Сповнені надій, ми поспішали на зустріч з молодими лікарями Петропавлівської районної лікарні. Хотілося б побачити нових фахівців у новому сучасному кабінеті з сучасними меблями та новітнім комп'ютерним обладнанням. Але, на жаль, зустрілися ми в кабінетах, стіни яких давно не бачили навіть косметичного ремонту. Тріщини на стінах шкірили зуби, лінолеум на підлозі латаний-перелатаний. Столи, за якими працюють лікарі, збереглись у лікарні ще з далеких радянських часів. Картотека містилась на саморобних стелажах, фарбованих масляною фарбою. А темно-синій колір стін кабінету психіатра вводив у депресію навіть здорових людей…
Та варто було побачити самих молодих фахівців - і вже не бачили ні депресивного прадавнього обладнання, ні, м'яко кажучи, більш ніж скромних умов для роботи.
Диву даєшся - у них мінімально пристосоване для роботи приміщення, штукатурка із стін сиплеться, а вони, молоді лікарі, світяться оптимізмом, щиро посміхаються. І вірять у реформи!
Молоде подружжя лікарів Архіпови: Завжди мріяли створити міцну лікарську сім'ю
Наташа родом з Маломиколаївки, про професію лікаря мріяла з дитинства, хоча серед рідних медиків не було. Навчаючись в школі, знала, що лише міцні знання дадуть змогу вступити до омріяного вишу. Наполегливість і старанність допомогли вступити до медичної академії на бюджетній основі. Заручилась Наташа й підтримкою районної лікарні - взяла направлення, щоб повернутись працювати в Петропавлівський район. Швидко промайнули студентські роки - і несмілива дівчинка Наташа стала Наталією Володимирівною, дипломованим фахівцем, і повернулась працювати до рідного краю. Та не сама! Привезла з собою і свого чоловіка - теж лікаря! Познайомились під час навчання, зустрічалися, а минулого року одружилися. І приїхала працювати до Петропавлівської районної лікарні молода лікарська сім'я. Чоловік Наталі, Микита, родом з міста Слов'янська. Та до міської лікарні не поривався. Згодився переїхати туди, де буде працювати дружина. Мріяли обоє про те, щоб створити дружну сім'ю медиків, щоб було взаєморозуміння, щоб можна було відверто обговорити професійні питання і вдома удвох.
- Це дуже важливо, - говорить Микита, - щоб можна було вдома виговоритись. Ще студентами мріяли працювати пліч-о-пліч в одній лікарні.
- Працюємо у лікарні вже другий місяць, - додає Наталя. - Ще влітку тут побували, цікавились, яка атмосфера, чи чекають нас. І ось ми вже тут. Зустріли нас добре. Адміністрація лікарні обіцяла нас підтримувати. З головним лікарем Віталієм Миколайовичем ми обговорили, як можна поліпшити стан медичних кабінетів.
Молоді лікарі обрали, певне, найскладніші спеціальності: Наталія - фтизіатр, Микита - психіатр. У районній лікарні цих фахівців не було багато років.
Наталя розповідає, що коли прийшов час обирати фах,то її особову справу, залікову книжку розглядала комісія, і їй запропонували продовжити навчання за спеціальністю "Фтизіатрія і пульмонологія". Наталя погодилась і не пошкодувала. Вона із захватом розповідає про важливість своєї професії, про перші дні роботи в районній лікарні.
Наталя ділиться своїми думками:
- З перших днів роботи я зрозуміла, що проблема захворюваності на туберкульоз у районі існує, статистика невтішна, є навіть хворі діти. А взагалі епідобстановка в районі не гірша й не краща за інші регіони. Це загальна картина по Україні. Розповсюдження ВІЛ, СНІДУ сприяє тому, що зростає й захворюваність туберкульозом. До того ж знижується рівень життя, погане харчування та умови життя також діють на користь туберкульозу. Для виявлення хвороби у районній лікарні працює рентгенкабінет, лабораторія. Існує єдиний реєстр хворих по всій Україні, - розповідає лікарка.
Лікар розповіла, що у більшості випадків туберкульоз лікується амбулаторно: варто лише вчасно відвідувати лікаря, проходити обстеження. Наголосила Наталія Володимирівна, що лікування хворих туберкульозом безкоштовне. Кабінет фтизіатра співпрацює з Павлоградським та Дніпропетровським обласним диспансерами, де лікують тяжку форму туберкульозу. Проводячи дітям реакцію Манту, можна виявити хворобу заздалегідь, а отже й раніше розпочати лікування.
