Ірина Жмуренко, керівник гуртків Лозівського Будинку культури, мама двох хлопчиків, чудова дружина і прекрасна господиня зізнається, що швидко захоплюється усіма видами творчості. Серед улюблених занять – вокальний спів, декоративно-вжиткове мистецтво і кулінарія.
Своєму рідному Лозівському присвятила своє життя і свою роботу. Тут закінчила школу, сюди приїхала після закінчення Дніпропетровського педагогічного училища, тут створила разом із чоловіком сім’ю, тут працює задля своїх односельців.
Ще у шкільні роки улюбленим місцем для дозвілля був сільський клуб. У класі, де навчалася Ірина, було більше дівчаток, і всі любили співати. Під керівництвом Ірини Сергіївни Северин у Будинку культури працював вокальний ансамбль, хоровий колектив. Музичним керівником працював Куц Володимир Григорович. Із співами під баян промайнули роки шкільної юності. А що прийде колись сюди працювати – навіть не думала, мріяла про професію вчителя початкової школи.
У педагогічному училищі несподівано для себе найбільше полюбила заняття із трудового навчання. І сьогодні із вдячністю згадує свою викладачку, яка захопила найрізноманітнішими видами творчості. Фахівець щоразу демонструвала незвичайні підходи до звичайних речей. Навіть із звичайного паперу можна було майструвати об’ємні фігури.
- Уявляєте: навіть ляльку ми робили із паперу! – із захопленням розповідає Ірина. – Хотілося самій виготовляти і вихованців вчити. Купувала літературу про доробки, шукала нові моделі і нові види декоративно-вжиткового мистецтва. А коли став доступним Інтернет – взагалі відкрилися нові можливості.
Два роки працювала Ірина за фахом в обласному центрі. Повернулася до села, вийшла заміж. Один за одним народилися синочки Владислав та Олександр, навіть до школи в один клас ходять. Чоловік працює на шахті. А Ірину немов чекало робоче місце в Будинку культури. Тож не дочекавшись закінчення декретної відпустки у вересні 2011-го року Ірина прийшла працювати керівником гуртків. А директор Будинку культури Ірина Сергіївна Северин стала колегою і наставницею.
Голова Лозівської сільської ради Наталя Гордієнко схвально відгукується про молоду працівницю Будинку культури:
- Спокійна вдача, доброзичлива. Приємно бачити, як співпрацюють із директором Будинку культури Іриною Сергіївною. А ще приємніше бачити, що біля керівника гуртка завжди багато діток, що Ірина Анатоліївна вміє їх згуртувати: вона з ними й співає, й танцює, і декоративно-вжитковим мистецтвом займається.
«На двох Іринах і тримається культурне життя нашого села», – жартують односельці. І це, дійсно, так! Важливо, коли не треба вмовляти, переконувати, коли лише запропонуєш щось нове – а тебе тут же підтримають! Ірина Северин віднайшла й опанувала нове, чи краще сказати давно забуте старе мистецтво сіноплетіння – і Ірина Жмуренко тут же підтримала. І ось вони вже разом створили в Будинку культури справжню імперію із сіна! Чудова фотозона в етнографічному та екологічному стилі! Тут і домашні тварини, і казкові герої, і посуд, і килимки, і іграшки.
Зі своїми шедеврами майстрині побували на фестивалях «Петриківський дивоцвіт» та «Квітка Присамар’я», здивували своїми витворами.
У час карантину робота не припинялася, а вироби майстринь оцінили, навіть, на міжнародних фестивалях, які проходили у режимі онлайн.
Ірина Жмуренко отримала першу премію у фестивалі «Зіркові мости», який проводився у Болгарії. На конкурс майстриня надсилала свої роботи на фото: хатинки бажань, ваза із сіна; екопосуд, додала опис технології виготовлення. А нещодавно отримала поштою диплом та медаль.
Від перших своїх робіт у педагогічному училищі і до сьогоднішніх днів у творчому пошуку Ірина не може зупинитися.
- Постійно шукаєш щось нове, цікаво, те, що ще не пробувала, – розповідає майстриня. – Віднайти щось складне, незвичайне, опанувати його – це надзвичайне почуття! А потім додаєш фантазію, плануєш щось своє, радієш кожному винаходу, мов дитина!
Часу зайвого у Ірині немає: домашні турботи, клопоти, сімейні справи. Любові та уваги потребують рідні. І лише після виконання усіх завдань та прохань найрідніших настає час для творчості. «Краще не доспати пару годин, – ділиться своїми роздумами Ірина,– а присвятити цей час улюбленому заняттю. Це дарує багато приємних хвилин».
Одним із улюблених видів творчості для Ірини є квілінг та модельне орігамі. Таке оригінальне мистецтво із паперу, діти із задоволенням теж працюють разом із керівником.
Із задоволенням Ірина виготовляє вироби у техніці канзаши. Це японське мистецтво прикрас для волосся. А наші дівчатка із задоволенням прикрашають свої зачіски. Ірина із радістю відзначає, що її квіти із стрічок красуються на волоссі школярок.
Взимку любить в’язати гачком, у колекції майстрині – хустки, шалі.
А нещодавно майстриня для себе відкрила джгутову філігрань. Побачила у мережі, спробувала і захопилася. Вироби у цій техніці виходять дуже вишукані, ніжні, ювелірні.
Для цієї техніки необхідні мотузки, які є в будь-якому будівельному магазині та клей. Із натуральних матеріалів, природних кольорів створюються дуже гарні прикраси для декору приміщень.
- Що найголовніше для того, щоб створити витвір мистецтва, який буде тішити душу і радувати око? Фантазія, терпіння, усидливість. А головне все ж – бажання! Коли є бажання, то не можеш відірватися від роботи, прагнеш зробити якнайшвидше.
Творчість та фантазію Ірина переносить і на домашні справи, особливо на кулінарію – її чоловіки люблять смачно поїсти і очікують від мами та дружини кулінарних шедеврів. Ірина зізнається, що готує їжу також із задоволенням. Люблять солодощі, а Ірина любить експериментувати та виготовляти тортики із готового печива із заварним кремом.
Любов до своєї справи та фантазія творять дива – і в мистецтві, і в кулінарії, і в житті.
