона чим. Нестача фізичного здоров’я спричинила високу емоційну чутливість. Бабуся навіть підозрює, що має дівчинка здібності передбачати, у чому неодноразово пересвідчувалися.

Згадує Альона майже містичну історію. Чотири роки тому, коли вона з Сашенькою гуляла вулицею міста, до них підійшла жінка і попрохала поспілкуватися з дитиною. Прохання здалося Альоні дивним, та все ж вона погодилася. Жінка взяла дівчинку за руки: 

Сильний захист у вашої дівчинки

- Сильний захист у вашої дівчинки. Не впускає в себе. Це добре. У неї наскільки потужний захист, що його вистачить й на вас. А одного разу саме він врятує вам життя. 

Альону налякали ці слова. Жінка не стала нічого пояснювати. Більше її не зустрічала. А згодом забулися й слова. А через рік, у березні, коли Альона з загіпсованою Сашенькою їхали в Харків в лікарню на перевірку, сталася аварія: легковий автомобіль по слизькій дорозі декілька разів ударило об зовнішню огороду. Все сталося так швидко, що дівчинка не встигла й злякатися.

Оформляючи протокол поліцейські записали: "Автомобіль ремонту не підлягає. Водій і пасажири не постраждали".

Всі рідні сподіваються, що лікування дасть результат

Те, що побачила Альона, було жахливим видовищем: автомобіль нагадував зіжмаканий папірець, неушкодженою була лише сторона автомобіля з боку водія - там де сиділа й дівчинка з мамою. Єдиними травмами були вивих пальців руки водія, якою тримав кермо, та легкий удар головою об скло Альони. Сашенька була неушкодженою.

Лише повернувшись додому, Альона згадала розмову з тієї незнайомою жінкою і в пам’яті зринуло слово: "Захист".

Бабуся та дідусь Сашеньки

Вірить і бабуся Марія Іванівна, що має онука сильного ангела-охоронця, сила якого на всіх рідних розповсюджується.

Радують маму старша донька Владислава, яка закінчила виш з відзнакою і вже працює, син Діма - спортивними досягненнями. Діти допомагають мамі доглядати за меншою сестричкою. 

Всі рідні сподіваються, що лікування дасть результат – і Сашенька зможе ходити.

Коментарі:

Останні новини