Він зв’язує сталеві цвяхи у вузол і силою м’язів розриває міцний ланцюг; надуває гумову грілку доти, доки вона не лопається; лягає на дощечку з цвяхами, а на ньому розбивають цеглу. Не віриться, що на все це здатна звичайна людина, а побачене – реальність, а не шоу-програма по телебаченню. Ця звичайна людина – Сергій Миколайович Горкін, житель села Запоріжжя Васильківського старостинського округу Миколаївської ОТГ.
Силою, вмінням та завзяттям Сергія Миколайовича захоплюються вихованці гуртка "Джура", він для них приклад цілеспрямованості, витривалості й наполегливості. Фізична сила – це результат сили духовної, вважає керівник гуртка.
Сергій Миколайович – людина спокійна, врівноважена, вміє зацікавити дітей й повірити у перемогу над собою. Звідки йде та сила, що змушує йти за ним? Сергій Миколайович розповідає про давню родинну традицію, яка триває від прадіда-коваля.
Дитинство. Юність. Урал. Тульська область. Сибір.
Із родиною
У родині переповідали про знаменитого коваля графа Воронцова-Дашкова, який славився своєю надзвичайною силою. З дитинства запам’ятав Сергій діда Олексія, теж людину визначну й розумну. Із 17 років пішов дід на війну, служив у кадровій розвідці, сповна звідав всі тяготи Другої світової. А після війни ще півроку тривали перевірки та допити.
Сім’я змушена була переселитися на Урал. Тут і народився Сергій. Згодом переїхала родина в місто Новомосковськ Тульської області. Батько працював на шахті старшим майстром. Важка атлетика – захоплення й стиль життя.
Микола Горкін
Микола Горкін здобув розряд майстра спорту з важкої атлетики. Мама Валентина працювала завідуючою лісоскладом, була активною у громадській діяльності, вела гурток цивільної оборони, займалася спортом – грала в волейбол.
- Знаю по своїх батьках, що для післявоєнного покоління важливою складовою були спорт і громадська діяльність. У підвалі облаштували спортклуб, у якому завжди було людно. Там я й виріс. Займався всіма можливими видами спорту, хоча батьки не змушували це робити. Відвідував різні гуртки – вивчав радіо, фото. Батьки не відмовляли, давали змогу пробувати свої сили.
Микола Горкін, майстер спорту з важкої атлетики
Єдине, що не дозволяв батько, – важка атлетика. Говорив, що для цього виду спорту треба зміцніти. Хоча сам активно займався і бачив, що мені теж це подобається, – згадує Сергій Миколайович. – Батьки мені надавали повну свободу. Навіть увечері мій вільний час не обмежували. Ми з друзями дотемна засиджувалися біля вогнища.
Дід Олексій
Згодом Сергій дізнався, у чому крився секрет вільного виховання. Виявляється, дід, кадровий розвідник, не раз навідувався до місця прогулянок й спостерігав здалеку за онуком. Переконавшись, що хлопець у безпеці, дід повертався додому. Запам’ятався дід Олексій мовчазним, небагатослівним, певне далась взнаки служба розвідником та місяці допитів радянськими спецслужбами. З цієї ж причини про політику у родині не говорили.
Члени родини вели аскетичний спосіб життя. Ні серед рідні, ні серед друзів не було любителів алкогольних напоїв, нецензурних слів у сім’ї не знали й не вживали. А ось співати любили. Улюбленими були російські народні пісні, особливо любили співати "Ой, при лужке, при лужке". Авторитетом у сім’ї був батько, а всіма домашніми справами завідувала бабуся.
Батьки працювали й вели активну громадську діяльність, онуки теж після школи поспішали на секції й на гуртки. Спортом займалися для задоволення, без фанатизму, відзначає Сергій Миколайович. Дітей привчали до самостійності змалку. Бабуся тримала дім на собі.
У дитинстві
- Із дитинства пам’ятаю смачний духмяний бабусин борщ. У всіх інших родинах головна страва була російські щі. Отже, я так думаю, у нашій родині були давні українські корені, – усміхаючись, підсумовує Сергій Миколайович.
Вивчаючи свій родовід, Сергій Горкін цікавився історією прізвища і зробив припущення, що його предки – вихідці із Півдня України або Білорусі. Найчастіше прізвище зустрічається в Гомелівській та Могилівській областях.
Після школи Сергій вступив до професійного училища, згодом призваний до лав армії. Місце служби – Сибір, Забайкальський округ. Незвичайною красою зустріла природа. Це саме ті місця, про які співалося в пісні "Где-то багульник на сопке цветёт". В армії займався водозабезпеченням. У вільний час був редактором стінгазети: малював, писав, створював цікавий бойовий листок для своїх товаришів. І, звісно, вже не розлучався зі спортом.
Сергій Горкін, перші роки роботи в шахті
Роздумувати над вибором свого шляху після армії Сергію особливо не довелося. У батька був такий принцип: кожен чоловік повинен розпочати свій трудовий шлях із шахти. Сергій став шахтарем. Йшов 1981-й рік.
На шахти Підмосковного вугільного басейну приїхали агітувати на роботу представники з шахт Західного Донбасу. Спеціаліст з 21-ї шахти розповідав про мальовничі хвойні ліси, красуню-річку Самару, про сучасне обладнання на шахтах.
