«Іро, ми всією бригадою подивилися відео та статтю про нас. Усі дуже вдячні — шикарно, дуже класно. Щиро дякуємо. Разом — до перемоги!».
Це — відгук від бойових медиків 110-ї окремої механізованої бригади ЗСУ: Михайла Чубадинського, Вадима Вороницького та Сергія Лещенка — Ворони, Місцевого та Чуби, Героїв моєї публікації «На адреналіні…», яку ви читали в попередньому номері газети «Степова зоря». Ви вже знайомі з цією фронтовою розповіддю — про неймовірних хлопців, які рятують поранених під обстрілами. Про їхній евакуаційний автомобіль, що часом опиняється за сотню метрів від позицій ворога. Вони ризикують життям щодня, аби дати шанс іншим вижити.
Зауважу, що такі слова дуже мотивують!
А ще сталася приємна несподіванка: наступного дня я отримала відгук від ще одного бойового медика — Лікаря Дубровського. Він написав:
«Дякую за чудове, відверте й дуже тепле інтерв’ю з нашими побратимами та рідними друзями! Велика Вам пошана за увагу й за те, що висвітлюєте справжніх героїв! Дякую за небайдужість, цікавість та увагу до життя і історії ЗСУ. Для тих, хто зараз боронить наш палаючий кордон, це дуже важливо і вкрай необхідно. Адже дуже часто вже починає відчуватись, що війна десь далеко і все менше стосується більшості українців… Але це — лише ілюзія. Мир і спокій можливі лише тому, що щосекунди хтось «невідомий» ризикує життям і стоїть на сторожі цієї тиші та комфорту в тилу. І дякую Вам, пані Ірино, що ви даєте обличчя цим «невідомим» героям! Ми служили разом — із Вадіком та Сережкою».
Лікар Дубровський — він же Євген — після демобілізації написав книгу «Історія, яку варто почути», у якій розповідає про пригоди та спільну службу з хлопцями. Це видання він мені подарував. У книзі — атмосфера та життя медичного пункту 110-ї бригади: щире, без прикрас, з болем і гумором, як воно є насправді.
Цю книгу я вже тримаю в руках. З підписом від Євгена:
«Від автора та учасника цих подій, пані Ірині, як журналістці для скарбнички історій про звичайних людей, які робили неймовірні речі!»
Доповню лише, що ці прості хлопці продовжують робити неймовірні речі.
Я щаслива, що маю можливість робити свою справу. Що життя зводить мене з такими неймовірними людьми. Що маю честь чути їхні історії — і переказувати їх, зберігати для нащадків. Тож читайте наші фронтові розповіді — бо ви маєте знати, якою вона є насправді: ця війна, ця правда, ця Україна.
