Розкіш, релігія, колоритні звичаї: чим вразив Туркменістан родину з села Хороше

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter

Сейді (колишній Нефтезаводськ) — місто в Лебапському велаяті Туркменістану. Населення — 21 160 осіб. Розташований на околиці Заунгузських Каракумів, на 70 км на північний захід від Туркменабада (колишній Чарджоу) на лівому березі Амудар’ї. Біля міста знаходиться великий пагорб і штучне озеро. Проходить автодорога Сейді — Репетек. 

Нефтезаводськ виник в 1973 році у зв'язку з будівництвом нафтопереробного заводу. Був селищем міського типу в Дейнауському районі Чарджоуської області Туркменської РСР, СРСР. 

23 серпня 1990 року Нефтезаводськ був перейменований в Сейді, на честь туркменського поета і патріота Сейітназара Сейді, і отримав статус міста.
У місті знаходиться Сейдинський нафтопереробний завод, бавовнопрядильна фабрика, завод залізобетонних конструкцій.

Подружжя Олександра та  Ірини  Пойдунів вперше побували в Туркменістані восени 2015-го. Тоді вони приїхали на весілля доньки.  Туркменістан вразив красою, розкішшю, душевністю. Ахмет та Зіяда – свати – зустріли як дорогих гостей 

Ірина Пойдун

З того часу щороку приїздять вони в гості до доньки й родини, багато нового дізналися і побачили, а країна продовжує дивувати. 

Туркмени навчаються в Україні в різних вишах. Навчатися у нас для них дешевше, аніж в себе на батьківщині. Після закінчення навчання вони повертаються додому й здають іспити, щоб підтвердити свої знання із спеціальності, яку вивчали. Для навчання обирають Полтаву, Харків. 
У Туркменістані зустрічали також українців: шлюби між туркменами й українцями – не рідкість.

Найперше, що вразило Пойдунів, - гостинність і щирі стосунки між всіма членами родини. Великими родичами вважають й двоюрідних і троюрідних. Сім’ї великі, і всі живуть дружно, допомагають один одному. У сватів у сім’ях по 9 братів і сестер.

І кожен з них чекав гостей з України як своїх особистих рідних. За першу поїздку сватів запросили відвідати братів і сестер у всіх ближніх населених пунктах. І в кожній оселі чекали їх як довгоочікуваних гостей. Для них збирали всю рідню, накривали щедрі столи. І хоча цього разу Ірина та Олександр  приїхали вже вчетверте, - всі рідні все так же чекали їх у себе вдома.

Ірина розповідає:

- Для того, щоб дізнатися про країну, треба обов’язково відвідати її.  Тут сповідують іслам, але ми не відчули неповаги до інших релігій. Як сказав один із стареньких: у тебе на руці п’ять пальців, і в мене – п’ять. Нас створив один Бог. Віряни відвідують храм, дотримуються мусульманських звичаїв, але не фанатично. Садака – добровільна жертва вдячності Богу.

Коли син повертається зі служби в армії, батьки організовують великі обіди для рідних, близьких, сусідів. На цих обідах буває близько 100 чоловік. На столі – м’ясні страви, солодощі, але без спиртних напоїв. Таким чином вони виражають свою вдячність Богу. Такі ж обіди проходять і коли діти закінчують навчання. 
Туркмени з повагою ставляться один до одного і до старших себе: навіть, коли людина старша всього лиш на рік, до нього звертаються на Ви.

Особливо шанобливе ставлення до жінки. Образити жінку – великий гріх. Чоловіки не вважають роботи по приготуванню їжі несвоєю: вони відмінно справляються з цією справою. Вміють все робити. У дружини основне призначення – виховувати дітей. Вона, звичайно, готує страви. Але всю ту ж роботу може виконувати й чоловік. Особливо це страви з м’яса.

Полат, приїжджаючи в гості до батьків нареченої Юлі, завжди готував страви туркменської кухні і  ділився особливостями приготування з ріднею. Скуштували тоді і плов Полата, і манти. Навіть простий гарбуз, тушкований зі спеціями,  був дуже смачний.

Відзначає Ірина, що на великих родинних святах туркмени дуже люблять танцювати. Особливо гарно це роблять чоловіки. Навіть, коли звучать сучасні пісні, вони в сучасних ритмах використовують елементи національного танцю. 

- Вміють святкувати! – ділиться спостереженнями Ірина. – Мимоволі милуєшся видовищем свят. Тут і пісні, і танці. І весела задушевна розмова. А ще – це люди з тонким почуттям гумору. Треба лишень побачити, як вони вміють по-доброму один над одним і над собою покепкувати і з усмішкою поглузувати. Свята перетворюються на колоритне дійство із дотриманням звичаїв та обрядів. 

Довелося побувати Пойдунам на врочистостях, коли відбувалася посвята в дідусі й бабусі. Брату свата було 70 років, коли він одружив наймолодшого сина. Це й стало причиною свята: всі діти стали дорослими і самостійними. На свято покликали всіх рідних, дітей зі своїми сім’ями – всього до 200 чоловік. 

- Ми як зачаровані споглядали за ходом свята, - говорить Ірина. – все було дуже зворушливо й велично.

Побували українці і в туркменській школі. Всього у Сейді три школи – по 1000 учнів у кожній. Строго дотримуються шкільної форми. Національний головний убір – тюбетейка – повинен обов’язково бути присутнім. 

Вчитель – людина шанована і його авторитет беззаперечний. Коли учень прийшов до школи без форми, вчитель має право його покарати.
У Турменії – культ їжі. Кожна їдальня за асортиментом нагадує ресторан. Тут можна завжди недорого і смачно перекусити. Багато цікавинок є. Ось, наприклад, солена абрикосова кісточка, яка за смаком нагадує горіхи. Багато сухофруктів. Фініки, ізюм – завжди на столі. З ізюмом можуть просто пити чай. 

Вирощують бавовну

Смачна халва з кунжуту  - білого кольору, ароматна. У кожної господині багато посуду – адже родинні застілля дуже часто. Подарували батькам чайник із сплавів кольорових металів, який можна ставити на відкритий вогонь. Чай особливий у ньому.

Поля невеликі, але всі зрошуються ариками. Вирощують тут бавовну, яку переробляють на місцевому бавовняному комбінаті. Тут зять Полат працює помічником головного бухгалтера. За нитками приїжджають з різних куточків. Бувають тут і автомобілі вантажні зі Львова, Херсону, Полтави – закуповують бавовняну нитку, а вдома вже з неї виготовляють тканину.

У місті порівняно недорого можна купити штапель, ситець. У моді одяг з натуральних тканин. Як і українці, туркмени люблять яскраві хустки.
У подарунок Юля привезла для усіх дівчат вишиванок. Вони їх цінують як дорогоцінну річ. А в селі Хороше вже багато в кого є хустки та сукні з туркменської тканини. 

Дівчата, які шиють для себе самі і вишивають на машинці узори, до туркменських мережок почали додавати й українські мотиви. Так люди єднають культури, цінуючи кожну, збагачуючи новим змістом та красою.

 

Коментарі:

Цікаві матеріали наших партнерів

Останні новини