Валентина Москаленко: "Дім тримається не на землі, а на жінці"

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Коли за двором на лавочці сидять подружжя Москаленків, мимо ніхто не пройде: зайдуть обов’язково поспілкуватися, про справи розпитати, події у світі обговорити. Микола Семенович та Валентина Михайлівна завжди з людьми жили у мирі та злагоді, вік працювали. Микола Семенович працював водієм КАМаза, часті відрядження, робота цілодобова. Та будь-яка дорога була легкою для нього, бо вдома була господинею і берегинею його дружина Валентина. Недарма ж говорять у народі: дім держиться не на землі, а на жінці. 

Приїхала Валентина у село Хороше  після закінчення Павлоградського медичного училища, стала працювати медичною сестрою. Тут і зустрівся красень Микола, а 1 травня 1970-го року й весілля зіграли. Через рік народилася донечка Тетянка, а згодом й Світланка. Коли лише й встигала все Валентина? Дивувалися колеги на роботі та сусідки. 

Вдома – доньки, господарство, разом з ними жила й мама чоловіка та її мама. Тож довелося Валентині Михайлівні ще й піклуватися про стареньких. А згодом, коли нездужала її мама, забрала і її до себе з Харківщини. 

Не пропускали ми жодного огляду

Хорошівська лікарня у 70-х роках була на стадії розквіту. Працювало стаціонарне відділення, було 70 ліжок. Працювала Валентина Михайлівна старшою медичною сестрою. Велика відповідальність лежала на ній за роботу. У колективі поважали її.

А до того ж це були роки бурхливого підйому художньої самодіяльності у всіх трудових колективах. Конкурси, зльоти, фестивалі. Медичні працівники співали, танцювали й грали вистави. Головним лікарем був Паршиков Микола Гнатович. Працівники згадують його як строгого і вимогливого керівника. 

- Не пропускали ми жодного огляду, - розповідає Якуба Галина Дмитрівна. – І робили це з радістю. Молоді були – на все сили вистачало. 

Для нас вона була й наставником, і порадником, і просто старшою подругою

Згадує Галина Дмитрівна перші роки, коли вони майже одночасно прийшли працювати з Валентиною Михайлівною.  У Хорошівській лікарні працювали пологове, дитяче, хірургічне, терапевтичне відділення. Колектив медпрацівників був великим. Валентина Михайлівна була вмілим організатором і в роботі, і в колективних святкових заходах. 

Добрими словами згадують її і молодші колеги, які прийшли працювати пізніше. 

- Для нас вона була й наставником, і порадником, і просто старшою подругою, - згадує Ірина Пойдун. – Ми могли з нею відверто говорити на будь-які теми.

З любов’ю звучатимуть найкращі слова про маму, дружину, бабусю

Коли треба було нам зробити зауваження, вона робила це делікатно, і ніхто ніколи не ображався. Вміла вона об’єднувати колег різних поколінь
Доньки Тетяна та Світлана пишалися мамою, та все ж сумували, коли мама була на зміні, а вони були вдома з бабусею. Про організаторські здібності мами жартують і досі.

- У нас були списки завдань, які ми з сестричкою повинні були виконати до приходу мами, - посміхається Тетяна. – І ми старалися все зробить, щоб нас відпустили погуляти. Бувало, молодша сестра не виконувала своєї частини, а я швидко робила й за нею, аби нас відпустили. 

Доньки розуміли, що треба допомагати вдома. Тато працював багато, він вважав, що у його доньок повинно бути все, а найголовніше – у холодильнику їжа, а в гардеробі – гарний одяг. Тож і доводилося братися батькові за далекі рейси.

Всі із задоволенням люблять приїжджати до дідуся та бабусі

Завжди він знав, що його дружина разом з доньками триматимуть порядок у домі. Для Валентини Михайлівни не було нічого неможливого.  Коли чоловікові треба було закінчити заочну школу, і тут без дружини не обійшлося. Вона сама особисто писала за нього всі контрольні роботи, лише б він отримав атестат. 

Переробивши всю роботу, піднімалися дівчата на драбину і сиділи, вдивляючись вдаль. 

- Що ви там робите? – питала бабуся. 
- Тата виглядаємо! – в один голос відповідали сестрички.

Вони й зараз сміються, згадуючи ці моменти дитинства. Згадують радісні повернення тата з неодмінними подарунками для всіх членів сім’ї. Згадують дівчата із теплом батьківський будинок, найрідніше місце на землі, де завжди було затишно й спокійно. Мудрі мама й тато ніколи не сварилися, піклувалися один про одного, так як зараз піклуються вже доньки про своїх батьків.

Жінка, яка все здолає, вистоїть і не втратить своєї доброти й ласки

Тетяна, незважаючи на відмовляння мами, обрала теж фах медичної сестри, працювала у Васильківській районній лікарні. Світлана не стала медиком, але її син, Максим, навчається в медичній академії. 

Мають Валентина Михайлівна та Микола Семенович чотирьох онуків та двох правнуків. 

Всі із задоволенням люблять приїжджати до дідуся та бабусі. Ось і цими днями збереться у просторих кімнатах  будинку велика родина, і буде тісно у ньому від веселощів, сміху, радості. А нагода для святкової зустрічі неабияка – 70 років з дня народження Валентини Михайлівни.

З любов’ю звучатимуть найкращі слова про маму, дружину, бабусю. Про жінку, яка все здолає, вистоїть і не втратить своєї доброти й ласки.

Саме про ту жінку, на якій тримається дім. Це саме про Валентину Михайлівну Москаленко.

Коментарі:

Останні новини