Говорячи про нашу армію, про наших захисників у святковий час до Дня захисника України згадуємо не лише тих, хто боронить нашу країну сьогодні, а всіх, хто зі зброєю в руках відстоював честь народу від найдавніших козацьких часів. Захисники України – солдати Другої світової війни, ліквідатори-чорнобильці, солдати строкової служби. 

І серед них – воїни-афганці. Минуло 30 років з часу виведення військ з Афганістану. Та не змовкають дискусії та суперечки щодо дій уряду про участь радянських військ у внутрішньому конфлікті країни. Боляче слухати про це тим, хто у свої юні роки з  українських степів був відправлений в гори Афгану, із мирних днів – у війну. І не звичайну війну – не визвольну, не за рідну землю.

18-20-річні юнаки воювали в умовах, де кожен камінь стріляв. Повернулися додому. А вдома все те ж мирне життя, де важко жити із принципами військовослужбовця, коли ворога було видно здалеку. Мирне життя не прийняло хлопців. Увага до афганців змінилася байдужістю. Газетні шпальти заполонила фраза кабінетного генерала, який у відповідь на прохання молодого солдата-афганця виголосив фразу: «Я вас в Афганістан не посилав!»

Дехто знайшов своє пристанище в кримінальному світі

Дехто знайшов своє пристанище в кримінальному світі (це була знахідка  – чоловік, який пройшов бойову підготовку!).  Частина солдатів від отриманих ран померла в перші роки після повернення. Частина глушила свої думки у алкоголі та наркотиках.  

Ті ж, хто лишився жити, міцно тримається за життя і впевнений, що у цьому житті можна надіятися лише на себе.  Вони погодилися з думкою, що держава їм нічого не винна. Адже й тієї держави, яка відправляла десанти в гори, Афгану, вже давно немає.  Та проблем не стає менше.

Пройшли роки. Настав час оформляти документи на заслужений відпочинок воїнам-афганцям. Тодішнім 20-річним юнакам тепер вже далеко за 50. Як учасники бойових дій (добре, що хоча б не забрали пільги!), вони мають право оформити пенсію в 55 років. Для цього треба отримати довідку в військкоматі. А це виявляється непросто!

Коли надав військовий квиток, виявилося, що на дату початку служби було нанесено печатку

Сергій Сидоренко, житель села Миколаївки, після закінчення Дніпропетровського технікуму автоматики та телемеханіки був призваний у квітні 1984-го року. З 15 лютого 1985-го року до 31 травня 1986 –го року проходив службу в Афганістані, про що є запис у військовому квитку. 

Саме тому й звернувся колишній афганець до райвійськкомату – за довідкою. Бо саме тут він ставав на облік після проходження служби. Довідку видали. Але замість 15 лютого, початку участі в бойових діях, вказана інша – 15 серпня.  Так було вказано в документах військкомату. Тож  шість місяців бойових дій випали із служби військовослужбовця. 

Це й обурило Сергія: він точно знав початок своєї служби в Афганістані. Коли надав військовий квиток, виявилося, що на дату початку служби було нанесено печатку, тобто з часом двійка стала схожою на вісімку. Афганець демонстрував свій квиток у збільшеному вигляді, де добре було видно дату.

Коли мене ставили на облік, як демобілізованого, працівник військкомату, не забажавши розібратися, перепитати, написала помилково іншу дату

Але ж документи військкомату свідчили про інше. Віддавати неіснуючій державі півроку участі у війні не хотілося. Ці місяці грають важливу роль для нарахування робочого стажу та пенсійного забезпечення. 

Працівники запропонували вихід: звертатися в архів міста Подольська Московської області, щоб знайти підтвердження фактів. Та найбільше вразила Сергія Сидоренка байдужість, з якої поставилися працівники до проблеми. 

- Адже ж тоді, 33 роки тому, коли мене ставили на облік, як демобілізованого, працівник військкомату, не забажавши розібратися, перепитати, написала помилково іншу дату. Це їх вина. А тепер мені доводиться самому шукати правду. А найобразливіше те, що перекладають свою відповідальність на інших.  Забарикадувалися в кабінетах і не хочуть мені допомогти. Ніхто мені, звісно, не грубив, не виводив із кабінету.  А просто дали зрозуміти, що їх ми, афганці, не цікавимо взагалі, – обурюється Сергій. 

Буду шукати свої шляхи, бачу, що працівники військкомату мені не допоможуть

Все ж таки лист-запит працівники військкомату відправили в Федеральне державне управління в прикордонний архів.  Три місяці чекали відповідь. У листі було повідомлено, що стосунки з військовими формуваннями, яким є військкомат, Федеральна служба безпеки розірвала. І інформацію з метою безпеки архів не надає. Час втрачено, відповіді немає.  Хоча в листі є припис, що для громадян України в особистому зверненні інформація надається. 
Знову листи, і знову військкомат ніякої відповідальності не несе. 

- Буду шукати свої шляхи, бачу, що працівники військкомату мені не допоможуть, - у розпачі говорить колишній афганець. – Виходить, що ми йшли в Афганістан за власним бажанням? І військкомат до цього немає ніякого відношення? Ось що найбільше ранить!

Поспілкувались з працівниками військкомату, щоб зрозуміти ситуацію з усіх сторін. Т.В.О. Олександр Чумак пояснює:

Прикро, що нам сьогодні доводиться розплачуватися за помилки своїх попередників

- Прикро, що нам сьогодні доводиться розплачуватися за помилки своїх попередників. Адже працівник не перевірив тоді дати, що через роки викликало проблему.  Ми намагалися допомогти. Відправили лист в архів прикордонної служби в м. Пушкіно. А тепер вже треба йому самому писати. Стосунки з ворогуючою стороною приносить шкоду насамперед звичайним жителям.  Надати юридичну допомогу погоджується юрист Андрій Руденко. Та виправити помилку минулих десятиліть ніхто не має права. На жаль.

Афганці стали заручниками чужої війни в Афганістані, а тепер ще знаходяться в складних стосунках з державою, яка має архів, та не має права цю інформацію надавати. А особистий лист буде йти ще довше. І чи стануть відповідати на запит звичайного жителя? Запитань багато. І закрадаються ще додаткові, про сьогоднішніх захисників.

Не раз вже доводилося чути від колишніх афганців, що стіна байдужості дуже швидко може вирости й по відношенню до тих хто сьогодні  знаходиться на бойових позиціях на сході України

Не раз вже доводилося чути від колишніх афганців, що стіна байдужості дуже швидко може вирости й по відношенню до тих, хто сьогодні  знаходиться на бойових позиціях на сході України. І що збирання довідок у них попереду. А цього дуже не хотілося б.

Вже доводилося писати про те, як прізвище  сина загиблого атовця загубилося і більше трьох років дитина не мала статусу члена родини загиблого. 

І все ж… Саме працівникам військкомату, як нікому іншому, треба особливо відповідально ставитися до кожної літери й до кожної цифри у документах військовослужбовців. Свої молоді роки хлопці віддають заради безпеки держави. А одна помилка, навіть через десятиліття, може зруйнувати налагоджене життя захисникам.