На презентацію альманаху «Перлини степового ріднокраю» в Петропавлівській районній бібліотеці в 2008-му році голова районного літературно-громадського об’єднання Тетяна Конюшенко запросила учня Дмитрівської ЗОШ Володимира Мирошниченка. Уривок із роману Володимира було надруковано в збірці.
Юнак здивував навіть досвідчених поетів своєю неординарністю, незалежністю в поглядах та думках, бажанням вивчати історію своєї країни та рідного краю.
Пройшов час. Буремні часи змінили долю кожного. А колишній школяр із волелюбним поглядом став захисником України. І захищає Батьківщину не лише зі зброєю в руках. Свої думки він висловлює у віршах і презентує в соцмережах. Його поезії – відверті й щирі, іноді – жорсткі, іноді – душевні, можливо, незручні для декого.
Але всі вони – справжні, непідробні і сприймаються схвально такими ж захисниками. Це правда війни. Правда тих, хто в окопах. Правда тих, хто вірить у святість своєї справи – захищати мир і незалежність України.
Народився Володимир в селі Дмитрівці в родині шахтарів 13 вересня 1993 року. З дитинства писав вірші і навіть романи. Після закінчення школи вступив до Новомосковського кооперативного коледжу економіки і права на юридичний факультет, мріяв працювати в міліції. У 2013-му році отримав диплом і був направлений на практику в Тернівський міський відділ МВС в слідчий відділ.
Восени отримав повістку в армію. Службу проходив у внутрішніх військах в місті Дніпропетровську, охороняв КБ «Південне» знаменитого ЮжМашу.
Зима 2014-го року стала карколомною для всіх громадян країни, а для військовослужбовців особливо.
- Я дуже добре пам'ятаю ту зиму і навчання в Навчальному Центрі ВВ МВС, де хлопці з усієї країни вчились на командирів відділень, - згадує Володимир. - Там були й кримчани. Коли анексували Крим, вони дуже раділи. Я тоді ще запитав в одного: “Що будеш далі робити？”, а він: “Служитиму, певно.”. “Кому？ - спалахнув я. - Ти присягу на вірність кому давав？” Мене це вразило! З дитинства не міг переносити несправедливість. А тут – зрада! Порушення присяги! Відмова від своїх принципів і переконань.
Військовослужбовців повернули до своїх військових частин, випустивши за прискореним курсом. При частині почали формувати взвод спецпризначення, на чолі з молодим командиром взводу. Володимир прийняв рішення неодмінно туди потрапити. Багато друзів записувалося в той час добровольцями, на Сході спалахнули перші бої. Були вже перші загиблі.
- Для нас це тоді ще щось таке далеке було, аморфне, незрозуміле, - знову згадує Володимир. - Як, війна? У нас? Ні, цього не може бути! – так думала більшість. Коли підписав контракт, то вже мав вільний вихід в місто і допомогав декільком знайомим збиратися на “виїзд”. З часу коли війна почалась, живу за принципом: хто, як не я. Я щось вже вмію, знаю. А молодим ще вчитись треба воювати.
Ті важкі часи хлопці згадують як часи смути, розбрату, цілковитої безвиході. Правдами і неправдами діставали форму, спорядження. Пригадує Володимир, як в січні 2015-го, коли мали супроводжувати колону до Маріуполя, він довго шукав розвантажувальний жилет, для більш зручного оперування боєкомплектом. Матеріальне забезпечення армії на той час було відсутнє.
Володимир говорить, що допомагали волонтери, самі щось знаходили, купували.
- Вчились воювати: досвіду, як такого, не було. Доводилось спати в літньому спальнику, простонеба, під снігопадами. І ті всі спогади почали виливатися у віршах, бо багато чого не розкажеш, багато чого не можна розказувати. Я на цій війні дуже багато друзів втратив. Дехто лишився безвісти зниклим, декого поховали. Мені доводилось бувати на “нулі”. Останній виїзд був до позиції “Зеніт”, в складі 93 ОМБр. То шматок Донецька, який донині тримають наші захисники, який ні разу не був окупований. Поряд з цією “точкою” – авдіївська Промка, шахта Бутівка і ДАП.
У Збройних силах Володимир Мирошниченко служив з осені 2013 по серпень 2017 (строкова, трьохрічний контракт в ВВ і НГУ). В 2019-му підписав піврічний контракт з ЗСУ. За час служби був командиром відділення, старшим кулеметником БТР взводу спецпризначення, старшим інструктором взводу спецпризначення, останнім часом бойова спеціальність ”навідник кулемета”.
Службу проходив в Дніпрі, спочатку в роті охорони, потім у взводі спецназу, далі - перевівся до Павлограду, теж у взвод спецпризначення. І врешті - смт Черкаське, 93 ОМБр, механізовану роту. Радіопозивний Володимира Мирошниченко «Лєший».
