Світлана Гарнадко стала першою старостою у Петропавлівському районі. Посада нова, відповідальна, не має часових меж і просторових також. Треба бути одночасно в усіх селах. А до Петрівського старостинського округу входить 5 сіл: Петрівка, Маломиколаївка, Мар’їна Роща, Катеринівка, Новопичепилівка. Всюди треба побувати, зайти до кожної садиби, розпитати, дізнатися про потреби. А ще – відвідати центральну садибу Миколаївку і донести всю інформацію вірно. "Староста – не кабінетна посада, - говорить Світлана. – Це робота завжди бути з людьми"
Село Маломиколаївка відразу полонило серце Світлани. Знаходиться село у наймальовничішому куточку Петропавлівщини. Річка Самара, зелені пагорби, над селом – Герцова гора, з якої півсвіту видно. Понад горою йде дорога.
- І люди тут особливі – привітні, дружні, щирі, - говорить Світлана. – Тут збереглися кращі сільські традиції – вирішувати все разом, підтримувати один одного. Не торкнулася ще їх байдужість. Пусті вулиці – це не про Маломиколаївку. Завжди бачиш людей біля двору, десь на вулиці, говорять, спілкуються, обговорюють справи.
Світлана Гарнадко
Працювала бібліотекарем в Петрівці. Помітив голова сільради Сікало андрій Іванович , запропонував працювати землевпорядником в сільській раді. Так почала опановувати новий напрям діяльності. Після 9 років праці в сільській раді перейшла працювати в земельний відділ держрайадміністрації. Завідувала загальним відділом. Відчула потребу в нових знаннях - вступила на заочний відділ Бердянського університету менеджменту і бізнесу на спеціальність правознавство.
Працювали в районі разом з Людмилою Гарнатко. Повертаючись з роботи, гаряче обговорювали справи у районі, у своїй сільській раді. У країні розпочалася децентралізація, а у нас все було тихо. Вже чули про приклади успішного об’єднання.
- Своїм ідейним натхненником вважаю Людмилу, - говорить Світлана. – Вона пояснювала переваги децентралізації і безнадію нинішнього стану. Все занепадало, а кошти не виділялися. У сільській раді теж гроші розпорошувалися, а справи йшли на спад. Людмила порадила: подавай свою кандидатуру на депутата сільської ради – будемо щось вирішувати.
Світлана стала депутатом сільської ради. Підібралася активна команда. Це були вже не ті слухняні депутати, які лише піднімали руки за рішення, а насправді нічого не вирішували. Почали писати прохання на районну раду про виділення коштів для ремонту школи. Із третього разу таки дали 100 тис грн.
А далі нам почали відмовляти: ви не одні. Згадують той принизливий стан, коли сільські депутати, мов школярі, стояли на комісії і випрошували гроші для сільської ради. Зрозуміли, що це, певне, останнє, що можна було випросити. Зрозуміли: треба йти у напрямі децентралізації.
За перспективним планом Петрівська сільська рада мала об’єднатися з Дмитрівською. Складність полягає у тому, що протяжність сільської ради – 17 км, і межує вона з Миколаївською та Дмитрівською сільськими радами. Мар’їній Рощі – ближче до Дмитрівки, Петрівці – до Миколаївки, Маломиколаївці – до Богинівки.
Світлана Гарнадко
- Посипалися пропозиції, - згадує Світлана. – Нас кликали всі сусідні сільські ради та Петропавлівка. Петрівка, як багата дівка, мала обрати вигідний для себе варіант. Однозначно всі були проти Петропавлівки: ми вже там були. Обирали між Дмитрівкою і Миколаївкою.
Людмила Гарнатко та Світлана Гарнадко були не єдиними у цьому прагненні. До них приєдналися Микола Кіяшко, Ярослав Бровко з Маломиколаївки, Любов Сокол, Ольга Ачкасова з Мар’їної Рощі, Валентина Скарбо з Катеринівки, Ольга прохода, Антоніна Мишуста з Петрівки. Важко сприймали нове, різні думки були. Висловлювання були іноді й агресивні. А найбільше вражала й ображала байдужість. Старші говорили: а нам все одно як доживати. Деякі відверто глузували і бажали: "Дай Бог вам побитися, а нам подивитися!"
