Увечері 20 червня 2025 року центр Петропавлівки наповнили святково вбрані хлопці та дівчата. Зібралися ті, хто разом прожив 11 неймовірних шкільних років — 34 випускники, батьки, вчителі та гості Петропавлівський ліцей №1. Полилися спогади, сльози радості, сміх і слова, які назавжди залишаться в серці.
«Це не прощання, а новий старт»
Святкове імпровізована сцена наповнилося радістю та урочистістю. Дівчата у вечірніх сукнях, хлопці у білих сорочках та краватках, стрічки з написом «Випускник та випускниця 2025», медалі для тих, хто закінчив ліцей з відзнаками горді усмішки класних керівників — Дмитра Ковальова та Ольги Собатович.
- Сьогодні ми вирушаємо у доросле життя. Але все починалося тут — у цих стінах, серед цих людей, - говорять випускники.
У цьому випуску — шестеро медалістів:
- Золото отримали: Христина Карнаух, Ілона Кулик, Анна Бевз, Ангеліна Корх
- Срібло отримали: Альона Виставна та Каріна Руча
А ще купа грамот та відзнак отримали ліцеїсти, бо були активними у спортивному та творчому житті ліцею.
Танець із дитинства — і сльози мам
«Мамо, потанцюєш зі мною?» — ці слова стали найбільш зворушливими у цього вечора. Випускники запросили матусь, а випускниці - татусів на повільний танець. Погляди в очі, посмішки і теплі обійми – все поєдналося у цьому танці.
За одинадцять років шкільного життя є що згадати. Занурившись у спогади, вже дорослі хлопці відтворили до дрібниць танок, який танцювали колись, у четвертому класі. Навіть капелюшок упав на те ж місце, що й сім років тому. Це була не випадковість — це була пам’ять.
- Ми й не уявляли, що знову згадаємо наших дітей такими маленькими, як колись, хоча й уже дорослими, — не стримувала сліз одна з матусь.
Гумор, який об’єднав покоління
Вчителі подарували сценку про шкільне життя. Це були щирі жарти, які розсмішили не лише випускників, а й усіх гостей. А батьки взяли реванш — справжній танцювальний батл не залишив байдужих.
Добро, що перетворюється на захист
Петропавлівський ліцей — це не лише знання. Це — громадянська позиція. Протягом року учні проводили різноманітні акції, збирали кошти на підтримку ЗСУ. Зібрали 50 тисяч гривень. Родина Христини Карнаух додала у спільну скриньку ще 50 тисяч.
- Цей донат — у пам’ять про нашого сина, брата Христини — Ростислава Скляренка. Він мріяв про вільну Україну. Ми продовжуємо його справу, - поділилися батьки Ігор та Віталіна Карнаухи.
Ці кошти витратили на придбання РЕБ, який урочисто передали на сцені військовому.
- Ми стоїмо сьогодні тут завдяки вам, тому що тримаєте небо над Україною. Протягом року ми збирали кошти аби підтримати вас, бо знаємо навіть найменший внесок це важливий крок до нашої перемоги, - сказали випускниці.
- З вірою у вас ми передаємо вам цей РЕБ. Також — прапор із нашими підписами, аби ви знали: ви не самі, ми разом з вами. Ми віримо в перемогу України, - додала Христина Карнаух.
Військовий — зі сцени та з серця:
- Я багато їздив по містах і селах. Але ви — найкращі. Найкращі діти — у найкращих батьків і педагогів. Від імені підрозділу вітаю зі святом і дякую за допомогу.
Захисник України не оминув увагою і родину Карнаух:
- Це тризуб зроблений руками наших побратимів, яка нам допомагала. Це тризуб — зроблений руками побратимів — ми його підписали й даруємо родині Карнаух. За все, що ви зробили.
І ось — обмін прапорами. Символи єдності між тими, хто мріє, і тими, хто ці мрії обороняє.
Слова, які хочеться запам’ятати
До випускників звернулася директорка Петропавлівського ліцею №1 Юлія Скрипник:
- Дорогі випускники, ми прагнули, аби в кожному з вас розкрився талант. Аби ви повірили в себе. Попереду — нові вершини й досягнення. Шановні батьки, ви пройшли разом цей шлях з дітьми. Дякуємо за спільну працю та довіру до нашого ліцею. Пам’ятайте, школа — це ваш другий дім. І він завжди чекатиме на вас.
Прощальний вальс: танець, що тримав у собі цілу історію
Під кінець вечора, коли емоції вже заполонили кожне серце, настала мить, яку чекали всі — прощальний вальс. Мелодія зазвучала у вечірньому повітрі, і під її звуки повільно вийшли випускники — упевнені, дорослі, але з очима дітей, якими вони ще недавно були.
Вальс був особливим — не лише як фінал свята, а як символ усього шляху, що пройдено разом. Це як книга, яку дочитали до останньої сторінки. Плавні рухи, злагоджені кроки, ніжні погляди й щирі посмішки — усе промовляло: “Ми вдячні. Ми готові йти далі.”
Не прощання, а очікування нових зустрічей
Свято завершилося, але серце кожного залишилося тут — під відкритим небом у шкільному колі. Це був вечір, де разом — дорослі й діти, мрії й пам’ять, пісні й подяка.
Цей день залишиться з ними назавжди. Петропавлівський ліцей №1 не сказав «прощавайте». Він сказав: «До зустрічі!»
