Учениця 11 класу Дмитрівської школи Валерія Каніболоцька згадує, про що мріяла у дитинстві, і як її мрії змінювалися.
Пам'ятається, що в дитячому садочку я мріяла стати продавчинею. Зараз навіть пояснити собі не можу того бажання. Потім стала ученицею, і ми разом із подружками почали відвідувати гуртки нашого Дмитрівського Будинку культури. Ми танцювали, співали, грали в різних виставах, виступали на концертах.
Мені подобалося виходити на сцену, оплески глядачів і захоплювала творча атмосфера підготовки до свят. У нашому Будинку культури було багато заходів, ми із задоволенням приходили сюди у вихідні дні. Директор Будинку культури Тетяна Петрівна Конюшенко радо зустрічала нас і знаходила для кожного роль в інсценізаціях, пісню чи вірш для концерту
Моя мрія набула інших обрисів – це була сцена. Я стала розуміти, що для того, щоб виходити на сцену, треба багато працювати і удосконалювати свої вміння. Дуже хотілося співати, і я почала навчатися у м. Павлоград у керівника ансамблю «ТОІС» Сергія Соболя.
В 2013 році у нас в Будинку культури вперше провели конкурс "Міні Міс Дмитрівка". Учасницями стали майже всі дівчатка. А я здобула в цьому конкурсі перемогу. Це був щасливий день. Мене вітали найрідніші і друзі. А я надзвичайно пишалася своїми нагородами. Та я знала, що до справжнього успіху в житті мені дуже й дуже далеко. Маленька перемога дала поштовх до самовдосконалення.
Із 5 класу я почала навчатися грі на гітарі в Петропавлівській музичній школі, моїм керівником була Реброва Радана В'ячеславівна.
Через два роки я знову взяла участь у конкурсі. Конкурс називався «Дівчина Краса», він проходив у селі Миколаївка, учасницями були дівчата з Першотравенська, Миколаївки, Дмитрівки. Розширилися межі, стали важчі завдання. У цьому конкурсі я посіла ІІ місце.
Конкурси дають змогу порівняти себе з іншими. Це не лише свято й успіх. Це мотивація для руху вперед. Я зрозуміла, що творчість є невід'ємною частиною мого життя.
Далі були конкури «Спадщина» в Петропавлівці, «Зефір» в Першотравенську.
Несподівано для себе у 9-му класі захопилася виготовленням квітів із гофрованого паперу. Творити декоративно-вжиткові композиції виявилося теж цікаво. Згодом це вже були подарункові букети, солодкі та солоні. Ідеї знаходила в Інтернеті, знаходила власне рішення, то й вироби виходили оригінальними.
Я зрозуміла, що творчість не має меж, тому треба багато вчитися та експериментувати.
Цього року я закінчила музичну школу. Мої здібності дають змогу брати активну участь у всіх шкільних заходах. У нас дружний клас – 23 учні. У кожного своя мрія. А поки що ми усі разом навчаємося і намагаємося бути прикладом для молодших школярів. Нам у цьому допомагає класний керівник Марина Бараненко.
Про що я мрію зараз? Через рік стати студенткою! Щоб здійснити свою мрію, я старанно готуюся до ЗНО.
Майбутню професію я ще не обрала, але знаю, що вона обов’язково буде пов’язана із творчістю.