- Пишаюсь, що служба зводила з багатьма відомими людьми, такими, як загиблий Мєхан, Пальчик. Хлопці ціною власного життя стримали ворога. Був знайомий з кіборгами Еверестом, Стрілком. З капеланом отцем Дмитром, с тим, який самотужки забирав понівечені тіла наших хлопців з розтрощеного і зайнятого ворогом блок-посту. Саме в цього капелана я вперше хрестив похресника, в капличці, на базі полку “Дніпро-1”. Та війна забрала багато життів. Але якщо мене б запитали, чи хотів би я щось змінити в своєму житті, прийняти якесь інше рішення з приводу служби, то напевно ні. Я просто дуже сильно люблю свою Батьківщину.
Володимир продовжує писати вірші. Тема – війна. Бо вона не відпускає. Душа й серце переповнені думками й почуттями. Бо не можна жити у мирних днях і не пам’ятати, що війна поряд.
Вірші Володимира Мирошниченка
Я вижив. Ви мені пробачте.
Не доброволець, а звичайний контрабас.
Ви там, на вихідних, собі рибачте.
Бо ми за вас знов їдем на Донбас.
Я помирав вже, ось тому й не страшно.
Коли моїх братів вкривали прапори.
Коли святий отець поважно
Солдатів відспівав, відправив до гори.
Ми всі готові і життя віддати,
Щоб Ви не знали як гримлять бої.
Чи варте то тієй зарплати？
І що ви знаєте, про те, як на “нулі”？
Та то пусте, уваги не звертайте.
Живіть, як жили. Що вже там...
Лиш ветеранів більш не ображайте,
Бо боком може вилізти то вам.
А ми вже якось самі дорубаєм
Ту цвіль, що ще нам Батько заповів.
Ми все ж на вірність лиш народу присягаєм,
І маєм жити, як народ наш захотів.
Та певно, що до скону окупантів,
Ми будем бити, що є сил.
Навіть якщо не буде варіантів,
Не зрадим ми братів своїх могил.
Я не хотів би вчити воювати,
Своїх дітей і молоду жону.
Та як не зможем Мордор подолати
Знов будем піднімати цілину...
На наших спинах знову БАМ збудують,
Згодують псам у чорних лагерях.
Тих, хто чекав “совок”, мєнтами замордують,
А решту просто розіпнуть на ліхтарях...
06.10.19
***
Я бачив чорно-білий світ,
І там все просто й зрозуміло.
Як шкода, що за той політ
Знов патріотам крутять крила.
Ми є проблемою для вас,
Всі ті, що дев'яносто три відсотки.
Бо ми отримали наказ
Не віддавати ворогу і сотки
І міліметру рідної землі,
І кроку нам назад не відступати.
Щоб ті, заблуди й кляті москалі
Не занесли війну ще далі, в хати.
Для вас то, ніби бойовик.
Стріляють з чогось, в когось, десь далеко.
А ми тут знову чуєм крик
І душі знову в небо, мов лелеки.
І ввечері у нас такий же душ,
Та тільки з неба і свинцем гарячим.
А ти рахуєш лиш черговий куш,
І впевнений, що шкурництво твоє пробачим.
Тобі то не цікаво, кажеш гучно,
Ти воювать не підеш власноручно.
Ти “внєполітікі” - тобі так зручно.
Поки не спалить дім арта влучно.
І то не пройде повз, повір.
На тебе теж плани має «руській мір»
І гроші твої - то лише папір,
Поки по-сусідству лютує звір.
А ми то що, за землю і за тебе.
І подачок твоїх нам не треба.
Просто почни міняти країну з себе.
І виріши: ти громадянин чи амеба.
10.09.19
***
Я вже звільнився, та не залиша
Північне кулеметів бурмотіння,
Зрадливих спалахів палахкотіння,
Бо десь в степу блука моя душа.
І ввечері, нагрівши чашку кави,
Я знов згадав ворожий міномет,
Той вранішній, сумний сонет,
На небосхилі вогняні заграви.
Після дощу калюжі на асфальті,
А там навкруг холодні, мокрі шанці.
Туман холодний, той, що рано-вранці
Малює обрій, наче шматки смальті.
І вітер б'ється в стяг несамовито,
Тріпоче плащ, курить повсюди пил,
Що осідає всюди, вже немає сил
І ним скрипим ми на зубах сердито.
І вже не всходять ГРАДи, слава Богу.
Лиш де-не-де є виходи з арти.
Лежиш і не висовуєшься ти,
А хлопці мчать до тебе на підмогу.
А дома мчать машини по дорозі,
Ні пострілів не чути, ні біди,
Вже вистачає їжі і води,
І зрозуміть тебе вони не в змозі...
Ти повернувся, брате, із війни.
Тут мир, стріляють нині в іншім місці
І завдяки тобі маля в колисці
Побачить перші промені весни...
І прийде час, закінчиться вертеп
Кривавий танець смерті на Донбасі
Завиє ворог на правовій пласі
І врешті згасне наш горілий степ...
14.09.2019