Конфлікти, сесії сільської ради, чергові й позачергові, суди й апеляції. Після роботи об’їжджали села, проводили роз’яснювальну роботу. Поверталися пізно, а вдома, як сказав чоловік Світлани, продовжувалася телефонна сесія. Люди боялися приєднання і звучали такі припущення: "Микольці заграбастають все і не буде ні клуба, ні школи", "Ми залишимося без роботи" , "Тоді на нас взагалі ніхто й копійки не витратить – кому ми потрібні"
Все треба було пояснювати. Активісти склали меморандум, у якому всі ці питання мали місце. Тепер, жартуючи, згадують той факт, коли Любов Сокол, щоранку заходила в шахтарський автобус і проводила інформування. "Прокидаємося і слухаємо!" - говорила вона. По дорозі на роботу до шахти Сташкова шахтарі дізнавалися, що таке децентралізація і для чого вона потрібна.
Після утворення ОТГ Світлана почала працювати в Миколаївській сільраді. А товариші та однодумці наполягали на тому, щоб вона висувала свою кандидатуру на старосту Петрівського старостинського округу. "Треба йти до кінця, - говорили вони. – Не можна лишати все, що нам вдалося відстояти".
- Я до останнього вагалася: подавати чи ні документи, - говорить Світлана. – Знала, що буде непросто. У мене була робота і гарний колектив. А тут треба було все починати заново. Мої рідні теж тривожилися за мене. Мама навіть відмовляла, бо ж знала наскільки це важко.
Все ж вирішила податися на старости. І люди довірили їй свої села. Світлана з гордістю говорить, що жодна людина не лишилася без роботи внаслідок скасування сільської ради. За цей час Миколаївська сільська рада цілеспрямовано вкладає кошти в розвиток Петрівського старостинського округу: зроблено освітлення, відремонтовано дитячий садок, у школі створені умови для навчання першокласників Нової української школи, утеплюється Петрівський Будинок культури. Перелік можна продовжувати. Приємно відчувати, що в центральній садибі піклуються про приєднані території.
А коли люди побачили, що до них ставляться з повагою,відчули свою значимість , стали активнішими, почали працювати задля своїх населених пунктів.
Розповідає староста, як всі разом прибрали сільські кладовища. А в селі Маломиколаївці розчистили від чагарників та смітників майданчик за будинком культури. На суботнику було 47 жителів. Допомогу транспортом надали Микола Мандзюк, володимир Гарнадко, допомагали всією сім’єю Пономаренки (СФГ "Джерело"). Багато було молоді. Дідусь Сивокобильський і той, як побачив, то сказав, що давно такої толоки у селі не було.
Село Маломиколаївка перемогло в конкурсі на краще село і отримало в подарунок альтанку, яку нещодавно доставили в село. У селі 5 криниць, і всі вони будуть оновлені, їх почистили і вже почали робити нові зруби.
- Коли відчуваєш підтримку – хочеться працювати, - ділиться Світлана. – Раніше працювали на голому ентузіазму. Взяти хоча б Будинок культури: холодно, забули коли ремонт робився. А тепер приїхали молоді фахівці, працюють гуртки, діти танцюють, вчаться акторському мистецтву, роблять вироби. У нас тепер є якісне музичне оформлення. Розпочали встановлювати опалення. Культурне життя в нашому окрузі вирує.
Наразі у старости зимові клопоти. Випав сніг, ожеледиця на дорозі. І знову ж вона говорить про те, що Миколаївській ОТГ подбали про зиму ще влітку: закупили сіль, а в селах заготовили пісок. У першу чергу посипали дорогу біля школи і ФАПу.
- Багато зроблено, а ще більше хочеться зробити, - підсумовує староста.
А коли працюється з любов’ю до людей, то все складається добре.
