Шановна редакція "Степової зорі" та сайту Petropavlivka.city! Зробивши нещодавно операцію на серці, маю на душі невгамовний, пекучий біль. І цей біль не від хірургічного втручання. А від безвідповідального, непрофесійного ставлення медичних працівників нашої районної лікарні до своїх же пацієнтів.
Не можу витримати болю і ділюся з вами та вашими читачами, бо впевнений, що моя історія вже траплялася у районі неодноразово.
Паперові рецепти вже не діють, а електронні – ще не запрацювали
Електронні рецепти
Третій місяць поспіль я не можу здати аналіз на холестерин. Мені цей аналіз робити приписано обов’язково щомісяця. Та мені говорять в центральній лікарні, що немає фінансування. І прямо заявляють: йдіть в платну клініку. Але ж ця послуга мені гарантована договором, який я укладав із сімейним лікарем. За рахунок цього договору аналізи повинні бути безкоштовними.
Раніше сімейний лікар надавала мені безкоштовне направлення. Тепер чую, щоб я йшов до платних спеціалістів, бо в районній лікарні аналізів таких не роблять. Чому я повинен йти до платного, коли маю право скористатися безкоштовною послугою.
Біда і з доступними ліками. На початку березня цього року ходив я в різні аптеки. В яку не зайду, всюди одне і теж: вже закінчилися гроші, чекайте наступного місяця. Наступного разу приходжу – вже електронні рецепти. З першого квітня запрацювали в Україні електронні рецепти. А в нашому районі до сих пір не діють. Виходить, паперові рецепти вже не діють, електронні – ще не запрацювали, точніше, медики не навчилися з ними працювати.
Виникає думка, що платні послуги введені для того, аби люди платили за гарантовані їм державою безкоштовні послуги.
Розумію, якби я сам особисто захотів зробити аналізи, але ж мені необхідно їх отримати обов’язково, за медичним приписом. На сьогодні це четвертий місяць, коли не можу зробити потрібну процедуру. А мені це вкрай потрібно, бо нещодавно переніс операцію на серці. Мені життєво важливі відповідні аналізи на холестерин.
У мене інфаркт, а мені поставили діагноз "остеохондроз"
Пекучий біль в грудях
Обурення накипіло настільки, що терпіти несила. Тому і звертаюся до нашої районної газети, бо скаржитися більше нікому, те що я живий після "лікування" районних медиків - просто диво.
23 березня 2017 року відчув нестерпний пекучий біль в грудях. Поїхав на швидку до ЦРЛ. На швидкій розказав, що дуже пече біля серця, руку тягне, аж судомить. Мене направили до сімейного лікаря. Кажу їм, що мій лікар в Новоселівці, повертатися далеко. Направили до сімейного районної лікарні. А там черга. Вистояв чергу. Хоча на швидкій бачили мій важкий стан. Не пам’ятаю, навіть, як і витримав.
Сімейний лікар відіслала мене зробити кардіограму та аналізи. Я все зробив, знову прийшов до сімейного. Вона подивилася, спрогнозувала у мене остеохондроз. Пообіцяла, що отримаю направлення до кардіолога. До всього цього виписала ліків на 1000 гривень, які, звісно, я придбав. Порекомендувала їхати додому.
Дістався я свого дому у Вереміївку. Відчуття було таке, немов зараз помру: біля серця пече, руку тягне, стає ще гірше. Викликав швидку допомогу. Півтори години чекали на їхній приїзд, але вони не приїхали.
За цей час зателефонували доньці та зятю у Першотравенськ. Приїхали вони і забрали мене до міста. Зять запідозрив у мене інфаркт, подивися на зроблену кардіограму і стверджено сказав, що так воно і є. Обурення не було меж, бо в районній лікарні цього не виявили.
Зробили операцію на серці
У Першотравенську я лежав два тижні в реанімації, потім у відділенні. Перевели в обласну лікарню імені Мечникова. Там порекомендували негайно зробити операцію.
В обласному кардіоцентрі зробили мені операцію на серці. Розрізали грудну клітину, зробили шунтування. Одним словом, врятували мене. Після операції я пішов на лікарняний, потім у відпустку. На час лікування сказали, щоб відвідував сімейного лікаря у своїй районній лікарні.
Приїжджаю до неї знов. Всі відвідувачі бачать, що я в післяопераційному бандажі, але чергою ніхто не поступається. Стою в черзі. Зараз смішно, та, як говорять, пробрався до лікаря. Сімейний говорить: "так, я Вас пам’ятаю, Ви ж відмовилися від госпіталізації". Я здивовано відповідаю: як я міг відмовитися, коли відчував себе вкрай погано.
Розказую їй, що навіть інтерни, які приходили в обласній лікарні оглядати мене, одноголосно визначали у мене інфаркт, а вона тоді мені поставила діагноз "остеохондроз". Від людей пізніше довідався, що ця сімейна лікарка взагалі не вміє читати кардіограми. І я такий у своїй біді неодинокий. Бачу постійно у нашій районній лікарні таке безвідповідальне ставлення до наших жителів.
Щомісяця купую необхідні ліки за великі кошти. А той безкоштовний мінімум, який мені належить, не отримую.
Бо усьому району загрожує інфаркт і наша районна медицина нас не врятує
У районній лікарні
І розумієте, що, крім редакції "Степової" та Petropavlivka.city, ні до кого звернутися по допомогу. Як погляну на все, що діється в районі, то висновок один – влади і правопорядку у нас взагалі немає.
До 2016 року я працював директором школи. Коли її закрили, пішов на пенсію. До заслуженого відпочинку пам’ятаю як приїжджали у наше село і начальник відділу освіти, і голова районної ради, і голова адміністрації. Постійно вирішували життєво необхідні питання. Останні три роки до нас не з’являвся ніхто із керівництва – життя немов замерло. Нової голови районної адміністрації жодного разу мої односельці не бачили. Й не уявляють, яка вона на вигляд.
Тож прохаю вас, шановна редакціє, надрукуйте мій лист відчаю у газеті та на вашому сайті. Хай почує вся районна громадськість: так жити, в буквальному сенсі, неможливо! Бо усьому району загрожує інфаркт. І наша районна медицина нас не врятує, якщо не прийняти негайні міри.
Сергій Беззабарний, житель с. Вереміївка
