Галина Посунько: "Рідний мій краю, живу і співаю"

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

"У нас ще досі колядують, щедрують, варять кутю, розмальовують крашанки та печуть паски, на Трійцю  притрушують зіллям домівку, а на Зелені свята прикрашають оселі клечанням. Ми ще співаємо пісні давнини (які виводили наші батьки), яких ще не чула в іншому селі. І ці пісні запали в мою, тоді ще маленьку, душу, а згодом виросла я і виросли пісні давнини".

Ці слова належать жінці, яку добре знають дмитрівчани, бо її голос лунає на всіх сільських святах. До мурашок пробирає, коли вона виводить пісню "Степом", і неможливо стримати сліз, коли заспівує "Літа на зиму повернули". Галина Посунько корінна дмитрівчанка, шанована жінка в рідному селі, а ще міська інтелігенція. Ії важко уявити без щирої посмішки і взагалі не можливо уявити без пісні.

У Дмитрівці 1949 року у родині Карпенків Миколи та Любові судилося з’явитися на світ дівчинці Галині. Певно і чутлива до краси душа дісталася дівчинці від мами й тата. Батькам були даровані гарні голоси, слухала, як батьки співають та й сама наспівувала. Ще малою бігала до ферми, там працювала мама, Галина вилазила на стару грушу біля паркану (звідти добре було видно подвір’я ферми), гукала маму і співала. А трохи згодом заспівала Галина вже зі сцени. 

Галина Посунько Фото: Із архіву Галини Посунько

- Співи у школі викладав Василь Григорович Руденко, він грав на баяні, ми співали, він же й помітив мою жагу до пісні, - згадує пані Галина. – У п’ятому класі я заспівала свою першу пісню на сцені клубу, виконувала "Санта Лючію". Пригадую, як хвилювалася, як тремтіли коліна, і як не вщухали оплески після виконання. Це незабутні миті.

Не дивно, що з того часу Галина мріяла стати артисткою. А щойно закінчила школу, поїхала в Донецьк вчитися на артистку, але не вступила, тож освоїла професію маляра. Мрію стати артисткою не полишила, і мабуть випробувала б наступного року шанс вступити до вузу та освоїти культурну професію, як би не той красень, що "як барвінок в’ється"…

Дмитрівська школа, 7 клас (третя зліва) Фото: Із архіву Галини Посунько

Станіслав не давав Галині проходу, зустрічав та проводжав дівчину з дому та додому, а згодом освідчився. Одружилися, народили та виховали двох діток: сина Віталія та доню Лілію. Жили щасливою родиною. 

Галина влаштувалася працювати в колгосп "Ленінець", зараз це ТОВ "Весна". Заочно навчалася у Верхньодніпровському технікумі та здобула спеціальність плановик. Працювала з кадрами, нарахуваннями, та ходила до хору, то була дарована їй Богом віддушина, про яку не забувала ні дня, ні хвилини. І артисткою вона все-таки стала.

Галина Посунько Фото: Із архіву Галини Посунько

- 8 травня 1994 року головою колгоспу обрали Олександра Рудя, - згадує пані Галина. – На другий день треба було проводити концерт до свята 9 Травня, а вести було нікому. Зателефонувала Валентині Йосиповні Біневській, вона була тоді начальником районного відділу культури і моєю наставницею. А вона й каже: "Проводь, Галю, у тебе все вийде!". 

Галина Посунько на концерті Фото: Із архіву Галини Посунько

Тоді було багато ветеранів і вдів. Їх усадили у перші ряди, вшановували та найбільше вразив усіх концерт, рівних якому ще на тій сцені не було. Підтримав тоді Галину Миколаївну і молодий голова колгоспу Олександр Рудь. А після концерту запропонував займатися клубом. Галина працювала в конторі і за сумісництвом у клубі. Щаслива була, бо перейняла батьківський талант, мала можливість дарувати його людям та й продовжила співочий рід Карпенків.

- У мене батьки дуже гарно співали, - пригадує пані Галина. - Коли тата не стало, маму забрала до себе. Останні дні життя мами, думала як її підбадьорити, як підтримати? Відкрию кватирку, а за вікном весна, мама каже: "Пташки прилетіли, співають". "Мамо, давайте співати. Якої вам хочеться?" - питаю. "Давай, ходила-блудила! Ти будеш виводити?" - запитує мама. А я кажу: "Ні, ви будете, а я підспіваю". І співаємо з мамою. 

