14 лютого в Петропавлівці відбулася зустріч воїнів-інтернаціоналістів. Вони зустрілися через 32 роки після виведення радянських військ з Афганістану.
Віктор Лисенко, миротворець
25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва Кремля змінити очільника Афганістану. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну, що триває досі.
Воїни інтернаціоналісти - зустріч
Минуло 32 роки з моменту виведення радянських військ з Афганістану. Щороку воїни-афганці Петропавлівщини збираються разом. Приходять до обеліску воїнам-інтернаціоналістам: згадують хлопців, які назавжди лишилися на війні, серед них четверо наших краян – Віктор Данюков, Олексій Сахно, Валентин Чубас, Віктор Шевченко. Ось і цього року воїни несуть до обеліску червоні гвоздики, віддають шану тим, хто віддав своє життя виконуючи інтернаціональний обов’язок.
Покладання квітів до Обеліску
З Віктором Лисенко, воїном-інтернаціоналістом, ми зустрілися в музеї Афганської слави. Він і про музей розповів, і спогадами поділився.
Вітрина в музеї з речами воїна Григорія Лисенка
У цій кімнаті затишно, бо тут живуть спогади, молодість. Це музей Афганської слави, власноруч створений самими воїнами-афганцями, тут щороку вони збираються. Дружні обійми, вітання і спогади: згадують і хороше, й сумне. На війні було все.
Обеліск загиблим воїнам-інтернаціоналістам Петропавлівщини
- Роки вже не ті, а на цих світлинах ми молоді та жваві, – згадує армійські роки Віктор Лисенко. – Навіть на війні ми були легкі на підйом, не знали страху, раділи кожній вісточці з Батьківщини. Особливо, коли отримували листи, це не передати, яка була радість! Сьогодні для нас свято, бо ми, нехай і один раз на рік, але збираємося й бачимося.
Одяг афганістанців
Зізнаються наші герої, що намагаються збиратися частіше, але життя складне, у кожного свої турботи. А в музеї час повертає їх молодість, безтурботний вік, який припав на часи війни.
Зустріч в музеї Афганської слави
- Безтурботний вік був: ми – в армії, а хотілося всього побачити, спробувати, відчути. Пам’ятаю, побачив уперше, як ростуть апельсини та гранати на деревах. Це була диковинка. Часто з хлопцями перелазили через паркани, рвали з дерев екзотичні фрукти. Все було, – згадує Віктор Лисенко.
Зустріч 14 лютого традиційно відбувається в музеї Афганської слави
Музей чоловіки наповнили фотознімками, речами, які лишилися з Афганістану. Проте не всі охоче діляться спогадами, адже то була війна, а вони, молоді, мріяли пожити в мирі, без зброї, без обстрілів та підривів смертників, без руйнування.
Спогади нетлінні - в музеї Афганської слави
- Багато хто після війни закрилися в собі. Багато роз’їхалися по всім країнам колишнього Союзу (Росія, Прибалтика, Білорусь). Я стараюсь зібрати фотознімки: пояснюю, що це пам'ять. Ось отримав ще чотири нові фотознімки, які залишаться в музеї. Мріємо створити книгу пам’яті. А поки що музей Афганської слави – наш рідний куточок, ми приходимо сюди самі, приводимо друзів, були тут побратими з Києва та Нікополя, – розповідає Віктор Лисенко.
Зустріч у музеї Афганської слави
До музею чоловіки принесли навіть свої армійські форми, нагороди, листи. Все для того, щоб передати спогади наступним поколінням. Щоб не забували. Литвиненко Сергій подарував музею свою гітару, з якою не розставався в Афганістані. Пісні про Афганістан знають і співають всі. Їх привезли з собою додому після демобілізації.
На зустрічах обговорюють спільні питання
Вже на рідній землі воїни-інтернаціоналісти нашого краю збиралися разом на Міжнародному фестивалі солдатської пісні «Перевал» та Всеукраїнському фестивалі солдатської пісні «Афганський вітер», який був створений до дати вводу військ в Афганістан.
Музей Афгарської слави
- Зараз карантин, всі фестивалі скасовані. Загалом ми відвідали 20 фестивалів, дуже було цікаво: приїздили побратими з Москви, Білорусі, Прибалтики. Ми збиралися великими групами, їхали автобусом на фестивалі. «Афганський вітер» – це незабутні зустрічі. Афганська пісня для нас особлива – тематика афганської війни, пісні, що об’єднали часи та епохи, слова що висловлюють те, про що говорити не в силах, – ділиться спогадами Віктор Лисенко.
Покладання квітів до Обеліску
Ще трішки про музей. Тут затишно, як вдома: навколо фотознімки, ніби ти гортаєш татків армійський альбом, листи, які солдати писали своїм рідним та безліч речей, всі комусь належать. Звісно, ті речі, які нагадують про війну.
Директорка історико-краєзнавчого музею з воїнами-інтернаціоналістами
- Цей стенд присвячений моєму брату Григорію Лисенко. Він був у першій хвилі відправлених на війну в Афганістан. В Афганістані брат був тяжко поранений. Куля, яка забрала його життя, теж зберігається в музеї. Лишився в мене на пам'ять і його єдиний фотознімок. А це його нагороди. Нагороджений брат орденом «За мужність». Оцей лист він мені написав, я ще малим був, учнем 7 класу. У листі брат намалював БТР і написав: «Ось, Вітя, БТР для тебе з Божою допомогою намалювали». А згодом я два роки в армії на такому ж БТР проїздив. В інших були танки, «Тигри», а в мене БТР, – розповідає наш герой.
У музеї зберігаються особисті речі миротворців
Стенд із афганською технікою також є в музеї. І все ж найцінніші спогади – фотознімки. Певно, кожна родина має вдома армійський альбом татів чи дідусів. Оформляли їх вручну, обклеювали, вклеювали фотознімки, ті найцінніші, які пересилали в конвертах додому. Часто листи не доходили до рідних. Щось приходило, щось не доходило.
Фотознімки - найцінніші спогади
14 лютого воїнів-інтернаціоналістів привітали зі святом, солдатські пісні, у виконанні артистів та аматорів Петропавлівського Будинку культури, знову змусили й плакати, й радіти, й згадувати.
