Ми познайомилися випадково. Після одного з ворожих обстрілів у Петропавлівці чоловік розбирав завали біля пошкодженого будинку. Він складав у купи побиту цеглу, відтягував уламки шиферу, прибирав сміття, що розлетілося подвір’ям після вибуху. Це Володимир Анатолійович Кузьмич — житель нашого селища, який взявся за благоустрій на своїй вулиці.
Володимир Анатолійович першим поспішив допомогти людям після прильоту безпілотника. Одразу почав прибирати уламки та оцінювати масштаби роботи. Оглядав будівлю й ніби сам із собою говорив:
— Треба ще вікна закрити... Коридорчик зруйнували — його теж можна відбудувати.
До місця влучання він приїхав на своєму синьому електровелосипеді, у кошику якого лежали робочі рукавиці та інструменти. Одразу звернула увагу на засмаглі руки чоловіка, які видавали людину, звиклу до важкої фізичної праці.
Поки фіксувала наслідки влучання ворожого БпЛА, ми розговорилися. Так я познайомилася з 53-річним Володимиром Анатолійовичем — шахтарем, який після зміни не поспішає додому відпочивати.
Основна робота Володимира — під землею. Уже майже 27 років він працює підземним електрослюсарем на шахті. Але після зміни бере не відпочинок, а косу, пилку, граблі чи лопату і вирушає впорядковувати рідне селище.
— Війна війною, а порядок має бути. І в армії порядок, і в нас має бути порядок, — говорить він.
Володимир живе на вулиці Героїв України. Каже, що спочатку просто прибрав біля свого будинку. Потім викосив узбіччя по вулиці далі. Так непомітно для себе взявся за цілу вулицю.
— Ось на цьому перехресті були справжні хащі. Бур’яни вище пояса, кущі повилазили на дорогу. Люди вже й не пам’ятали, де закінчується узбіччя. Я потихеньку все розчистив, вирубав хащі.
Тепер уздовж дороги рівні обкошені смуги, обрізані дерева й кущі, прибрані купи сухого гілля. Те, що ще нещодавно заростало бур’янами, виглядає доглянутим.
Для роботи Володимир Анатолійович придбав електричну, акумуляторну та бензинову коси, має пилку, граблі, сокиру, лопату. Каже, що усе купував за власні гроші.
— Ну що, я буду просити віник за п’ятдесят гривень? Поки можу — роблю сам.
Після шахти сил, зізнається, залишається небагато, але це не зупиняє його займатися благоустроєм селища.
— Після зміни вже не дуже розженешся. Але година-дві знаходяться. Потроху й роблю.
Його старання давно помітили сусіди. Поки ми розмовляли, підходили й казали: «Напишіть про нашого Анатолійовича. Він тут такий лад понаводив. Отут важко було пройти — все заросло. А тепер зовсім інший вигляд. Приємно йти вулицею. Якби більше людей так ставилися до свого селища, було б набагато краще», — говорить перехожий дідусь.
Свою громадську діяльність Володимир почав нещодавно. Звернувся до депутатки Наталі Корнілової, запропонував свою допомогу, а депутат Максим Браціла підтримав його ініціативу.
— Я розповів, що хочу зробити. Вони сказали: «Треба, допоможемо».
Тож тепер Володимир Анатолійович на громадських засадах є помічником селищних депутатів. Чоловік говорить, що найбільше хвилюється за безпеку людей, особливо дітей. Звернув увагу, що на окремих перехрестях дорожні знаки встановлені незручно, а розмітка майже стерлася.
— Це перехрестя Героїв України та Сонячної неправильно облаштоване. Тут дітки ходять до школи. Знак ніби є, але стоїть не там. Треба перенести, а також встановити знак «Уступи дорогу» та поновити розмітку. Я й сам кілька разів ледь не потрапив під машину на цьому перехресті.
Володимир мріє, аби дороги були безпечнішими, узбіччя чистими, а дитячі майданчики — доглянутими. І навіть продумав, як самотужки можна лагодити дороги в селищі. Свої думки планує донести до депутатів Петропавлівської селищної ради та разом робити селище чистим і комфортним.
— Я не втручаюся в політику місцевого управління — хто там що робить. Я бачу, що можу зробити сам, — і роблю, — говорить Володимир.
Наступного дня я знову помітила пана Володимира біля пошкодженого безпілотником будинку. Чоловік уже був там із кельмою в руках. Напередодні він домовився з мешканцями, що допоможе відновити пошкоджену стіну. І тепер неквапливо, цеглина за цеглиною, викладав зруйнований вибухом коридор.
— Якщо можна відбудувати — треба будувати, — коротко пояснив він.
Саме з таких людей часто починаються зміни. Не з великих бюджетів чи програм, а з людини, яка після важкої шахтарської зміни сідає на свій велосипед, бере інструменти й їде туди, де потрібні її руки. Сьогодні — розібрати завали після ворожого удару. Завтра — відбудувати стіну. Післязавтра — викосити ще кілька десятків метрів узбіччя.
І головний принцип, за яким живе Володимир, він повторює знову й знову:
— Війна війною, а порядок має бути.
