Ми розповідали про захоплення історією рідного краю Горіним Русланом з села Дмитрівки. Як і раніше, він працює в ШУ "Першотравенське". Цього року наша зустріч відбулася у лютому із Русланом Володимировичем завжди цікаво поговорити про загадкову минувщину. Ось і зараз він, захопившись археологічною наукою, опрацювавши запропонований мною том "Археологія степів Євразії", вирішив самотужки дослідити тему курганів на Петропавлівщині. Вони - свідки історії кочових народів, які проходили степами України. Горін Р.В. зовсім не "чорний" копач, ніколи не брав до рук лопату чи металошукач. Просто, долаючи за день на велосипеді по 100-150км доріг від села до села, від кургану до кургану, роздивлявся, вимірював, записував, замальовував. Його звіт можна визнати своєрідною монографією вченого. Що ж цікавого сповіщає нам наукове передбачення цього доморощеного історика?
Перш за все, Руслан Володимирович інтригує нас висновком про те, що при курганах, яких так багато на нашій петропавлівській землі, є загадкові споруди - майдани. Так їх називає офіційна археологічна наука. Він говорить, що майдани незаслужено плутають з курганами, називають селітроварнями, ямами господарського значення, братськими могилами чи похованнями часів другої Світової війни. І дійсно, у Дмитрівці німці розстрілювали партизанів та мешканців села саме в такому місці .
Так що ж таке ця земляна споруда? Руслан Володимирович трактує, що майдан виглядає як розритий довгий курган, який з висоти пташиного польоту схожий на павука, жука, "крилатий" диск. Такі зображували на глиняних табличках стародавні шумери. В його центрі - скошена, лінзоподібної форми, чаша - діаметром до 30м, а глибиною до 7м. навколо неї насипаний вал з переривами - "входами" кількістю від 1-го до 4-х. Перед ними збереглися сліди майже засипаних ям. Поряд з основною чашею - "ямою", розташовані ще насипи дугоподібної форми. Від "входу" вони розходяться назустріч один одному, неначе хочуть обхопити таку ж площу, як і чаша. У науковій літературі їх називають "вусами", "крилами", які ззовні більші й довші, з середини - менші й коротші.
Майдан с. Миколаївка
Бувають "безвусі" майдани, як наприклад, "Смердючий" майдан між селами Петрівка та М.Миколаївка. Він розташований на висоті і здалеку його добре видно. Вхід спрямований до річки. Відомо, що майдани будували земляні, або глиняні, з кількома шарами деревного попелу для дренажу, через який вода швидко всмоктується землею. В розрізі усе це має виглядати слоєним пирогом.
Для чого майдани будували на височині? Відповідь проста: пагорб швидше нагрівається сонцем, просихає. Тут майже немає кровососних комах, відкривається гарний краєвид, є відчуття пташиного польоту, а вітер то дмухає теплом, то реве диким звіром.
Руслан Володимирович попереджає читача, що дістатися до майдану на горі не легко, але воно того варте: згори відкривається неабиякої краси виднокіл кілометрів на 50 і далі. Річка зміїться, то зникає, то знов з'являєтья. Люди здаються маленькими, як мурахи: хтось спішить, іде, їде чи, не кваплячись, працює. Голубе небо неначе поруч - рукою можна торкнутися. Стародавні люди, мабуть, думали, що з такої висоти молитви скоріше дійдуть до богів. Можливо саме цим і викликане будівництво майданів?
Майдани мало вивчалися археологічною наукою, хіба лиш вченими ХІХ та початку ХХ століття. Лише 1869р. Археологічний з'їзд запропонував розділити кургани, земляні споруди, могили, прості земляні насипи, які могли мати сторожове значення чи були маяками, чи кордонами, чи, навіть - обсерваторіями. Вперше було виділено кургани в лісостеповій зоні України, як обрядові майдани. Тоді і зараз вони відрізняються формами, які нагадують якісь гігантські символи. На жаль, сучасна наука вирішила, що майдани - це зруйновані кургани. Їх вивченням займаються одиниці, а час іде, в наших степах лишаються лиш верхівки курганів, а земляні споруди - майдани вже розорані плугами. Дослідницькі надбання слабо розповсюджуються. Та все ж, відомо, що у селі Межирічі Павлоградського району знаходиться найбільший у Дніпропетровській області Маврикінський майдан. До нього приїздять вчені з усієї України, а про існування інших не знають. Якби не спільні зусилля небайдужих людей, зазначає Руслан Володимирович, то й він би залишився великим смітником! Майдани - це чудо стародавньої архітектури: Маврикінський майдан розкинув свої "вуса" - вали на три сторони світу: південь, захід і схід. Коли зробили розрахунки через комп'ютерну програму зоряного неба, вийшло, що він збудований за 3 тис років до н.е., тож має вік у 5 тис років. Ми ж з вами знаємо, що вірування предків були тісно пов'язані з небесними світилами та природними явищами.
