Григорій Єрьомін: "Все, чого нас навчили наші наставники, ми повинні передавати іншим"

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Невдовзі майбутнім випускникам школи необхідно буде визначитись – куди йти далі. Знання отримані, а от як з вибором? У сьогоднішньому розмаїтті можливостей це вкрай складно, а самостійно визначитись – майже неможливо. А чим керувались ті, хто вже пройшов цей шлях, чи допомагав їм хтось у їхньому виборі і, головне, чи не жалкують вони тепер? Випускник десятого класу 1966 року Єрьомін Григорій Терентійович ділиться із читачами petropavlivka.city своїми думками з цього приводу.

10-й В, фото на згадку. Всі поки ще разом Фото із архіву

Випуск Григорія Терентійовича був особливим тим, що за два роки до нього три середні школи Петропавлівки об’єднали в одну. Всіх учнів і вчителів перевели до школи, що в центрі селища. Крім того, у 1966 році випустили одночасно десяті та одинадцяті класи. І так по всій Україні. Тож він особливо не переймався тим, що і перша, і друга спроби продовжити навчання там, де запланував, були невдалими.

І вже аж після строкової служби, у 1970 році вступив на той факультет, про який мріяв і який свідомо вибрав – факультет обчислювальної техніки. А восени 1976 року, за направленням, прибув у смт Іванків Київської області, де почав працювати на Іванківському приладобудівному заводі.

Як виявилось, цілком орієнтуюся в проблемах шкільної освіти. Окрім значного виробничого стажу маю 28 років педагогічного стажу, є атестованим спеціалістом вищої категорії, і все це, в буквальному сенсі, без відриву від виробництва - стаж напрацьовано на посаді вчителя-сумісника інформатики та обчислювальної техніки.

Запоріжжя. Оглядали Дніпрогес. Фото із архіву

З першого по п’ятий клас Григорій Терентійович навчався у школі, про яку говорили "більшовицька". Все там було добре, але не давали спокою розповіді однолітків з "прогресівської" школи про те, що у них працює радіотехнічний гурток і як там цікаво. А інтерес до радіотехніки у нього з’явився під впливом неодноразово перегортуваних, а у тих місцях, де розумів зміст – то й перечитуваних, підшивок журналу "Юний технік" за 1958 та 1959 рік.

Підшивки ці Григорію подарував двоюрідний брат і відомий у Петропавлівці педагог – Григорій Якович Єрьомін. І ось ці двадцять чотири книжечки, надруковані на папері не найвищої якості, того часу – що сучасна Вікіпедія, стали визначальними для формування його інтересів.  

У шостий клас Григорій вже ходив до цієї школи. Вів радіотехнічний гурток 
Нарубін Володимир Оксентійович. Він саме відслужив строкову службу, служив радистом.

Підбирав радіосхеми, комплектував набори радіодеталей до них і віддавав гуртківцям на канікули з тим, щоб вони це все спаяли, налаштували і принесли після канікул

Для занять гуртка Опашнянський Григорій Максимович, директор школи, виділив кімнату в прибудові до старого приміщення школи, з окремим входом. Володимир Оксентійович поприносив туди всі свої прилади, а головне – військову переносну радіостанцію, в робочому стані, привезену з армійської служби.

Можна лише здогадуватись, що відчували гуртківці, коли півколом стояли біля цієї радіостанції, а Володимир Оксентійович кожному по черзі передавав навушники, в яких витьохкувала морзянка.  Він досить часто їздив до обласного радіоклубу, звідки привозив набори радіодеталей.

Найщасливішими днями були дні перед канікулами. Володимир Оксентійович підбирав радіосхеми, комплектував набори радіодеталей до них і віддавав гуртківцям на канікули з тим, щоб вони це все спаяли, налаштували і принесли після канікул. Фізику у школі викладав Семен Олександрович Баскевич, а класним керівником була Людмила Олександрівна Русаненко. 

На стіні біля його класу, висіла велика таблиця з формулами скороченого множення

Не кожен би відважився, так, як Людмила Олександрівна, щоб унаочнити вивчене, посадити у кузов відкритого вантажного автомобіля, виділеного колгоспом, два десятки семикласників, двох своїх дітей і лише з одним водієм, Василем Івановичем Шевченком, провезти маршрутом: Запоріжжя, Каховка, Асканія-Нова, Генічеськ, Мелітополь і повернути всіх живими і неушкодженими додому з купою вражень від поїздки. 

Якимось чином їй вдалось домовитись, щоб крім огляду греблі, пропустили до машинного залу гідроелектростанції і весь клас спостерігав за роботою турбін. 

Таке не замінить навіть найцікавіша розповідь у класі. Її учні, вдячні Людмилі Олександрівні, за науку, за те, що навчила нас бачити не лише той світ, що у вікні.

Баскевич Семен Олександрович Фото із архіву

У цій школі, у новому приміщенні, був добре укомплектований кабінет фізики. Великі шафи, із скляними дверми і полицями, заставленими приладами. Не було теми, яку б Семен Олександрович не підкріплював наочно. А той матеріал, що він пояснював, доступно і дохідливо, не зрозуміти було просто неможливо.

Ще й досі у пам’яті спливає його характерна вимова (людини, яка в побуті розмовляє російською, а потім переходить на українську). Все сприяло навчанню. Навіть у шкільному коридорі, на стіні біля його класу, висіла велика таблиця з формулами скороченого множення. 

А у шкільній майстерні, де господарював Іван Григорович Ткаченко, був токарний станок по металу, токарний станок по дереву, з десяток столярних верстатів і набори столярних інструментів – добротних, дерев’яних фуганків півметрової довжини, лучкових пилок різного призначення, доліт та стамесок – і все це доповнено  обов’язковим атрибутом таких приміщень – ароматом пиляного дерева.   