Україна. Самара. Наталя. Любов
Сергію було 20 років – і увесь світ був немов на долоні. Молодість не знає відстані й кордонів. Уявив річку, сосни… Погодився легко, батьки не суперечили: нехай їде в Україну, світу побачить, попрацює там, поїде в інше місце. Так думав і Сергій.
Приїхав, переконався, що дійсно, обладнання на шахтах сучасніше, новіше. І краєвиди – очей не відірвати. Може б і поїхав Сергій далі мандрувати світом. Але доля його чекала саме тут, на Петропавлівщині.
На автостанції у черзі за квитками молодий шахтар Сергій зустрівся очима з вожатою Наталею з Олефірівки. Із квитками в руках молоді люди вийшли разом з автостанції. Розговорилися. І вже не могли розійтися.
З того щасливого випадку минуло 37 років: Сергій та Наталя Горкіни – щасливе подружжя з дітьми та онуками. Родину єднають спільні погляди на життя, сповідування здорового способу життя, любов до спорту. Всі в родині причетні до фізичної культури. Колишній шахтар Сергій Горкін уже в зрілому віці вирішив отримати освіту й навчався в Дніпродзержинському технікумі фізичної культури. Наталя – масажист, вела довгий час групу здоров’я.
Сергій Горкін, 1991 рік, Максим Горкін, 2019 рік.
Захоплення спортом передалося дітям: син Максим закінчив Харківську академію фізичної культури, працює тренером; донька Анастасія – в Дніпрі займається з маленькими дітками оздоровчою фізкультурою; донька Юлія в Першотравенську тренер-інструктор. Батька діти вважають першим тренером і першим порадником.
Своє дитяче фото з батьком біля турніка Максим зворушливо підписав: "Перше тренування з батею". Син вже дорослий і має свого сина, має своїх перших вихованців, які здобувають перемоги. Але батьківське слово головне для Максима. Всі свої успіхи він звіряє по досягненнях батька.
Свої фото зі спортивних змагань Максим порівнює з такими ж світлинами батька. Доньки унаслідували мамину лагідну вдачу й стійкий характер тата. Свою любов до спорту вони втілюють у жіночих видах спорту, де панує грація та краса.
Спорт. "Самсон". "Джура". "Спорт для всіх"
Сергій Миколайович працював в Першотравенську тренером по атлетичній гімнастиці, директором дитячо-юнацької школи. У 2001 році очолив клуб "Самсон". Разом зі своїми вихованцями побував на змаганнях всіх рівнів, вражав глядачів силовими вправами своїх учнів.
Часто на сцені разом демонструють свою майстерність удвох батько й син – рвуться ланцюги, лопаються грілки. Присутні гаряче аплодують талановитій cім’ї. Не так давно Сергій та Наталя Горкіни переїхали жити в село Запоріжжя.
Мати будинок у селі було їхньою давньою спільною мрією. Облаштували будинок так, як самі хотіли, всі зручності зробили у будинку. На тренування в місто Першотравенськ їздив велосипедом, відстань дозволяла – всього 10 км.
Гурток "Джура"
Обирали Сергія Миколайовича депутатом сільської ради. Таке доручення до душі. Його давно тривожило питання зайнятості молоді, відпочинку та дозвілля. Хотілося, щоб і сільські діти мали змогу займатися спортом.
Сергій Миколайович веде секцію волейболу, зацікавив дітей пауерліфтингом і важкою атлетикою. Учні Васильківської школи із задоволенням відвідують заняття. Гурток "Джура" своєю спортивною творчістю відомий далеко за межами громади.
- Село – не вирок! – улюблений афоризм Сергія Миколайовича. – Села пустіють – це факт. Але їх можна врятувати.
Гурток "Джура"
Він впевнений, що серед сільських дітей є високий потенціал. Головне, щоб було бажання у дорослих. Радіє Сергій Миколайович, що у Миколаївській громаді працюють справжні натхненні фахівці, залюблені у свою справу.
- У кожному селі є такі спортсмени. У Петрівці активно займається з дітьми Саша Гармаш. У Миколаївці рукопашним боєм дітей захопив Рома Бездідько. Спорт стає в авторитеті. Приємно, коли до спортивної зали чи на стадіон приходять сім’ями – з батьками й навіть з дідусями та бабусями. Відповідальне ставлення до свого здоров’я закладається саме в сім’ї.
Нещодавно в Миколаївській громаді зареєстрували КЗ Миколаївський центр фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх". Директором центру призначено Сергія Миколайовича Горкіна. Це надихає спортсмена на подолання нових горизонтів. У його мріях розвиток широкої мережі спортивних гуртків та секцій для різновікової категорії населення. Добре працювати, коли є підтримка. А в Миколаївській громаді вона є.
Сергій Миколайович із впевненістю дивиться в майбутнє, вбачає у спорті шлях подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.
- Спорт – це дисципліна, це інший погляд на життя, це філософія і психологія. Це молодість, краса, щасливі сім’ї і могутня держава.
Таку філософію сповідує Сергій Горкін, учитель, тренер і спортсмен. А його мрії втілюють в життя його вихованці та родина.
