Із Василем Вірастюком – українським силачем, двократним чемпіоном світу, дворазовим володарем звання «Найсильніша людина світу» 2004, 2007 років мала змогу поспілкуватися під час змагань на Чугуєво-Арені. Тож для наших читачів розповідаю, про цікаві сторінки життя богатиря та що він рекомендує спортсменам.
Ірина Ситнік та Василь Вірастюк - розмова
- Пане Василю, раді вітати Вас на Чугуєво-Арені. Сьогодні в невеличкому селі на Межівщині зібралися Ваші прихильники з трьох сусідніх районів. Як Вам атмосфера та що для глядачів приготували силачі?
В. Вірастюк
- Ми трішки поблукали, коли їхали до вас, навіть у якийсь момент подумали, чи туди ми повернули, адже нам обіцяли гарний стадіон, а навколо лише спустошення та бездоріжжя. А потім доїхали до Чугуєво і дійсно здивувалися, ми дісталися до мальовничого містечка Чугуєво. Приємно вражені побаченим. А для глядачів сьогодні підготували показовий виступ і майстер-клас. Наша програма розрахована так, щоб мали можливість позмагатися з богатирями місцеві спортсмени. Богатирі спочатку показують вправи, як їх робити. А потім бажаючі спробують свої сили, позмагаються. Звісно, вага для місцевих жителів та богатирів буде відрізнятися.
- У підготовці до змагань, ваші хлопці виносили багато важкого реманенту, а ще підготували техніку – два потужні трактори та комбайн. Ми побачимо, як ця техніка рухатиметься?
В. Вірастюк
- Вага, наприклад, однієї такої шини, яку ви бачите, 320 кілограмів. Так, вони будуть задіяні в змаганнях. Нам підготували комбайн та трактори, а якщо підготували, значить наші хлопці намагатимуться їх протягнути.
- Молоді спортсмени із захватом спостерігають за богатирями, що б Ви порадили тим, хто починає займатися важкою атлетикою?
В. Вірастюк
- Вони вже почали займатися спортом – це перший крок. Другий крок – не зупинятися на досягнутому. Це найважливіше, бо часто буває так, що спортсменів, які підростають, ми їх втрачаємо, вони починають займатися чимось іншим. Я раджу не зупинятися, ставити собі цілі. Навіть, коли цілі здаються недосяжними, не здаватися: тягнутися і бити свої власні рекорди, працювати на максимум. Звісно, якщо людина задалася ціллю бути саме професійним спортсменом. Якщо ми говоримо про фізичну культуру, то цим не пізно займатися ніколи. Зусиль вже звісно не потрібно, просто треба виділяти час. Тричі на тиждень активно займатися: хтось полюбляє перекладину, хтось бруса, хтось ходить до тренажерної зали, головне – системність.
- Якщо вже заговорили про цілі та рекорди, який Ваш рекорд, що найбільше запам’ятався?
В. Вірастюк
- Із вражаючого: 2003 року протягнув п’ять трамвайних вагонів загальною вагою 101,5 тонн. Таку ж вагу тягнули наші богатирі (у парі) минулого року, але вони це робили вдвох і робили трішки в інший спосіб. У моєму випадку, я запрягався в лямки, переді мною була спеціально зварена драбина. За допомогою цієї драбини, тримаючись руками та впираючись ногами, тягнув за собою трамвай. Сьогодні богатирі тягтимуть трактори та комбайн. У них є спеціальні упори, де можна сидячи закріпитися ногами, руками тягтимуть канат, який прив’язаний до самого рухомого складу. Тобто ці способи різні, їх не порівняти, але у будь-який спосіб працюють усі групи м’язів.
- Коли Ви почали займатися важкою атлетикою?
В. Вірастюк
- Це були перші класи школи. Вже в другому класі я почав займатися спортом. Спочатку я шукав себе у декількох видах спорту. В третьому класі вже організувався. Мій старший брат Роман відвів мене в технікум фізичної культури, познайомив зі своїм тренером. І от з третього класу я серйозно почав готуватися та тренуватися, як легкоатлет у штовханні ядра. Тренеру вдалося мене настільки захопити, що я із самого дитинства ріс із думкою – хочу бути олімпійцем. Це мене мотивувало.
- В якому році стали чемпіоном?
