Сонця не видно за хмарами чорного, густого, їдкого диму. Земля випалена, повітря наповнене смородом. Людські істоти щось спалюють на вогнищі. Океан… він не приносить прохолоди й свіжості, бо скільки сягає зір – заповнений нечистотами, пластиком, різним сміттям.
На Землі не чути дитячого сміху, тому що через складну екологічну ситуацію жінки не можуть народжувати.
На жаль, це не цитата з фантастичного роману. Це Ангола, узбережжя Атлантичного океану, де розміщене найбільше сміттєзвалище країни, на якому живуть люди в 2018 році.
Сумно визнавати, але це може трапитися й з моєю країною. Проаналізувавши ситуацію, яка склалась в Україні, я зрозумів, що часу гаяти не можна. Ми можемо дійти точки неповернення.
Фото з конкурсу
Тож що я, учень 9 класу, можу зробити для покращення екологічної ситуації? Що може зробити кожен свідомий громадянин?
Посадити дерево, прикопати, а не спалити опале листя, сортувати сміття.
Це прості речі, які допоможуть природі. Ще з сьомого класу я беру участь у проекті "Компола".
Тепер усе опале листя, харчові відходи з шкільної їдальні складаємо до спеціального контейнера, де за допомогою бактерій та дощових каліфорнійських черв’яків відходи перетворюються на компост, яким ми підживлюємо шкільний розарій.
У цьому році організували в школі сортування сміття. На кожному поверсі поставили контейнери з надписами: "для пластику", "для паперу", "для харчових відходів", "для батарейок". Один раз на місяць усе це здаємо до спеціальних пунктів прийому. Хоча це і невеликі гроші, але значна допомога природі. Учні школи з першого класу вчаться сортувати сміття та привчають до цього батьків.
Природа нам кричить: "Люди! Схаменіться, поки не пізно!" Чи, може, вже пізно? Можливо, наші онуки будуть жити на мертвій планеті? Чи не будуть? Відповідь за кожним із нас.
Максим Цимбал, учень 9 класу Петропавлівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2,
переможець VI Всеукраїнського екологічного конкурсу