25 років пройшло з того часу як очолила пані Галина клуб, 25 років неперевершено співає вона народні пісні "Степом", "Земле моя", "Літа на зиму повернули". Найбільше припадають до душі пісні про маму. 

- Улюблена моя пісня - "Степом", там так мати оспівала, і село, і радість, і сум, - говорить пані Галина. - Я без цієї пісні не уявляю травневих свят. Одягаю український костюм, на голову намотую вишиту хустку і співаю.

Пані Галина Фото: Із архіву Галини Посунько

Днями пані Галина святкуватиме 70-річний ювілей. Вона й сьогодні очолює один з Дмитрівських клубів. Веде за собою колектив, вчить фольклору. І ніколи не виходить з притаманного їй образу місцевої інтелігенції.

Неординарна жінка. Десь закладено в неї ще з молоду потяг до прекрасного в усьому: в пісні, в одязі, в інтер’єрі…

- У селі так ніхто не вдягався, - згадує пані Галина. - У мене було хороше взуття: завжди ходила на підборах. З Москви привозила модні новинки: якось привезла класичний коричневий костюм, тоді це була дивина для нашого краю.

Галині Посунько 17 років Фото: Із архіву Галини Посунько

Люблю носити шарфи, шалі, прикрашати одяг квітами. Якщо до магазину завозили рулони кремпліну, або ж партію суконь, подружки купували і жартували: "Галина не візьме, вона в однаковому ходити не буде". Я вбрання шила, щоб ні в кого не було такого. І так воно в мене по житті ведеться. 

Пані Галина і сьогодні лишається законодавицею моди

Пані Галина зізнається: чепуритися - це повсякденна її манера, вважає, що жінка завжди має бути стильною, з охайними руками, підфарбованими губками та гарно вкладеною зачіскою. Від жінки не має пахнути кухнею. Вона ніколи не забуває нанести улюблені духи "Ніна Річі", які зять їй привіз із Франції. А в молоді роки дуже любила ризькі духи "Димок".  

Пані Галина і сьогодні лишається законодавицею моди і не лише в одязі, а й в інтер’єрі. Помічає гарні дрібнички і одразу знаходить їм використання.

- Не знаю, звідки в мене беруться ідеї, - каже пані Галина. 

У клубі Галина створює особливу атмосферу: отавою прикрасять сцену – пахне як на справжніх обжинках. А як прикрасять залу бузком – ніби сама весна завітала на свято. Так, кожне свято в Дмитрівському клубі має своє обличчя і свій аромат. 

Галина Посунько з колективом Фото: Із архіву Галини Посунько

Квітів вистачає і на її власному подвір’ї: клумби оздоблені декоративними амфорами. У будинку на стінах – картини, долі - горщики із сухоцвітами, що наповнюють дім солодкими пахощами. Навіть у дрібничках, як от подушечки власноруч по-особливому оздоблені, відчувається витончений смак господині. У такій атмосфері дійсно хочеться співати.

Галина Посунько Ірина Ситнік

Рідний мій краю, живу і співаю… 
Співаю і плачу, що сонце сідає,
Чоло посивіло, 
а душа не вмирає
.

На ці рядки пані Галину надихнув захід сонця, який споглядала з вікна свого будинку. Але супроводжували ці слова нашу героїню все життя. Бо жодного дня не минало, щоб вона не співала. Немає такого дня, щоб не спілкувалася з рідними. Нема вже поряд батьків, забрала доля любого чоловіка, та поряд завжди її родина Карпенків, її діти та троє онуків.

Радіє, що талант родини до пісні і музики перейняли онуки: Станіслав грає на гітарі, Іван перейняв від бабусі манери спілкування – він майбутній дипломат, Дарина грає на фортепіано та має академічний голос. До речі, дмитрівчани мали можливість насолодитися співом Дарини на одному із сільських свят.

Гортає сторінки сімейного фотоальбому Ірина Ситнік

Пані Галина охайними пальчиками гортає сторінки сімейного фотоальбому. Про кожне фото є що сказати. Ось вона у віночку співає в шкільному квартеті, ось заміж виходить, ось на сцені грає. А з цього фотознімку: з палким поглядом у кол’є та хутряній шалі, завитими у морську ракушку пасмами волосся поглядає справжня артистка. 

- Я ще не все доспівала, не всі квіти посадила, - говорить пані Галина. 
Вона вдягає пальто, підфарбовує губи, поправляє зачіску, накидає через плече тоненьку шаль і наспівуючи йде до клубу…

Коментарі:

Останні новини