Отож, земляні споруди - майдани прямо вказують на присутність у нашому краї племен якоїсь культури! Це можуть бути кочові скотарські чи напівкочові ранньо - землеробські народи. В офіційній історичній науці таких називають представниками ямної культури, бо вони ховали своїх небіжчиків на височині, кладучи у яму в позі ембріона, головою на схід. Посипали природною фарбою вохрою, поруч клали глиняний посуд, прикраси з мушель, кістки, кам'яні знаряддя праці. Метал був відсутній. Зверху насипали конічний пагорб. А можливо, робить висновок Руслан Володимирович, так робили ті, кого ямники підкорили та перейняли в них таку традицію. У науці є різні версії щодо будівничих майданів: скіфи, сармати для вшанування богів, чи може - це були половці, яким завойовники - татари не дозволяли встановлювати кам'яні "баби" та ховати померлих на курганах. От вони й рили могили біля них, в котловині майдану. Достеменно про це невідомо, як не відомо й те, що їх будували козаки. Останні, безперечно використовували кургани та майдани, як оборонні споруди: у викопаних чотирикутних, глибиною у пояс та площею 3х4м, ямах, ставили у чотирьох кутках гармати. А ще підзахороняли загиблих. Селітроварнями описувані майдани не могли бути, бо селітру "варили" на чисто промислових об'єктах. А термін "майдан" в українському тлумачному словнику пояснюється так: певна ділянка або місце, де збираються люди для обговорення, вирішування якогось питання, місце загального відпочинку, тощо. У В.Даля теж значиться, що це "галявина на височині, на широкому плесі, курган, стародавня могила". З давньої туркменської мови майдан перекладається як "степова квітка", а саме: квітка - "май", степ - "дан"; з адигейської мови теж: долина - "май", ріка - "дан"; із санскриту стародавніх індоєвропейців, предків сучасних євразійців, в тому числі й українців: "май" - щось нереальне, божественне, а "дан" - подарунок, пожертва, подаяння… ріка.
Отож, можливо, що у стародавні часи теперішні залишки майданів використовувалися як храми для поклоніння богам, для задобрювання вищих сил. У багатьох назвах річок в Україні та навколо неї звучить один корінь - дан, дін, дон: Данай - Дунай; Данапра - Дніпро; Дан, Данай - Дон; Дін - Сіверський Дінець та ін.. Ще одну цікаву річ підмітив Руслан Володимирович, вивчаючи археологічну літературу: племена ямної культури не відходили далеко від русла рік і будували невисокі кургани, а вже, коли мандрували між річками Самарою і Вовчою, або Самарою та Ореллю, то могили насипали більші. Це можна пояснити лиш збільшенням кількості душ у племенах, які об'єднувалися в союзи племен. Отож робили це, щоб показати велич союзу, божественний статус вождів. Майдани поряд з невеликими курганами теж невеликі, говорить Горін Р.В., а ось Похилів майдан має площу 5 га. У будовах майданів багато ще не досліджено. Виникає питання - чому яма має круглу форму, чому є одна, дві а то й три котловини. Яку функцію виконували земляні вали?
Ось як Руслан Володимирович описує майдан біля села Шевченкове нашого району: з однієї його сторони один "вхід" і 4 пари "вусів". Це зовнішні більші насипи, які символізують річку Самару. І внутрішні менші насипи, які символізують пересохлу вже річку Лозову, Сухий Бичок і Бик. А з другої сторони інший "вхід" і одна пара "вусів", які символізують р. Самару, що увібрала в себе води усіх трьох вище згаданих річок і несе їх на захід до Дніпра.
А у сусідньому Васильківському районі, де поряд один з одним лежать два майдани між річками Вовча та Терса, близ села Перевальне і між р. Вовчою та р. Середня Терса, біля села Воскресенівки: один майдан з двома "входами", а другий - з одним "входом", бо "дивиться" у протилежну сторону. У нашому районі, біля села Осадчого, з майдану від р. Самари насипи виходять до близької балки, інші йдуть далі на північ, аж у Харківську область до річки Водяної.
Взагалі майдани - мало вивчена тема. Її вивченням найінтенсивніше займалася німецька таємна організація "Ананербе" ( "спадок предків"). Ще така цікава річ: якщо на дні чаші розмовляти тихенько, то ззовні, на вершині, коло краю котловини, добре все чути. Отже, майдани мають функцію своєрідних резонаторів. Майдани мають і астрономічну функцію: під час осіннього та весняного рівнодення.. На Маврикінському майдані сонце сходить якраз між "вусами" східного "входу". Також, дивлячись на нічне зоряне небо, можна бачити, що сузір'я Малого і Великого Воза збоку нагадують Маврикінський майдан.
