Юнак із Кривого Рогу із великим спортивним майбутнім після закінчення Запорізького педагогічного інституту за призначенням їде вчителювати в село Дмитрівку. "Поглянув на карту: Дмитрівка так Дмитрівка. Бачу, що тут ліс є, річка. Тож і приїхав сюди".
Спортивні таланти Пилипа були помітні навіть у міській школі, в якій навчалось більше 1000 учнів. Неодноразово був переможцем і призером міських спортивних змагань. Займався спортом у спортивному клубі "Горняк". 1969 року мав два перших місця у Кривому Розі з легкої атлетики. Йому легко давалися всі види, чи ігрові командні змагання, чи особиста першість. Футбол, волейбол, штанга, легка атлетика — все було під силу. Зараз з іронією згадує:
— Ось лише в боксі батьки не дали розвитися — побоялися за моє життя та здоров’я і після перших же змагань пригрозили закрити в квартирі й не випускати.
Після школи вирішив вступати на факультет фізвиховання. "А не вступлю, була думка, піду вчитися на помічника електровоза, — згадує Пилип Пилипович. — Хотілося помандрувати по країні залізницею за кермом електровоза"
Пилип Дедученко
Навчаючись в інституті, не лишав активної спортивної діяльності — був учасником і переможцем всіх можливих змагань.
1979 року Пилипа запросили стати учасником збірної команди металургів Кривого Рогу у Всеукраїнських змаганнях, у яких в особистій першості він посів 4 місце.
Пилип Пилипович — двократний чемпіон області по багатоборству ГТО — в 1980му і 1981му році. ГТО ("Готов к труду и обороне") — програма, яка була націлена на розвиток масового спорту, нормативна основа фізвиховання населення. В програму входило 5 видів спорту — 100 м бігу, 100 м плавання, 3000 м кросу, метання гранати і стрільба.
Щоб стати чемпіоном ГТО, треба бути кращим в усіх цих видах. Саме таким універсальним спортсменом був Пилип Пилипович. В 1981 році за перемогу в обласному етапі він був нагороджений путівкою в так звану Олімпійську "деревню". В 1980 році у столиці Радянського Союзу Москві відбулись Літні ХХІІ Олімпійські ігри.
З зятем Дмитром та онуками
Це була визначна подія для держави і для її жителів. Для делегацій з усього світу в Москві побудували містечко, яке назвали "Олимпийская деревня". Побувати в цьому містечку — була нездійсненна мрія спортсменів. Тож така нагорода для Пилипа була надзвичайно високою і омріяною. Разом з кращими спортсменами йому пощастило побувати в столиці і жити в олімпійському містечку.
Вчителем фізкультури Дмитрівської школи Пилип Пилипович пропрацював все життя. У робочі будні формує спортивну зміну, навчає основам здорового способу життя, гартує силу й дух своїх вихованців.
А у вихідні дні стає сам учасником змагань. Легкий на підйом — телефонограма чи телефонний дзвінок і вчитель вже готовий боротися за спортивну честь району.
— Добре, що живу недалеко від дороги, — сміється Пилип Пилипович, — тож транспортної проблеми не існує: зібрався й вийшов до автобуса, який везе спортсменів. Виступав за будівельників і за аграрників, щорічно — за програму "Колос" серед сільських районів.
Спортивні результати Пилипа Пилиповича вражають: у довжину він стрибає на 7 м 06 см, 100 м пробігає за 11 секунд, 700грамову гранату метає на 58 м 50 см!Стіни однієї з кімнат будинку спортсмена оздоблені заслуженими нагородами – медалями, кубками, грамотами. А їх за роки спортивного довголіття немало!
Пилип Пилипович з родиною
Сильними ростуть і учні Пилипа Пилиповича: перемагають у командних видах спорту, у складі збірної району виборюють призові місця на області. У футбол грають навіть дівчата! Нещодавно вони вибороли ІІІ місце на чемпіонаті України із футболу.
Має Пилип Пилипович трьох доньок і сина. Рано залишила сиротами дітей мама Любов Іванівна, померла після хвороби. Син Саша ще навчався в школі, доньки — в інших навчальних закладах.
Батько був завжди підтримкою для своїх дітей. Спокійна лагідна вдача і сильний характер дали змогу всім дітям здобути освіту і знайти свою життєву стежину: син працює на шахті, старша донька Юля — юристом в Солоному, Наташа — вчителем в Першотравенську, Оля — кухарем в Богинівці.
Є в Пилипа Пилиповича п’ятеро онуків. Діти з онуками часто приїздять до дідуся, бо у його домі завжди затишно і весело. Дідусь і в футбола пограє і смачненьким нагодує. Й на рибалку можна з ним сходити.
Онук Павло продовжує традиції діда
Зізналися доньки, що тато готує найсмачніші консервовані компоти. А Пилип Пилипович це підтвердив:
— Так, правда, це моє захоплення — консервувати. У нас завжди з дружиною було багато домашніх заготовок на зиму — сім’я величенька! А коли не стало Люби, продовжив консервувати за її рецептами. Та так захопився, що вже й не уявляю себе без цього заняття. Консервую все — і овочі, і салати. А найкраще виходять компоти: 120 л щороку на зиму консервую. Треба щоб було чим онуків взимку пригощати!
Мріє Пилип Пилипович, щоб онуки продовжили спортивні традиції сім’ї. І його надії втілює онук Павлик, син Наташі. Хлопчик виріс у прямому сенсі в дідуся — донька після народження дитини продовжувала навчатися в університеті в Дніпрі, а хлопчик жив у дідуся в Дмитрівці. Перші тренування з дідусем не пройшли марно. Зараз Павлик навчається в 5 класі Першотравенської школи і грає у футбольній команді "Шахтар" (Першотравенськ) і у футбольній команді Дмитрівки.
Як і в дідуся Пилипа, в Павлика вже є багато здобутих медалей. Разом з командою юний футболіст побував на змаганнях в Маріуполі, Львові, Бердянську і отримав не одне запрошення навчатися в спортивній школі. Мріє про це і дідусь, і Павлик. А поки що хлопчик тренує свого молодшого братика — дворічного Владика, вчить його подавати м’ячі.
Любить Пилип Пилипович із вудочкою відпочити біля Самари. А ще є така традиція — здійснити велосипедну поїздку до рідні в село Хороше.
— За рік зазвичай разів десять на велосипеді з Дмитрівки до Хорошого їжджу, — розповідає Пилип Пилипович. — І відпочинок, і спорт, і мандрівка! Незабутні враження та й тренування неабиякі! До 1000 км щороку на велосипеді долаю!