На стінах у переході між другим і першим поверхом школи були розміщені репродукції картин відомих художників

Ось так, стараннями таких наставників, почали чіткіше промальовуватись контури його уподобань. У дев’ятому і десятому класі вже навчали у об’єднаній школі, куди ж перейшов працювати і Семен Олександрович. Він одразу завоював авторитет усіх учнів. Ніколи не принижував, але любив пожартувати. Відкритий і доступний – з ним можна було порадитись.

Якось Григорій Терентійович запитав його про "фізтех" того університету, де він навчався. Відповів він зразу, не вагаючись, і чомусь російською: "Это не твоё". 

У ті часи читали багато – Інтернету не було. Старання Віри Іванівни Юрченко нікого не залишали байдужим до літератури. Лише їй притаманними педагогічними методами вона змогла учня, відвертого "технаря", так заохотити до поезії, що Григорій ще й досі пам’ятає усі вірші, які вона задавала вивчати на пам'ять, і навіть пам’ятає, в яких словах вона робила йому зауваження, коли декламуючи біля дошки, він помилявся з наголосом.

Хоче, щоб молоді люди знаходили можливість вислухати його ровесників

Оцінює Григорій, як належне, що з ініціативи Віри Іванівни та її однодумців, на стінах у переході між другим і першим поверхом школи були розміщені репродукції картин відомих художників. Але ж до якого іншого вибору, ніж той що відбувся, могла зорієнтувати випускника навчальна програма школи, повна назва якої тоді була – Петропавлівська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням? 

І ось всім видали атестати, а до випускних атестатів додали ще й характеристики кожного випускника. Написані від руки, на двох аркушах у клітинку, красивим почерком математика – виписувала характеристики наш класний керівник, 

Зубар Зінаїда Олександрівна. Написано було багато і в таких деталях, що Григорій Терентійович й не здогадувавсь, що вона це все помічала. Правда, добру частину позитивних якостей, котрі, були ще в ледь-ледь помітних зародках, вона описала, як уже доконаний факт. 

Розбирався у тонкощах методики викладання предмета, просто копіював стиль викладання свого наставника

Григорій дякує Зінаїді Олександрівні, за її увагу і спостережливість і за  характеристику! 

Двадцять один рік життя минув як один день, на одному подиху. (З 1997 року працював у випробувальній лабораторії однієї установи з Києва, у Іванкові). Впродовж цих двох десятиліть роботи на виробництві він мав щасливу нагоду зустріти надзвичайно цікавих людей – розробників сучасних електронних пристроїв, конструкторів, виробничників, висококласних робітників. Працювалось легко і з інтересом, а все тому, що і робота, і захоплення співпадали. 

Довгий час, після закінчення школи підтримував Григорій зв’язок з Семеном Олександровичем. Якось, перебуваючи у відпустці, Григорій Терентійович зайшов до нього у школу, напросився на урок. Він не змінився. Належав до тих, на кого час не діє. Зайшли до фізичного кабінету. Звернув увагу на порожні полиці, де мало б бути наочне приладдя. На що ж він сумно відповів: "Та ото ж". Я пообіцяв допомогти. 

Все закладене у школі проросло високими досягненнями: мав дві грамоти, від двох міністерств

І невдовзі, тодішній директор школи, Валентина Євдокимівна Шевченко (випускниця нашого, 1966 року, Валентина Скляр), відрядила Семена Олександровича на автомобілі, у Іванків, за обіцяним. Тож Григорій з дружиною, на жаль, вже покійною, теж його ученицею, мали нагоду привітати свого вчителя у себе дома, посидіти за родинним столом, поговорити.

А наступного ранку, вантажний автомобіль, завантажений приладами, які завод передав у якості шефської допомоги школі, попрямував до Петропавлівки. 
Вміння доступно пояснити складне від Семена Олександровича перейшло і до його учнів. На початку моєї педагогічної кар’єри, про яку ми згадували вище, поки ще Григорій Терентійович розбирався у тонкощах методики викладання предмета, просто копіював стиль викладання свого наставника.

Навіть його характерні вкраплення коротеньких жартів при поясненні, коли він помічав, що аудиторія вже не сприймає матеріал і необхідна пауза. Таким ми  і пам’ятали Семена Олександровича – з іскоркою у очах, із посмішкою і завжди у русі.

Поради наших вчителів-наставників були такими ж вагомими та цінними, як і поради батьківські

Все закладене у школі проросло високими досягненнями: мав дві грамоти, від двох міністерств. Одну – від Міністерства авіаційної промисловості, до якого відносився завод, другу – від Міністерства освіти України. Виробнича грамота – за організацію серійного виробництва електронних приладів, на той час важливих, але Григорію цінніша та, освітянська. Її він отримав за досягнення  учнів на обласних олімпіадах з інформатики. 

Те, чого нас навчили наші наставники, ми повинні передавати іншим. Так має бути, інакше не буде прогресу. А ось про що думає вчитель, поки його учень розв’язує завдання: "Здогадається сам, чи доведеться трохи натякнути?.. При поясненні цієї теми він помітив, що не всі зрозуміли – продивився конспект уроку, цю тему потрібно переписати детальніше… А ось тут він постарався – цей матеріал я рекомендував як додатковий, а він орієнтується – значить цікавиться". 

Григорій Терентійович хоче, щоб молоді люди знаходили можливість вислухати його ровесників. Кожен з них – особистість, кожен з них пройшов шлях, за який не соромно, і сьогодні вони шановані мешканці Петропавлівки та інших міст і сіл України, кожен з них підтвердить, що поради наших вчителів-наставників були такими ж вагомими та цінними, як і поради батьківські.

Коментарі:

Останні новини