Добре складаються й стосунки з медичною сестрою кабінету. Медсестра Лариса Замура радіє, що є тепер лікар, адже 6 років вона вела роботу без лікаря. А Наталія Володимирівна задоволена, що медсестра знає пацієнтів, їх стан та самопочуття, вміє з ними спілкуватися. Тож їхня співпраця буде плідною.
- Одна з проблем у лікуванні - негативне сприйняття соціумом туберкульозу, - говорить лікар-фтизіатр. - Хворі соромляться свого діагнозу. А здорові з презирством ставляться до хворих. А між тим, на жаль, хвороба може виникнути і у відносно благополучному середовищі, в нормальних сім'ях. На розвиток хвороби впливають дієти, недостатній сон, стреси.
Наталя Володимирівна проходила інтернатуру протягом 1,5 роки в різних лікарнях даного профілю, вона вже має досвід роботи і готова віддати свої знання задля покращення стану в районі.
Психіатр Микита Михайлович Архіпов: “Я обрав Петропавлівку. І буду працювати тут довго і плідно!”
Оптимістично налаштований і чоловік Наталі Володимирівни. Микита Михайлович - психіатр.
- Варіантів було багато, я обрав Петропавлівку. Зустріли нас чудово! Хочеться працювати довго і плідно!
Про районну лікарню відгукується позитивно, говорить, що іноді й міські лікарні знаходяться в гірших умовах. Це загальна проблема медицини. Тому потрібні реформи.
Обраною професією Микита пишається. Говорить, що у сучасному напруженому світі психічних захворювань побільшало. Відобразилась на психічному стані населення і війна, і хвилювання, і стреси.
- Не треба боятися прийти на прийом до психіатра і розповісти про свої страхи, негативні відчуття, панічні елементи, напади мігрені. Не залишайте депресії шансів. Нелегко працювати з людьми: ніхто не хоче визнавати себе психічно хворим. Але ж на початкових стадіях всі хвороби лікуються. Світ відходить від практики стаціонарних психіатричних лікарень. Там не більше 10 ліжок. А більшість хворих лікується амбулаторно. Прийняв вранці пігулку - і пішов на роботу. Ніхто й не знатиме про діагноз.
Як пояснив головний лікар Віталій Третинко, лікар-психіатр має право пройти навчання і здобути диплом нарколога. Тож Микита Михайлович планує здобути додаткову спеціальність. А це дасть змогу жителям району не їздити в міста для проходження комісії.
У найближчі плани входить і облаштування кабінету психіатру згідно вимог.
У кабінеті працює досвідчена медична сестра Наталя Паливода, яка довгий час вела облік хворих без лікаря.
- Головне, що тепер є спеціаліст. А ремонт кабінету зробити можна, - говорить медсестра.
Про що мріє молодий лікар Микита Михайлович? Про те, щоб були облаштовані кабінети, оновлені стіни, стеля, підлога, щоб люди повірили в силу медицину і не боялися звертатися до лікарів.
- Штукатурка - не біда, - посміхається Микита Михайлович. - Головне, щоб люди хотіли працювати. І щоб представники влади розуміли потреби медицини. І ми віримо, що місцева влада нам допоможе. Нам обіцяють квартиру в будинку для лікарів. Ми там ще не були, але вже чули, що квартири гарні.
Про нову квартиру для молодого подружжя в реконструйовованому гуртожитку говорили всі - від головного лікаря до молодшого медичного персоналу; від чиновників до простих перехожих. І говорили про це з щирою радістю. Всі очікують!
Очікують, що з весною почнуть танути і проблеми. Гуртожиток вже поставили на баланс лікарні. Залишилось ще трішки, і молоді лікарі терпляче чекають. Живуть нині Микита та Наталя в Маломиколаївці. Щодня їдуть в райцентр на роботу. Мрійливо поглядають на привабливий будинок, в якому буде їхнє перше житло. І, мабуть, мріють ще про багато щасливих подій, які вони відсвяткують у цьому будинку.
- Мало хто вірив, що ми сюди приїдемо, - говорить Микита. - Але ми тут. З грандіозними планами і високими мріями.
Їх юнацький максималізм вражає! Вони ерудовані, позитивно налаштовані, сильні своєю вірою. Вони говорять, що заробітна плата для них - не головне. Подумалось: ось чого не вистачає для успішної реалізації реформи! А не вистачає саме таких молодих лікарів, які свято вірять в своє призначення, у свою місію, за якими наше з вами майбутнє.
