Інна та Роман почали зустрічатися зі шкільної парти. Їхнє кохання пройшло 9-ти річне випробовування, перш ніж вони вирішили стати на рушник. А такого весілля Петропавлівщина ще не бачила: вишиванки, плахта, шаровари.
Познайомилися Інна та Роман ще навчаюсь у школі. Ходили в паралельні класи, щоправда помітили один одного тільки в 9-му. Для дев’ятикласників організували екскурсійну поїздку в Яремче. Чекаючи трансферу на вокзалі Інна та Роман уперше звернули один на одного увагу: довго спілкувалися у потягу дорогою до дому. Але це було лише знайомство: між хлопцем та дівчиною зав’язалися приятельські стосунки, а згодом з’явилися почуття, які переросли у справжнє кохання.
Випускний бал
Десятий клас Петропавлівської школи №2, на носі екзамени, але це не заважало Інні та Роману годинами розмовляти по телефону, а у вихідні поспішати на зустрічі.
Спілкувалися по стаціонарних телефонах. Коли Романа не було вдома відповідав його батько.
- Телефоную Романові, щоб зустрітися, а його немає й немає, десь на мопеді катається. Разів три телефонувала, тоді вже батько питає: «Може передати що?». Та зустрічаємося з друзями сьогодні на Шатрах, його хотіла запросити, кажу. А батько жартує: «Ну, хоч самому йти замість Романа».
Коли святкували останній дзвоник десятого класу, на ніч селище накрила неймовірна злива. В якусь мить друзі розбрелися, Інна і Роман залишилися одні. Чи то злива так їх зблизила, створивши романтичну атмосферу, чи вже почуття підштовхнули до обіймів, у той вечір вони вперше поцілувалися. І з того часу не розлучалися.
- Це були чудові роки: ми збиралися компанією друзів, їздили в ліс відпочивати, на водоспади, турбази, на річку ловити раків, а потім до мене вгості. Вдома в моїх батьків є альтанка, там ми частенько засижувалися, бувало на цілу ніч, - згадує Роман.
Після школи Роман вступив до Металургійної академії за спеціальнісю: "Матеріалознавство і термообробіток" ( до речі, зараз працює за фахом на заводі РМЗ і вдома у вільний час майструє з металу шедеври). Інна тим часом вчилася в Павлограді на бухгалтера і чекала коханого.
- П`ять років його чекала. Спілкувалися в основному телефоном. Новий мобільний тариф дозволяв по сто хвилин у день розмовляти безкоштовно. Тож Рома спочатку зі свого сто хвилин виговорював, потім витрачали сто хвилин з бабусиного, з дідусевого, з мого мобільного. Чотириста хвилин у день витрачали на розмови по телефону. Нас розділяли 150 кілометрів, але ми й дозвілля разом проводили. Бувало грали в морський бій по телефону, а потім ММС слали один одному, жартома перевіряли, чи чесно зіграли, розповідає Інна.
Що їх так єднає, адже Інна та Роман зізнаються: смаки мають різні. І музику різну слухають, кінофільми інакші переглядають, і все ж їм завжди є про поговорити.
- Ми ніколи не мовчимо, завжди є про що поговорити, - каже подружжя. - Нам цікаво разом завжди. Ми і романтичну вечерю при свічах просто без приводу можемо створити. Сюрпризи влаштовуємо один одному. Суперечки якщо й виникають, то не надовго. Не вміємо сердитися один на одного. Це нас і об’єднує.
Роман та Інна зустрічалися дев’ять років. Почали ремонтувати подарований батьками будинок – майбутнє сімейне гніздечко. Та вже омріяли собі донечку Машу.
- У березні я дізналася, що вагітна, радості не було меж. Ми дуже хотіли донечку, а батьки онучку. Ця новина підштовхнула нас до наступного кроку. Батьки нас і раніше підганяли, жартували: одружуйтеся швидше, бо вам за дружка та дружку нікого буде брати. Із наших друзів ми майже останні надумали одружуватися, - пригадує Інна.
2014 рік став переломним для країни. Молодятам хотілося розпочати й своє життя чогось вільного та незалежного, тому вирішили замість білосніжної сорочки та мереживної сукні одягнути у найважливіший для них день українські вишиванки. У магазині побачили ще шаровари, національну спідницю, тож придбали весь комплект убрання. З усього придбаного не вистачало лише чоботів для Романа. Але вихід знайшли: в Олександпопільський будинок культури саме закупили нові сценічнікостюми, там взяли червоні чоботи, які довершили весільні образи молодят.
Коли виходили із РАЦу нам усі перехожі аплодували, фотографували, просилися з нами спільне зробити. Люди нас зустрічали оплесками, вигукували: «молодці». Ми не запланова опинилися в центрі уваги, розповідає Роман.
Весілля подружжя Смирних святкували за українськими традиціями два дні: весело та гучно.
На другий день після весілля молодята переїхали у свій будинок. Створили там затишок та красу власними руками. А 18 грудня їхня маленька родина стала поповнилася: народилася донечка Маша. І любові в родині стало ще більше.
- Я так Інну люблю, що хочеться її постійно обіймати, все в ній мені подобається, як жінка, як людина, як подружка вона мені, моя дружина найкраща у світі, зізнається Роман.
- Рома в мене дуже хороший, добрий, ціню його, бо знаю, він не обманить, для нас з Машою готовий віддати все. Сімейне щастя це взаємодопомога, підтримка один одного і ми це маємо, - ділиться Інна.
А всім закоханим Інна та Роман Смирні радять дослухатися свого серця, бо воно вкаже на любов, бути відвертими зі своїми коханими, не боятися крокувати до свого щастя. А ще зауважують: щастя і кохання полюбляють тишу. Тому найріднішими і найдорожчими завжди мають бути чоловік, дружина та діти.
