"Перехожі нам аплодували": як подружжя Смирних весілля святкували у вишиванках і шароварах

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Інна та Роман почали зустрічатися зі шкільної парти. Їхнє кохання пройшло 9-ти річне випробовування, перш ніж вони вирішили стати на рушник. А такого весілля Петропавлівщина ще не бачила: вишиванки, плахта, шаровари.

 З архіву

Познайомилися Інна та Роман ще навчаюсь у школі. Ходили в паралельні класи, щоправда помітили один одного тільки в 9-му. Для дев’ятикласників організували екскурсійну поїздку в Яремче. Чекаючи трансферу на вокзалі Інна та Роман уперше звернули один на одного увагу: довго спілкувалися у потягу дорогою до дому. Але це було лише знайомство: між хлопцем та дівчиною зав’язалися приятельські стосунки, а згодом з’явилися почуття, які переросли у справжнє кохання.

Випускний бал

Десятий клас Петропавлівської школи №2, на носі екзамени, але це не заважало Інні та Роману годинами розмовляти по телефону, а у вихідні поспішати на зустрічі.

Тоді тарифи на мобільних операторах були дорогі, а перші дві секунди - безкоштовні. Тож  я телефонував Інні, швидко питав: як справи, що робиш. І так кілька десятків разів, поки все не розпитаю. Так на тренувалися, що вже за дві секунди могли по два речення сказати

Спілкувалися по стаціонарних телефонах. Коли Романа не було вдома відповідав його батько.

- Телефоную Романові, щоб зустрітися, а його немає й немає, десь на мопеді катається. Разів три телефонувала, тоді вже батько питає: «Може передати що?». Та зустрічаємося з друзями сьогодні на Шатрах, його хотіла запросити, кажу. А батько жартує: «Ну, хоч самому йти замість Романа».

Коли святкували останній дзвоник десятого класу, на ніч селище накрила неймовірна злива. В якусь мить друзі розбрелися, Інна і Роман залишилися одні. Чи то злива так їх зблизила, створивши романтичну атмосферу, чи вже почуття підштовхнули до обіймів, у той вечір вони вперше поцілувалися. І з того часу не розлучалися.

 З архіву

- Це були чудові роки: ми збиралися компанією друзів, їздили в ліс відпочивати, на водоспади, турбази, на річку ловити раків, а потім  до мене вгості. Вдома в моїх батьків є альтанка, там ми частенько засижувалися, бувало на цілу ніч, - згадує Роман.

Після школи Роман вступив до Металургійної академії за спеціальнісю: "Матеріалознавство і термообробіток" ( до речі, зараз працює за фахом на заводі РМЗ і вдома у вільний час майструє з металу шедеври). Інна тим часом вчилася в Павлограді на бухгалтера і чекала коханого.

П`ять років його чекала. Спілкувалися в основному телефоном. Новий мобільний тариф дозволяв по сто хвилин у день розмовляти безкоштовно. Тож Рома спочатку зі свого сто хвилин виговорював, потім витрачали сто хвилин з бабусиного, з дідусевого, з мого мобільного. Чотириста хвилин у день витрачали на розмови по телефону. Нас розділяли 150 кілометрів, але ми й дозвілля разом проводили. Бувало грали в морський бій по телефону, а потім ММС слали один одному, жартома перевіряли, чи  чесно зіграли, розповідає  Інна.

Що їх так єднає, адже Інна та Роман зізнаються: смаки мають різні. І музику різну слухають, кінофільми інакші переглядають, і все ж їм завжди є про поговорити.

- Ми ніколи не мовчимо, завжди є про що поговорити, - каже подружжя. - Нам цікаво разом завжди. Ми і романтичну вечерю при свічах просто без приводу можемо створити. Сюрпризи влаштовуємо один одному. Суперечки якщо й виникають, то не надовго. Не вміємо сердитися один на одного. Це нас і об’єднує.

Роман та Інна зустрічалися дев’ять років. Почали ремонтувати подарований батьками будинок – майбутнє сімейне гніздечко. Та вже омріяли собі донечку Машу.

- У березні я дізналася, що вагітна, радості не було меж. Ми дуже хотіли донечку, а батьки онучку. Ця новина підштовхнула нас до наступного кроку. Батьки нас і раніше підганяли, жартували: одружуйтеся швидше, бо вам за дружка та дружку нікого буде брати. Із наших друзів ми майже останні надумали одружуватися, - пригадує Інна.

2014 рік став переломним для країни. Молодятам хотілося розпочати й своє життя чогось вільного та незалежного, тому вирішили замість білосніжної сорочки та мереживної сукні одягнути у найважливіший для них день українські вишиванки. У магазині побачили ще шаровари, національну спідницю, тож придбали весь комплект убрання. З усього придбаного не вистачало лише чоботів для Романа. Але вихід знайшли: в Олександпопільський будинок культури саме закупили нові сценічнікостюми, там взяли червоні чоботи, які довершили весільні образи молодят.

Про наші ексклюзивні весільні вбрання ніхто не знав. Усі мої друзі побачивши мене у день весілля в українських вишиванці, шароварах та чоботах були здивовані: не розуміли, що відбувається, де смокінг. Питання ставили допоки не побачили Інну в національному вбранні, тоді зрозуміли наш задум.

Коли виходили із РАЦу нам усі перехожі аплодували, фотографували, просилися з нами спільне зробити. Люди нас зустрічали оплесками, вигукували: «молодці». Ми не запланова опинилися в центрі уваги, розповідає Роман.

Весілля подружжя Смирних святкували за українськими традиціями два дні: весело та гучно.

На другий день після весілля молодята переїхали у свій будинок. Створили там затишок та красу власними руками. А 18 грудня їхня маленька родина стала поповнилася: народилася донечка Маша. І любові в родині стало ще більше.

Я так Інну люблю, що хочеться її постійно обіймати, все в ній мені подобається, як жінка, як людина, як подружка вона мені, моя дружина найкраща у світі, зізнається Роман.

- Рома в мене дуже хороший, добрий, ціню його, бо знаю, він не обманить, для нас з Машою готовий віддати все. Сімейне щастя це взаємодопомога, підтримка один одного і ми це маємо, - ділиться Інна.

А всім закоханим Інна та Роман Смирні радять дослухатися свого серця, бо воно вкаже на любов, бути відвертими зі своїми коханими, не боятися крокувати до свого щастя. А ще зауважують: щастя і кохання полюбляють тишу. Тому найріднішими і найдорожчими завжди мають бути чоловік, дружина та діти.

Коментарі:

Останні новини