В. Вірастюк
- Саме в тому виді спорту, в якому тренувався, чемпіоном не став. 16 років тренувань та виступів, як легкоатлета-штовхальника ядра, я досягнув високих результатів, зокрема, був майстром спорту міжнародного класу, членом Національної збірної України з легкої атлетики. Але на піку своєї форми вирішив поміняти спеціалізацію і зайнявся іншим видом спорту, в якому виборов звання найсильнішого.
- Як ставитеся до жінок-легкоатлеток? Чи мускули – це все ж чоловічі привілеї?
В. Вірастюк
- На мою думку, це все чоловіча справа. І наша Федерація не розвиває жіночий напрям, хоча нас часто запитують саме про жіночі змагання. Якось намагалися один сезон провести жіночі змагання, але, як на мене, це виглядає трішки неестетично. Це великі навантаження, жінки мають бути красивими. Наша федерація називається «Стронгмени», тобто сильні чоловіки.
- У Вас чимало нагород та виборених звань. Яка з нагород для Вас найцінніша?
В. Вірастюк
- Усі цінні, усі особливі, бо кожна нагорода – це частинка всього мого загального успіху. Звісно є нагороди, які давалися легше, є такі, що давалися дуже важко. Але вони всі цінні для мене. Можна відзначити Кубки, які виборов на Чемпіонатах світу, вони, мабуть, найвагоміші, бо все ж це звання «Найсильнішої людини світу».
- Ви є уособленням козацької сили українського народу і Вас вважають найсильнішою людиною світу. Що для Вас значить це звання?
В. Вірастюк
- Насправді, це глобальне питання. Свого часу я став Найсильнішою людиною світу – це було 2004 року. Підтвердив це звання 2007 року. Але чимало наших спортсменів є Найсильнішими. Наприклад, Віталій Герасимов вигравав Чемпіонат світу і визнаний Найсильнішою людиною світу в категорії 110 кілограмів. Тобто чимало спортсменів займаються цим видом спорту, і у різні роки, у різних вагових категоріях ставали Чемпіонами світу.
- Окрім того, що Ви спортсмен, Ви ще неперевершений актор. Які фільми Вам припали найбільше до душі, а можливо якась роль відображала Вашу особистість?
В. Вірастюк
- Можу відзначити два фільми, ролі в яких мені далися легко – це роль Велета у фільмі «Іван Сила» 2013 року і роль Кабана в сімейній комедії «Пригоди S Миколая» 2018 року. Ці персонажі мені імпонували. В «Іван Силі» це був цирковий боєць, але він – фактично спортсмен. Мені, як актору, нічого не треба було вигадувати. То у фільмі «Пригоди S Миколая» – ніби негативний персонаж, але кумедний і там можна було пограти, і трішки навіть подуркувати. Мені це дуже зайшло, весела була робота, багато дітей задіяно в фільмі, а з дітьми хоч і складно, але цікаво працювати. Я не боюся бути кумедним, навпаки, зауважу, що немає чого робити в кіновиробництві, якщо не пробувати себе в різних ролях.
- Ви ще активний громадський діяч. Берете участь у соціальних проектах. Чи погоджуєтесь на всі пропозиції від рекламодавців та організаторів проектів?
В. Вірастюк
- Ці речі я дуже фільтрую. Мабуть, у 90 відсотках запропонованих проектів не беру участі. Це ще й пов’язано з тим, що не можна бути всюди, де тебе кличуть та хочуть бачити. Неважливо чи це соціальна реклама, чи комерційна, мають бути межі. Для мене поява у 2-3 проектах достатня. Не можна одночасно бути рекламним обличчям багатьох проектів. Моє обличчя з’являється там, де проводяться важкоатлетичні турніри. Є деяка комерційна реклама та анонси кінофільмів за моєї участі. І мені цього достатньо. Я не погоджуюсь на все, що пропонують. І я поза політикою. Бачимо останнім часом, коли людина займається своєю справою, і дуже добре займається, тому не варто йти в політику, там все складно і заплутано.
- Чи погодитесь, що українці – найсильніша нація у світі?
В. Вірастюк
- Думаю, так і є. Українці неодноразово виборювали звання «Найсильніша людина світу». Ми чотири рази в командному заліку виборювали звання найсильніших, а в нашій Федерації понад 100 професійних спортсменів. Потрібні ще перемоги, утримувати звання Найсильнішої нації. Будемо працювати далі.
